«Полiтика змiнила основнi конфлiктнi лiнiї»

Політичне життя — штука цікава й непередбачувана. Ще минулої сесії депутати билися в сесiйнiй залi до крові, а зараз тихо–мирно голосують за «європакет». Одначе не так буде, коли справа дійде до бюджету, прогнозує політолог Вадим Карасьов. Під час розгляду будь–яких інших питань розподіл на «стару» більшість і «стару» меншість залишатиметься актуальним. Якщо тільки у парламенті взагалі буде кому голосувати — вже п’ятого депутата — Ігоря Маркова — позбавили мандата рішенням суду. З цього ми й починаємо розмову з паном Карасьовим, директором Інституту глобальних стратегiй.

«Обезмандачений» Марков — це буфер між Януковичем і старими проросійськими силами

— Пане Вадиме, позбавлення нардепів мандата через суд — тенденція, яка триватиме й надалі?

— Це тренд, який розвивався, розвивається і буде розвиватися й надалі. Якщо в цьому буде потреба і політична необхідність. Першими ластівками полетіли Веревський і Власенко, другий транш «лішєнців» — Домбровський і Балога–молодший, тепер ось Марков...

— Хто ще в зоні ризику?

— Всі «чужі». Або свої, але нелояльні. Це досить таки ефективний контроль влади над депутатським корпусом.

— Так можна зробити підкоп і під результати виборів 2010 року. Там теж порушень не бракувало. Прийме Печерський суд рішення (жартую, звісно) — і Янукович уже не президент...

— Для цього треба знайти відповідного правника. Або такого депутата, як Юрій Кармазін (екс–нардеп, що позивається про позбавлення мандатiв нинiшнiх парламентарiїв. — Ред.). У принципі, під сумнів можна поставити всіх. Але насправді застосування подібної процедури буде «точковим». Хоча депутатам слід бути обережнішими — Януковичу потрібен контроль над його фракцією. Бо все–таки і більшість фракції, і більшість виборців сходу та півдня України, і більшість тамтешніх еліт виступають радше за Митний союз, аніж за Європейський.

— Якщо так, то навіть за умови, що Янукович розжене пів­фракції, йому це не допоможе...

— Річ у тім, що на півдні та сході України буде чимало проросійських сил, готових відібрати електоральні позиції Януковича в цих регіонах. Охочих зайти в тил ПР і погратися на цьому полі, і потрапити в актуальний політичний тренд не бракуватиме. В цьому контексті ситуація з Марковим цікава не лише дисциплінарним покаранням за нелояльність. А раптом це свого роду продуманий хід?

— У чому його суть?

— У Маркова достатньо непогані позиції в Одесі. Викидання його з парламенту може певним чином активізувати його партію «Родіна», котра є абсолютно проросійською і може мати цікаві перспективи на 2015 та 2017 роки. Особливо на тлі фактично «відіграних» політичних сил — маю на увазі і Симоненка, і Медведчука, і Вітренко. І саме це може бути хитрим кроком правлячої влади.

— Поки не зрозуміло, як це стане в нагоді Януковичу...

— Граючи на іміджі «несправедливо покараного», жертви провладного свавілля, Марков може допомогти Президенту — на відміну від Медведчука, який точно виступить проти Януковича. Владі вигідно мати не надто акцентовані проросійські сили, які не дадуть розгулятися в тилах ПР Медведчуку і іже з ним. Зрозуміло, що це лише одна із версій — можливо, вона надто перебільшена.

«У Раді сформовано нову більшість і нову меншість. Але й старі нікуди не поділися»

— Давайте від Маркова перейдемо до нового політичного сезону. Що цікавого він готує?

— Парламент зараз інший. Бо й структурується по–іншому. Українська політика змінила основні конфліктні лінії. Якщо попередня сесія організовувала роботу Верховної Ради на основі матриці «влада–опозиція», то в цьому політсезоні основні сили формуватиме євроінтеграційна вісь. По один бік барикад відійдуть ті, хто виступає за конвергентність з Європою, по інший — ті, хто проти.

— Ви хочете сказати, що таке протиставлення не збiгається з матрицею «влада–опозиція»?

— Я хочу сказати, що зараз неформальна, незадекларована парламентська більшість складається з опозиції і частини Партії регіонів, а опонує їй проросійська меншість. І парадокс у тому, що в решті питань перед нами постає інша більшість і інша меншість. А це означає, що у владної більшості, яка своєю чергою розділена на дві частини, виникатимуть проб­леми з голосами. І коли розглядатиметься той чи інший закон, за нього йтиме дуже жорсткий торг. І якщо по євроінтеграційних законах ПР підстрахована голосами опозиції, то під час розгляду, приміром, бюджету виникне дефіцит голосів.

— Ця проблема вирішується «старим добрим» методом — ангажуванням у свої лави «тушок»...

— Або створенням буферної фракції. Тому невипадково зараз йдуть розмови про зміни до Регламенту ВР. Якщо вони будуть прийняті, то така собі буферна, «прокладочна», фракція може стати тим пилососом, який стягуватиме всі «тушки» — з числа тих, хто з певних причин уже не бажає бути в опозиції, але не готовий ідентифікувати себе з провладною більшістю. Звідти ПР і черпатиме необхідні їй голоси, до того ж така фракція може бути ще й санітарною зоною, де певний час перебуватимуть «мігранти». До речі, це зменшить репутаційні втрати опозиції і зробить структуру парламенту більш гнучкою. Що, врешті–решт, піде йому на користь.

— І все–таки. «Тушки» чи «напівтушки» з буферної зони будуть? Приміром, з «УДАРу» чи «Свободи», які поки що не дали перебіжчиків?

— Якщо потрібно, то будуть. Що стосується «Свободи», то в них доволі специфічне ставлення до європейського вибору. Вони такі собі сором’язливі європейці: змушені йти у європейському фарватері інших опозиціонерів, але з точки зору цінностей нічого спільного з Європою вони не мають. Відношення до секс–меншин або інших вивертів постмодерністської Європи у них таке саме, як у Чечетова чи інших консерваторів iз Партії регіонів...

«Буферна» фракція буде сформована за умови змін до Регламенту. Але очолить її не Порошенко

— ...Але, знаєте, сьогодні владі «Свобода» вже не потрібна. Ще півроку тому — так, бо тоді розігрувався пасьянс «фашисти–антифашисти» і, виходячи з цього, влада готувалася будувати майбутню модель 2015 року. Зараз актуальнішою стає інша модель. А «фашизм–антифашизм» iз підписанням Угоди про асоціацію є вже відіграним сценарієм.

— То тепер у другий тур витягатимуть уже не Тягнибока, а Кличка?

— Кличко може стати переможцем першого туру від опозиції. Але це за умови, якщо Тимошенко не братиме участi у виборах... Але, з iншого боку, може бути таки застосована схема 1999 року, коли проти Симоненка виступив Кучма...

— ...а зараз проти Тягнибока виступить Янукович...

— ...помірковано проросійський, помірковано проєвропейський... У цьому разі антифашистська карта може бути знову розіграна, і владі таки знадобиться «Свобода». Якщо ж ні — її будуть дискредитувати. І один iз варіантів дискредитації — наявність у політичної партії «тушок». Тож не виключено, що й у «Свободі» з’являться перебіжчики. Масового «тушкопаду» не буде, але один–два перекинчика не завадять.

— Давайте повернемось до «буферної» фракції, про яку ми говорили. Чи може її очолити Петро Порошенко?

— Не думаю. Швидше, менш значима фігура. Бо інакше — враховуючи потужність таких гравців, як Порошенко чи Балога, — така фракція може стати ключовою. Її ж функція — бути посередником. В усіх сенсах цього слова.

— Але саме в силу потужності Порошенко міг би навернути до такої фракції, скажімо, свого кума Стеця. А там би за ним підтягнулись і уламки партії «За Україну!» — інші політики з когорти «ображених» — той–таки Гриценко, приміром... Але це суто гіпотетично...

— Гіпотетично — можливо. Тим паче що в Порошенка ще й чимало мажоритарників, яких він фінансово підтримував на виборах, а зараз вони перебувають у складі «Батьківщини». Депутатську групу Порошенка можна було б сформувати, і якби влада хотіла створити опозиції серйозні проблеми, вона б пішла таким шляхом. Але депутати все одно певним чином ідентифіковані. І відмовитися від «Батьківщини», піти на зраду — означає для них завдати удар по власній репутації. Які б відносини при цьому не пов’язували їх iз Порошенком... Все–таки ще є й ви­борець, який не пробачає зради. Досвід Мороза — тому доказ.

«Після Угоди про асоціацію тема вибіркового правосуддя нікуди не подінеться»

— На початку нашої розмови ми говорили про те, що з євроінтеграцією Янукович може мати чималі проблеми. Бо втратить в очах виборців сходу і півдня країни. Але він, очевидно, загнаний у глухий кут?

— Так, для нього це вимушений крок. Іншого виходу немає. Сьогодні він зайняв центристську позицію. Янукович — не євроромантик, він достатньо обережно говорить про стосунки України та Заходу. Але й не відмовляється при цьому від Митного союзу. В той час як Симоненко — тільки за Митний союз, а опозиція — винятково за європейський вектор. У цій ситуації Янукович зможе взяти голоси в Центральній Україні.

— Це компенсує йому схід і південь?

— Ні, президентські вибори — дуже жорстка боротьба, тут на вагу золота буде кожен голос. Тому йому й потрібно захистити тили, зробити Партію регіонів єдиною та монолітною. Друге завдання: не допустити того, аби електоральні коливання на сході й півдні призвели до посилення позицій Симоненка чи Медведчука.

— І насамкінець про Тимошенко, яку ми згадали побіжно. Після підписання угоди у Вільнюсі Європа акцентуватиме на темі Тимошенко?

— Ну та зрозуміло, що ця тема нікуди не подінеться. Хіба що Тимошенко нададуть технічну свободу у вигляді лікування за кордоном... В іншому разі її звільнення фігуруватиме в усіх перемовинах, бо, окрім підписання угоди, потрібна ще її ратифікація. І далеко не всі європейські країни готові закрити очі на проблему Тимошенко.

Тому, якщо влада зацікавлена не у піарному підписанні угоди, а в її втіленні у життя, ця проблема має бути вирішена. Як і проблема неєвропейської системи права в Україні в цілому, як і питання вибіркового правосуддя...