Кафкіанський гамбіт: від Краснагоракаї до Пашковського?
Схоже, Ласло Краснагоркаї — це угорський Франц Кафка. Назва роману «Меланхолія опору» (К.: Комора, 2025) цілком могла би бути підзаголовком до «Процесу». >>
Марко Галаневич, чоловічий голос етно–хаос гурту «ДахаБраха»:
17.09.2013
Марко Галаневич із колегою з гурту «ДахаБраха» Ніною Гаренецькою: «Ми зайшли на нову територію».
— Музика Karbido зовсім інша, ми з такою ще не працювали. І, за великим рахунком, це не наша територія, тому нам було цікаво зайти на неї. Вони уважно підходять до видобування кожного звуку на гітарі, бас–гітарі, там величезна перкусійна кухня, електроніка. Для нас знайшлися додавання шумових атмосфер.
— Але з електронікою ви познайомилися ще під час роботи з Port Mone.
— І навіть раніше, колись із формацією Kievbass ми робили кілька реміксів.
— У вас була така романтична історія знайомства вашої музики і музики Port Mone. А як відбулася робота тут?
— Прагматичніше, бо у нас було набагато менше часу і можливостей співпрацювати. З Port Mone нас просто відправили на вакації у Хмелеву, де ми мали повно вільного часу, займалися лише музикою.
Із Karbido до цього була співпраця у Польщі: тоді у замку нас, музикантів, розсадили у різних місцях, але ми були зв’язані акустично і творили музику, виходячи з того, де хто сидів, наприклад хтось був у суцільній темряві. Зараз же ми довго вели переговори щодо того, яким може бути цей проект. Хлопці–поляки придумали, що їм цікаво було би торкнутися водної стихії, тому і назва «Мапа ріки», а дівчата познаходили в українських автентичних піснях усе, що стосується водної стихії — море, річки, Дунай, дощ. І, бачите, символічно — нас заливає з усіх сторін (усміхається).
— Скільки композицій створено?
— Десять. За великим рахунком, ми боїмося це говорити вголос, але я скажу — це альбом. Ми розуміємо, що це реально. Сьогодні (у суботу. — Ред.) ми подивимося, як публіка відчує цю музику.
— Далі концерти не заплановані?
— Ні. Ми робили це для «ГОГОЛЬFEST’у».
— Не можу пропустити особистісний момент. Ти зайнятий у «ДасiБрасi», Наталка (дружина. — Ред.) — у DakhDaughters. Як вистачає часу на сім’ю? (На фестивалі разом із батьками гуляла чотирирічна донька Лукія, світле дитя, яке просто зачаровує своєю відкритістю). Чи сім’я — це теж театральний простір.
— Ні–ні. Сім’я для мене — це окремо. Звісно, абсолютно непросто. Я хотів би бути з дитиною набагато більше, цього літа ми провели разом днів два–три. Так вона з бабусею та дідусями, дай Бог їм здоров’я.
— Вона подорожує з вами?
— Колись, коли пила грудне молоко, тоді подорожувала з нами. Але я не відкидаю можливості, було би добре її брати — занурити в цей світ. Зараз вона ходить у дитячий ансамбль «Дай Боже», надзвичайно гарний, вони роблять класні речі — такі обрядові, пісенні, ігрові перформенси.
