Марко Галаневич із колегою з гурту «ДахаБраха» Ніною Гаренецькою: «Ми зайшли на нову територію».
— Але з електронікою ви познайомилися ще під час роботи з Port Mone.
— І навіть раніше, колись із формацією Kievbass ми робили кілька реміксів.
— У вас була така романтична історія знайомства вашої музики і музики Port Mone. А як відбулася робота тут?
— Прагматичніше, бо у нас було набагато менше часу і можливостей співпрацювати. З Port Mone нас просто відправили на вакації у Хмелеву, де ми мали повно вільного часу, займалися лише музикою.
Із Karbido до цього була співпраця у Польщі: тоді у замку нас, музикантів, розсадили у різних місцях, але ми були зв’язані акустично і творили музику, виходячи з того, де хто сидів, наприклад хтось був у суцільній темряві. Зараз же ми довго вели переговори щодо того, яким може бути цей проект. Хлопці–поляки придумали, що їм цікаво було би торкнутися водної стихії, тому і назва «Мапа ріки», а дівчата познаходили в українських автентичних піснях усе, що стосується водної стихії — море, річки, Дунай, дощ. І, бачите, символічно — нас заливає з усіх сторін (усміхається).
— Скільки композицій створено?
— Десять. За великим рахунком, ми боїмося це говорити вголос, але я скажу — це альбом. Ми розуміємо, що це реально. Сьогодні (у суботу. — Ред.) ми подивимося, як публіка відчує цю музику.
— Далі концерти не заплановані?
— Ні. Ми робили це для «ГОГОЛЬFEST’у».
— Не можу пропустити особистісний момент. Ти зайнятий у «ДасiБрасi», Наталка (дружина. — Ред.) — у DakhDaughters. Як вистачає часу на сім’ю? (На фестивалі разом із батьками гуляла чотирирічна донька Лукія, світле дитя, яке просто зачаровує своєю відкритістю). Чи сім’я — це теж театральний простір.
— Ні–ні. Сім’я для мене — це окремо. Звісно, абсолютно непросто. Я хотів би бути з дитиною набагато більше, цього літа ми провели разом днів два–три. Так вона з бабусею та дідусями, дай Бог їм здоров’я.
— Вона подорожує з вами?
— Колись, коли пила грудне молоко, тоді подорожувала з нами. Але я не відкидаю можливості, було би добре її брати — занурити в цей світ. Зараз вона ходить у дитячий ансамбль «Дай Боже», надзвичайно гарний, вони роблять класні речі — такі обрядові, пісенні, ігрові перформенси.
«Поки у вас антракт, я перезаряджу рушницю», — такими словами закінчується перша дія вистави «Шевченко 2.0», яку в Києві нещодавно представив легендарний Харківський театр імені Шевченка «Березіль». >>
Нова збірка оповідань Владислава Івченка «Книга втрат і нестач» (К.: Темпора, 2024) — що в ній нового, як порівняти, скажімо, з двома попередніми, «Спочатку їх було шістдесят» та «Після 24-го» (обидві — 2022 р.)? >>
На Житомирщині в селищі Червоне будинок-садибу Терещенка, що є пам'яткою архітектури місцевого значення, остаточно повернули з приватної у державну власність. У 2000 році палац та частину території безкоштовно передали у користування, а далі у приватну власність УПЦ (МП). >>
У міланській галереї Centro Brera в Італії, в понеділок 18 листопада, відкрили виставку українських мисткинь "Вицвілі кольори" (Colori Spenti). Експозиція представляє роботи художниць, що постраждали від російського вторгнення. >>
Виконано важливу частину заповіту активіста та розвідника 93 ОМБр «Холодний яр» Романа Ратушного. Загиблий герой заповів зі своїх бойових виплат підтримати Будинок-музей Тараса Шевченка. >>
«Українське радіо» 16 листопада святкує 100 років мовлення і День працівників радіо, телебачення та зв'язку України. >>
