Яблучний негідник

Свого часу рушіями прогресу Стів Джобс називав безумців та мрійників, адже саме вони вірять у неможливі речі і творять майбутнє, попри критику з боку прагматичного соціуму. До таких безумців Джобс, зокрема, записував і себе, руйнуючи канони і жертвуючи всім дорогим заради того, аби втілити божевільні ідеї у життя. Тепер культова особистість Стіва Джобса надихнула кінематографістів на перший (і, певно що, не останній) біографічний фільм про отця Apple.

Зокрема, зарядившись «Джобсівською» зухвалістю, за байопік узявся не всюдисущий Голлівуд, а скромний бізнесмен, кінематографічний досвід якого закінчується у глядацькому кріслі. Техаський підприємець Марк Халм узявся продюсувати фільм, у сценарне крісло покликав маловідомого письменника Метта Уайтелі, а найбільш бувалим у цій справі виявився режисер Джошуа Майкл Стерн, на рахунку якого дві режисерськi роботи.

По суті, піар фільмові не знадобився. Незалежна стрічка з бюджетом у 12,5 млн. доларів (дуже мала цифра за голлівудськими мірками), з яких, певно, 10 млн. пішло на гонорар виконавцю головної ролі Ештону Кетчеру, зуміла потрапити у світовий прокат завдяки самому лише імені Стівена Джобса.

Однак на цьому, мабуть, дива закінчилися — перші відгуки критиків не помилували ані сценарій, ані режисуру. «Джобс. Імперія спокуси» назвали надто прісною біографією, побудованою хрестоматійно та за прикладом типової голлівудської «історії успіху». Фільм охоплює 20 років життя комп’ютерного генія: від студентських років у 70–х та перших спроб створення ПК і до 90–х, коли Джобс повернувся до управління власною компанією Apple, з якої його усунули 10 років тому. У перервах між доленосними епізодами з розробки прототипу «яблучного» комп’ютера у гаражі, перших переговорів з інвесторами або сценою, у якій була вигадана назва майбутній багатомільйонній корпорації, трапляються епізоди, в яких автори фільму намагаються відійти від канонізації свого героя. Показуючи його «простим смертним», однак, творці стрічки відкривають очі на те, що IT–месія був аж ніяк не подарунком. Ось Джобс курить марихуану у студмістечку, ось кидає вагітну дівчину, відмовившись визнавати дитину, ось iде по головах колишніх партнерів і не гребує чужими думками, аби втілити їх у власних ідеях та розробках. Запальний та нетерплячий до незгоди, вiн обирав друзів за ступенем їхньої користі для компанії, проте став прикладом для наслідування і великою особистістю у світі прогресивної молоді.

Феномен легендарного перфекціонізму та успіху Стіва Джобса — тема не лише для фільму, а й для цілком серйозних дисертацій. Не дивно, що перша кінематографічна проба не розкрила загадки і, на думку багатьох критиків, постала надто пласкою, в той час як неординарна постать Джобса заслуговує на «повноцінний тривимірний портрет». Чи не єдиним променем надії та вагомою причиною придбати квиток на сеанс критики називають акторську гру Ештона Кетчера, який, здається, стільки компліментів ще не отримував. Аніскільки не схожий на свого героя, Кетчер змусив повірити в те, що на екрані той самий «айтішник», послуговуючись не лише умілим гримом, а й мімікою, специфічною ходою, експресивністю та легендарним «Джобсівським» поглядом з–під лоба.