Наступаємо Сафронову на п’яти

25 травня цього року в Києві відбувся арт–пленер «Тарас Шевченко. Молодий погляд», організований благодійним фондом «Велика родина». Близько трьохсот юних художників iз київських шкіл намалювали Шевченка, але найбільше організаторів і спеціалістів вразила робота Аліни Бринзак. Дівчинка не має професійної освіти й амбіційних планів, але має хист і талант, а її картини вже висять у будинках голлівудських зірок. «УМ» першою взяла інтерв’ю у майбутньої знаменитості.

— Аліно, з якого віку ти почала малювати?

— Серйозно малювати я почала з одинадцяти років. А взагалі, малюю з дитинства. До жодної художньої школи не ходила і не ходжу. Я самоучка.

— А як же шкільні гуртки?

— Гуртки є, і моя вчителька змушувала туди ходити, але я не ходила, оскільки у мене не було часу цим займатися. Я навчаюсь у романо–германській гімназії, і у нас дуже насичена програма. Якби не моя вчителька, Людмила Юріївна, яка, помітивши мій потенціал, буквально змушувала мене займатись і ходити на олімпіади, то навряд чи я б досягла таких успіхів.

— А чим уже можеш похвалитись?

— Особливо нічим, так: перемоги у районних, міських олімпіадах. Поки що найбільше досягнення — друге місце на всеукраїнській олімпіаді.

— Що найбільше любиш малювати і як визначаєш свій стиль?

— Я пишу портрети. Вони мені найкраще вдаються. Ненавиджу пейзажі. Мій стиль близький до гіперреалізму. Зараз працюю у графіці. Починала я малювати простим олівцем, вугіллям, крейдою, а потім спробувала звичайною кульковою ручкою. І зараз надаю перевагу їй.

— Чи були якісь експерименти в техніці?

— Ні, лише в кольорі. Мені не подобається працювати ні гуашшю, ні аквареллю, жодними фарбами. Недавно спробувала кольорові ручки. Вийшло непогано. І зараз малюю двокольорові портрети: червоно–чорні або синьо–червоні.

— Чи є художники, на яких рівняєшся?

— Нікас Сафронов, він теж пише портрети, але працює фарбами і зов­сім у іншій манері.

— Твоя робота на пленері усіх вразила. Як виникла така ідея?

— Це, фактично, спільна ідея. Моя вчителька малювання вигадала, а я втілила. Адже часто зустрічаються такі малюнки. Наприклад, портрет у формі тварини чи квітів. У нас — птахи. Взагалі ми не очікували, що малюнок справить таке враження. Там були набагато сильніші в технічному плані роботи, професійні. Зізнаюсь, навіть не хотіла туди йти: кінець навчального року, відпочинок, мала свої плани, але мене майже слізно вмовили, і я погодилася. Сама захистила честь школи.

— Чим хотіла б займатися у майбутньому?

— Малюванням, бо це в мене виходить найліпше. Можливо, піду навчатись до Художньої академії. Ще мене цікавлять іноземні мови.

— Вивчиш мови і гайнеш за кордон?

— Мабуть. Мрію про Америку, а втім, підійде Польща і Чехія. Там освіта доступна і є перспективи.

— Що надихає на творчість?

— Музика. Люблю малювати під класику. Музика, взагалі, стала поштовхом до малювання. Я захопилась творчістю музичного гурту One Republic. І почала малювати учасників гурту. У «Фейсбуці» знайшла одного з учасників і почала переписуватися з ним і з його родичами. Потім надіслала до Америки листа з малюнками. Вони тепер висять у нього на стіні в рамці. Він сфотографував і виклав фото у «Фейсбук», і всі побачили, що він отримав посилку з України.

— Твої картини вже мають голлівудські зірки. Чи пробувала продавати роботи...

— Поки що такої мети немає, але якби вийшло, то було б непогано.

— Гріх не запитати про твої творчі плани...

— Спробую намалювати нашого кота (сміється). Він у нас попелясто–білий. Мусить гарно вийти у графці.