Сім — число щасливе

Пам’ятаєте уривок із «Солодкого життя» Фелліні, коли натовп віруючих, що мало не змітає усе на шляху, водить за собою пара дітей, яка нібито бачить Діву Марію? Ні, на фінальному перфоменсі «ГОГОЛЬFEST’у» ніхто нікого не змітав, але вираз облич у людей iз камерами, планшетами, мобільними був той самий, фанатичний: головне — встигнути зняти ці моменти шоу «Золоті ворота» (оголені позолочені тіла, що звисають на мотузках, людей у білому, які танцюють свої «дикі танці», безвільне тіло зоряного чоловіка, який спускається з піддашшя на цементну підлогу). Потім більшість iз них виставить фото і відео на «Фейсбук» (грішна, і я серед них), і ось вони в тренді, в епіцентрі подій. А що далі? Чи отримає креативний імпульс, народжений у рамках «ГОГОЛЬFEST’у», своє продовження? Владислав Троїцький, директор та ідеолог фестивалю, вірить, що так. Йому вже вдалося присвоїти ім’я Гоголя українському культурному простору, теперішня мета — спонукати людей до творення. «Головне — цього року з’явилося відчуття, що люди, які сюди приходять і протягом тижня щось роблять, — це ті, що готові діяти. «ГОГОЛЬFEST» — невелика частина великого проекту. Після його закінчення цей простір почне трансформуватися у постійно діючий кластер. Але спочатку треба відпрацювати всі механізми».

Із продукту спільного креативу майбутньому арт–кластеру залишаться вітражі на запилених заводських вікнах, дві настінні муралес iз дивовижними деревами життя і, можливо, навіть лавочки з європіддонів (усе геніальне — просто!). З практичного нематеріального — напрацьований матеріал iз дискусій на тему культур, інновацій, соціальних медіа. Цьогорічний «ГОГОЛЬFEST», смію припустити, як ніколи до цього привабив саме молодь: у креативних міні–лабораторіях вони грали, малювали, пили глінтвейн, суперечили старшим і поважним. Це те покоління, яке на Заході охрестили «мі–мі–мі» (якщо коротко, егоїсти, нарциси, готові все своє життя виставити на публіку і захоплені всілякими ґаджетами). Тому — як і у будь–які часи — молодим і запальним усе нове цікаво: «Для людей, які хочуть самовиразитися, не вистачає таких місць в Україні, — каже Діана Лапіцька, студентка біофаку, яка в минулому закінчила художню школу. — Наприклад, я намалювала портрет Джона Леннона на полотні, просто відрізаному продавцями чаю, і моя робота перемогла в одному з конкурсів. Також учора випадково допомагала розписувати вітражі, сподіваюся, буду з тими художниками і далі спілкуватися». Приклад, як своїми руками створювати тут і зараз, давали, наприклад, Влад Троїцький («Ні Бог, ні цар, ані герой», «сТАНЦІя») та Вірляна Ткач, американська режисерка з українським корінням, яка разом із бандуристом Юліяном Китастим, нью–йоркським поетом Бобом Голманом і майстром перфоменсів Сузан Гванґ поставила шоу про український слід у житті знаменитого Джона Сміта. Представники старшого покоління про цьогорічний «ГОГОЛЬFEST» відгукуються стриманіше: «Мені порадив прийти сюди син, йому 39. «ГОГОЛЬFEST» у «Мистецькому арсеналі» виглядав інакше. Зрозуміло, що це Троїцький, «ДАХ», фантасмагорія, прикол, усе що хочеш. Але мені здається, що не вистачає загального рівня, щоби захоплюватися», — розмірковує Тетяна Шапошнікова, науковий співробітник.

Завершимо підсумок про сьомий «ГОГОЛЬFEST» враженнями дітей, найменш заангажованих і які творитимуть наше майбутнє після «мі–мі–мі». «Двоє вихідних, 14 та 22 вересня, ми провели на дитячій програмі, — розповідає про активні уїк–енди своєї сім’ї Марія Паясь. — Діти були в захваті: всі разом створювали власну книжку, малювали ілюстрації та писали текст, винаходили власні дизайнерські речі й — найцікавіше — зробили власний мультфільм! А 22–го — скульптура слона з пінопласту! Літаючий на висоті трьох метрів пінопластовий слон — хто міг подумати, що це може стати реальністю!  На нашу думку, дитяча програма «Ігрополісу» вдалася на 100%, будемо з нетерпінням чекати наступного року та сподіватись на продовження цієї традиції».