Пігулка за ціною золота

Черговий «круглий стіл», присвячений проблемі ціноутворення на лікарські препарати, знову викликав жваві суперечки та, здається, ще більше загострив ситуацію, що склалася на ринку фармацевтичних виробників і розповсюдників. На жаль, віз, тобто проблема, і нинi там... Чому українці змушені втридорога платити за препарати, які в сусідній Росії чи Білорусі коштують значно дешевше? Звичайна «Но–шпа» від одного й того ж французького виробника в Україні коштує 71 грн., у Росії — 54 грн., а в Білорусі — 51 грн. Звідки така різниця?

Усе починається ще на стадії розмитнення, пояснюють фахівці. Імпорт ліків переважно здійснюють за перевіреною схемою — через ланцюг офшорних компаній. При цьому постачання здійснюють фіктивно — рух товару відбувається лише «на папері», без перетину митного кордону країни. У результаті митну вартість ліків на «цілком законних підставах» можна оголосити в кілька разів вищою за ціну виробника. Дивно, але в Україні, на противагу європейським країнам, відсутній податок на додану вартість на ввезені препарати. Як зауважує народний депутат України Павло Петренко, іноземні виробники просто розкошують на українському ринку, а державний бю­джет позбавляють прибутку, який мав би надходити від цього податку. «Компанія–постачальник може легко «накрутити» ціну на препарат удвічі–втричі більшу за реальну і при цьому не турбуватися, що із завищеної суми доведеться платити ПДВ».

Крім того, завищену ціну на ліки провокує монополія дистриб’юторів медпрепаратів. Так, 2012 року на ринку оптової реалізації лікарських засобів діяло чотири суб’єкти господарювання, які постачали понад 70% усіх медпрепаратів на український ринок. Витісняючи інші корпорації, вони таким чином встановлюють монопольні ціни. Як зазначив радник міністра охорони здоров’я Віктор Чумак, свобода в ціноутворенні з боку іноземних компаній фактично витіснила з ринку лікарських препаратів вітчизняні дешевші аналоги: «Більшість препаратів на ринку є збитковими, особливо це стосується ліків, вартість яких менша 25 грн. Український фармвиробник фактично знищений під тиском могутніх іноземних компаній».

Інше важливе питання — співвідношення ціни та якості товару. Адже не завжди висока вартість свідчить про якість препаратів. Як зауважив віце–президент Всеукраїнської ради захисту прав і безпеки пацієнтів Євгеній Найштетік, українцям нав’язують дорогі препарати, які не завжди потрібні. «Це бізнес. Майже 40% аптек існують за рахунок того, що рекламують потрібний товар пацієнтам, — каже він. — Це ж стосується і лікарів, які виписують рецепти на «потрібні» ліки. Потрібні не пацієнту, а виробнику конкретних препаратів».

Який же вихід? На думку експертів, ситуації може зарадити система референтного ціноутворення, коли держава відшкодовуватиме виробнику ліків витрати на медичні препарати, які підпадають під виплату компенсацій. Пілотний проект такої підтримки вже готовий. Для того, аби реабілітувати вітчизняний ринок лікарських препаратів, потрібні кошти, зокрема на впровадження нових виробничих технологій. Інший важливий момент — детальний аналіз препаратів, які надходять на український ринок. Народний депутат Анатолій Дирів упевнений: потрібно встановити чіткі ціни на імпортні медикаменти. «Варто також зменшити пільгові привілеї для імпортерів, встановити ПДВ на ввезення лікарських засобів i зруйнувати монополію на фарм­ринку», — наголошує він.

Крім того, учасники «круглого столу» переконані: з екранів телевізорів, лікарських кабінетів необхідно «прибрати» рекламу лікарських засобів, яка змушує людей вдаватися до самолікування та купувати дорогі імпортні препарати, виробники яких більше дбають не про якість товару, а про його поширення.