Зачаровував голосом і не мав зіркової хвороби: як Анатолій Солов’яненко прославляв Україну у світі — розповідь дружини Світлани
Уже чверть століття знаменитий український тенор Анатолій Солов’яненко співає ангелам. >>
Аван–прем’єра постановки «сТАНЦІя» в рамках ГогольФесту–2013. (з сайта jetsetter.ua.)
Добрий ранок! Сьогоднішній день, крім традиційних будильника і кави, можна було розпочати ще й із театром «ДАХ» та виставою Влада Троїцького «...ДАХ...Ранок...» о 8–й ранку. А закінчити — разом з тими ж дійовими особами у постановці «ДАХ... Ніч» о 22.30. Більше того — існує чарівна можливість «сходити в театр» дистанційно — завдяки трансляції наживо на сайті betv.com.ua, де показують ключові події фестивалю.
Хоча ефекту реальної присутності нічим замінити не можна. Як, скажімо, на зустрічі із Ксенією Харченко, тією самою дівчинкою, яка у 2006 році сколихнула нашу уяву своїм дебютом «Історія», а потім буквально десь пропала — з літературного поля тобто. Мовчанка, як виявляється, була зумовлена бажанням набути нового, іншого, досвіду. «Тавро оповідача дорослих байок мене трохи гнітило. Коли я писала в такому ж стилі, мені казали: «Те саме, що й «Історія». Це обурювало... У першій книжці я написала все, що знала. Щоб написати нову, треба було нове пережити», — пояснювала Ксеня на зустрічі під час читання фрагментів твору, завершеного «відсотків на 70». Ця книга носить назву «Захарія» і присвячена темі міграції — українцям, що живуть за кордоном, та іноземцям у Києві. Поки можна лише здогадуватися, наскільки невипадковим у контексті цього дослідження став вибір професії головної героїні — їй випало бути паразитологом. Але точно відомо, що майбутня книга значною мірою автобіографічна, оскільки виписати типового персонажа можна лише з конкретної людини, яку ти знаєш, переконана Ксенія, користуючись настановами Агати Крісті.
Автор іншої історії, яку тричі протягом двох днів виставляли на суд глядача, також виписував своїх героїв із конкретних людей — українок, але оскільки таких типажів значно більше, ніж актрис на сцені — 13, — то образи вийшли досить абстрактними. Йдеться про прем’єру постановки «сТАНЦІя» французького режисера Стефана Рікорделя. Це вистава без слів (якщо не рахувати пісні Dakh Daughters, що зіграли жіночі ролі), побудована на музиці, візуальних образах і хореографії. «У цій виставі я говорю про красу і те, як жінки сублімують енергію. Ніколи не розумів, чому чоловіки наділені такою владою, незважаючи на те, що жінки також сильні. І чому жінки наділені даром спокушати, а чоловіки — ні. Я хотів би говорити про українських жінок як втілення сили і мотору руху», — пояснив «УМ» Стефан, якого на постановку надихнули, зокрема, і конкретні особи: Тимошенко, FEMEN, українські повії, тобто набір тих штампів, з якими, як колись із Чорнобилем та Шевченком, сьогодні асоціюється Україна.
«сТАНЦІя» дуже інтимна — починаючи від перших епізодів, коли жінка–маріонетка звільняється від ниточок, за які її смикають, одягу, що її обмежує, і постає оголеною, та закінчуючи притлумленими надривними криками персонажів. Від личини, костюму станційного наглядача, самітника у натовпі жінок наприкінці вистави звільняється і головний герой — чоловік (Дмитро Ярошенко). Але несвобода його не лишає — він перетворює себе на жінку. «сТАНЦІя», як і будь–яке невербальне дійство, наповнена символами, смислами і знаками, трактувати які вільний кожен. Водночас необхідність інтерпретувати здатна викликати несприйняття, нерозуміння. Але що не залишить байдужим, то це інтригуючі образи (танцівниця–дервіш, дзеркало у формі труни і навіть ванна–качалка) й підбір акторів. Якщо дотепер про це можна було лише здогадуватися, то після вистави стало очевидним: Dakh Daughters — це наше сьогоднішнє жіноче «всьо».
Уже чверть століття знаменитий український тенор Анатолій Солов’яненко співає ангелам. >>
Свого часу, коли я відвідувала місто Рівне, мені дуже сподобався пам’ятник Уласові Самчуку. >>
Наче сном явилась та кожна кома, а все через голос. >>
Команда «Територія А» записала різдвяний альбом під гаслом «Дух нескорених». >>
У Київському академічному театрі «Золоті Ворота» покажуть тонку психологічну виставу «Ковзанка», режисера Дмитра Леончика за твором литовської письменниці, журналістки, драматургині Лаури Сінтії Черняускайте. Жанр визначили як «хвилювання на одну дію». >>
У крайньому романі Стівена Кінга «Голлі» (Х.: Клуб сімейного дозвілля, 2024) є дві фрази, що максимально прояснюють його суть, попри екшн-оболонку. >>