Ніхто не хотів помирати

«Чи можна вважати цей матч матчем вашого життя?» — спитали Михайла Фоменка на прес–конференції напередодні поєдинку проти англійців. «І не тільки мого», — видав тренер чи не єдине на весь діалог із журналістами емоційне твердження.

Тепер можна казати, що «матч свого життя» Михайло Іванович не програв.

Про програші і виграші

Багато хто йому дорікає: як так, потрібно було діяти рішучіше, хай навіть авантюрно, але спробувати перемогти послаблену Англію й вийти на чемпіонат світу з першого місця в групі. Бо, мовляв, знову матимемо «плей–оф», а такі стикові матчі — це якесь прокляття для України. Втім, однозначні висновки про успішність чи неуспішність кампанії 65–річного наставника (а цей день народження, до речі, Фоменко відзначатиме через тиждень) можна буде робити вже по завершенні кваліфікації на ЧС. Іноді важливіше не програти, ніж перемогти. І, можливо, це був саме той випадок.

Дехто цього не помічає, але англійські вболівальники після київських 0:0 шпетять тренера своєї збірної Роя Ходжсона ще дошкульніше, ніж наші — Фоменка. У коментарях із табору «Трьох левів» проскакує: ми їхали по нічию — і ми її здобули, далі — все в наших руках. Українцям натомість перемога була потрібнішою, однак у разі поразки шанси навіть на друге місце різко зменшувалися. Тож наставник «синьо–жовтих» вирішив перестрахуватися. Зауважте: з семи матчів під керівництвом Фоменка Україна не програла ще жодного: п’ять перемог і дві нічиї. І з ким ця остання нічия? З командою, яка складається із гравців «Челсі», «Мачестер юнайтед» і «Сіті», «Арсеналу», «Ліверпуля»! «Велику п’ятірку» клубів англійської прем’єр–ліги не представляли лише двоє футболістів із тих, що позавчора ввечері виходили на поле в червоних футболках. А в жовтій формі грали хай і улюблені нами, але повпреди «Динамо», «Шахтаря», «Дніпра» — команд, які почали новий сезон із суттєвими збоями.

Так, публіці дуже хотілося б узяти реванш в англійців за пам’ятний програш на Євро–2012 у Донецьку, до якого доклався суддя Кашшаї. Але, мабуть, не так це й погано, коли більшість українських фанів шкодує про бойову нічию з самою Англією, здобуту за абсолютно рівної гри. Адже ще рік тому збірна «горіла» в одному полум’ї з «Динамо», поступаючись чорногорцям і граючи внічию з молдаванами. А зараз — до «плей–оф» рукою подати, потрібно лише виграти 10 жовтня в Харкові у поляків (або, за одним із варіантів, навіть достатньо буде зіграти з ними внічию). Та й Англія не застрахована від втрати очок у домашніх поєдинках із Чорногорією й тією ж Польщею. Принаймні польські ЗМІ після 10 вересня саме Україну називають фаворитом групи Н.

Тулумбаси, «хвилі» й спекуляція

...НСК «Олімпійський» заповнився під саму зав’язку ще хвилин за двадцять до початку матчу. Це значить, що ставка спекулянтів–перекупників зіграла. Якщо минулого тижня вони навіть найдешевші — 40–гривневі — квитки віддавали по 200 грн., за день до матчу — «від трьохсот», то безпосередньо перед грою відпускна ціна зросла до 400 грн. І це — лише за перепустки на найгірші місця! Однак десятки тисяч уболівальників, що приїхали з усіх областей, не шкодували своїх кревних — лише б потрапити на стадіон.

Перед входом розмальовані синьо–жовтими кольорами закарпатці фотографувалися в обнімку з гостями з Донбасу, які розмахували національними прапорами в темряві київської ночі. На самих трибунах банер «Коломия» сусідив із банером «Одеса», не менш зворушливо виглядали й великі транспаранти з написами на кшталт «Заболотів за Україну», «Ременів з вами» та «Кривбасс» жив, пока мы живы».

Як і на попередній грі у Львові, кожен уболівальник знайшов на сидінні складений картонний синьо–жовтий прапор від автомобільного спонсора збірної. Тож під час виконання національного гімну, а також у найбільш емоційні моменти поєдинку стадіон перетворювався на суцільне море з синьої й жовтої барв.

«На коліна перед Україною!» — ще один банер, який на весь сектор розтягнули київські «ультрас». Саме в цьому блоці №53, починаючи з 60–ї хвилини, почали лунати потужні вибухи — лише зі звуковим ефектом, без руйнівних наслідків, а згодом — і «фаєри» загорілися. Тим часом у центральному секторі майже безперестанно гатили у величезний барабан–тулумбас троє вусатих козаків у справжніх, не бутафорських, строях, а по трибунах перекочувалася «хвиля».

69 890 глядачів — фактично аншлаг. Аби заповнити всю офіційно заявлену стадіоном кількість місць, забракло лише 60 людей. Дехто сидів у проходах, при тому що в секторах англійських фанів, яких було близько тисячі, зо дві сотні крісел лишалися вільними.

Без моментів, але з відповідальністю

Підтримка трибун була дуже незайвою для збірної України, адже Фоменко обрав захисну модель. Марко Девич, чий гол у ворота Джо а на Євро–2012 не зафіксував Кашшаї, залишився на лаві запасних. Пару центральних захисників склали динамівець Євген Хачеріді і «гірник» Олександр Кучер (при тому що донеччанин вивів команду на гру з пов’язкою капітана — адже Тимощук теж сидів у резерві). Як опорники діяли Степаненко й Едмар, а Олега Гусєва тренер несподівано висунув на позицію «під нападаючим».

«Треба було випустити Ракицького? Можливо, ви маєте рацію. Він може швидко починати атаки. Але нам треба було думати, перш за все, про захист», — зізнався після матчу Михайло Фоменко.

Було видно, що хлопці помітно хвилювалися — тиснув неабиякий тягар відповідальності. Особливо багато браку було в першому таймі, і не лише в стартові сім хвилин, коли англійці влаштували справжню облогу воріт Андрія П’ятова й подали три кутові. Було видно: українці будь–що намагаються не пропустити після стандартних положень. І, слід визнати, у грі «на другому поверсі» вони виглядали гідно. Але навіть після перерви, коли ініціативою володіла Україна, захисники час від часу починали атаки безадресними навісами далеко вперед — за принципом: «бей вперед — комбинация придет».

Комбінації приходили рідко. У кількох епізодах Ярмоленко та Коноплянка з Гусєвим викликали вибухи овацій, продемонструвавши філігранну техніку, дриблінг та екстра–клас коротких перепасовок на флангах. Однак здебільшого боротьба точилася в центрі поля, а гострота біля воріт виникала під час кутових або інших стандартних положень.

Усі швидко забули епізод, що виник ще на 57–й секунді матчу, коли воротар Джо Харт, здавалося, збив Романа Зозулю в межах штрафного майданчика. Португальский арбітр Педро Проенса дати пенальті не ризикнув — вочевидь не хотів із самого початку впливати на перебіг протистояння кардинальним рішенням. Ще один схожий епізо трапився в другому таймі — Зозулю знову «завалили» на початку карної території, але арбітр призначив штрафний. Ще один «дніпрянин» Євген Коноплянка, визнаний згодом кращим гравцем матчу, не влучив у «рамку» з 17 метрів — після його удару м’яч від захисника пролетів поруч зі штангою.

Було «кілька» пожеж і біля воріт П’ятова. Але найбільш слушні нагоди мав захисник Артем Федецький, який після подач кутових двічі лишався неприкритий перед володіннями. На 74–й хвилині «дніпрянин» мав би забивати, але, мабуть, сам не очікував, що англійці подарують йому таку нагоду вдарити головою. Знову повз. А взагалі, дві команди за весь матч лише тричі влучили в площину воріт. Причому господарі — раз. Бракувало останнього пасу, як визнав згодом Андрій Ярмоленко.

При тому що в англійців були схожі проблеми. Через відсутність двох ключових форвардів — травмованого Руні й дискваліфікованого Уелбека — вістря атаки «Трьох левів» виглядало далебі не таким разючим. Тож нічию обидві сторони визнали закономірним підсумком.

Того вечора не «помер» ніхто. Певно, зустрічалися дві команди, які й посядуть два перші місця в групі. Україна доросла до рівня Англії, двічі в одному відборі зігравши з родоначальниками футболу внічию. Але вболівальники вочевидь хотіли більшого й розходилися зі стадіону помітно розчарованими.

До всього, через жовту картку новоявлений капітан Кучер пропустить матч із Польщею, в якому вже точно ми мусимо вигравати.