Шкільний бунт

Поліське село Осівці, про яке мало хто чув в Україні, умить стало відомим на всю державу. Ба, навіть уряд почув про нього. Завдяки батькам місцевих школяриків, які не пустили своїх дітей 1 вересня до аварійної школи. Того ж дня в будинку культури відбулися батьківські збори, які прийняли ультимативне рішення: діти до школи не підуть доти, доки влада не надасть твердих гарантій будівництва нової школи у селі.

Першовересень на Волині обіцяв обійтися без ексцесів. Освітянські чиновники прорапортували про повну готовність шкіл до нового навчального року. Вони не сподівалися на селянський бунт в Осівцях, де на нову школу чекають уже двадцять років. Хоча ще у травні батьки попереджали місцеву владу про те, що дітей до школи не пустять. Бо далі навчатися в аварійних старих корпусах, яким по 80 років, стало небезпечним. Їхні погрози влада не сприйняла всерйоз. У серйозності батьківських намірів районні та обласні чиновники переконалися 1 вересня, коли в Осівцях не пролунав перший дзвоник, а замість учнів до школи прийшли лише вчителі та батьки. Практично цілий перший тиждень нового навчального року осівецькі діти не навчалися, поки сільська громада намагалася достукатися до влади. Другого вересня на «оперативці» голова облдержадміністрації Борис Клімчук запевнив, що наступного року новосілля в Осівцях буде. Але будуватимуть школу I–II ступенів разом із дитсадком, а старших учнів довозитимуть у райцентр Камінь–Каширський, де навчальний заклад розрахований на 1176 місць, але не повністю завантажений. Такий варіант не влаштував селян, адже їхні діти–старшокласники і так навчаються в сусідньо­му селі. Будівництво початкової школи замість дев’ятирічки — це не вихід для села, де проживає не 700 осіб, як написано було в одній з офіційних інформацій, а 1500, де в школі навчається майже дві сотні учнів і ще підростає 95 майбутніх школяриків, де наро­джуваність перевищує смертність. Селянам прикро, що їхнє село, розташоване за 5 кілометрів від райцентру, влада чомусь зарахувала до неперспективних і поширює цю інформацію, намагаючись переконати, що повноцінна школа тут не потрібна.

Третього вересня волинські депутати намагалися винести це питання на розгляд сесії обл­ради, але так і не розглянули його. Їх запевняли, що питання вирішено й конфлікт врегульовано. Хоча бунт в Осівцях тривав. Цілий тиждень у селі та школі вирували неабиякі пристрасті. Кілька десятків учнів, в основному, діти вчителів та сільських активістів, сіли за парти, чим викликали неадекватну реакцію з боку проте­стувальникiв. Село розділилося і посварилося, хоча всі визнають: нова школа потрібна, бо Осівці розвиваються та розбудовуються, молодь нікуди не виїздить, а оселяється тут. Як сказали «УМ» в Осівецькій сільській раді, нульовий цикл робіт на будівництві нової школи в селі заклали ще у 1994 році. За цей час тут разів iз чотири виростав ліс і його довелося корчувати. Старий фундамент для будівництва вже не годиться. У 2009 зробили новий проект, вибрали нове місце, однак грошей у бю­джеті все не знаходиться… Тільки ніяк не втямки поліщукам: як би сутужно не було державі, що у бю­джеті завжди знаходяться гроші на ремонти в чиновницьких кабінетах та дорогі автомобілі, мільйони гривень витрачаються, до прикладу, на приміщення центрів зайнятості, оздоблених навіть мармуром. А для дітей немає. Батьки–бунтівники поки що пустили дітей на навчання. До весни. Якщо школу будувати не почнуть, то свята останнього дзвоника в Осівцях теж не буде...