Стоянки біля придорожніх ресторанчиків у Європі часто «забиті» саме велосипедами. (з архіву Олексія Пізника.)
Олексію Пізнику — 49. Працює програмістом на одному з приватних підприємств Тернополя. При бажанні міг би собі дозволити і більш комфортну подорож, аніж у сідлі велосипеда. Але справа в тому, що останній для нього — значно більше, ніж просто засіб пересування. Це — своєрідний стиль і спосіб життя. Недарма Пізник є членом Асоціації велосипедистів Тернополя і навіть очолював її перший рік після створення.
«У кожної людини є свій набір цінностей, на які вона орієнтується, — каже Олексій. — Для мене це — насамперед активний і здоровий спосіб життя, і велосипед тут є дуже важливим атрибутом. Багато хто гордиться своїм автомобілем, але авто — це однозначно мінус 5—10 років життя, а велосипед його навпаки продовжує. Я навчився крутити педалі досить пізно, в 15 років, але з тих пір їжджу постійно. Для подорожей двоколісний транспорт добрий тим, що пересуваєшся досить швидко, але при цьому є змога роздивитися все навколо і бути абсолютно автономним. До того ж це дуже дешево плюс є можливість паралельно тренувати тіло й оздоровлюватись. Зауважу відразу, що велосипед у мене звичайнісінький, українського виробництва, без усіляких «наворотів». Я взагалі дотримуюсь принципу купувати те, що справді необхідне, а не таке, щоб «понти ганяти».
Раніше він здійснив багато тривалих велоподорожей Україною. А минулого року цілком випадково відбулася своєрідна репетиція мандрівки Європою. Проїхав частину Польщі, майже всю Словаччину й Австрію. В останній натрапив на відому транс–європейську велотрасу номер «шість», яка в цій країні тягнеться в основному вздовж берегів Дунаю. Був вражений її комфортністю і красою навколишніх краєвидів, тож наступну подорож запланував саме нею. В дорогу взяв лише найнеобхідніше — намет, легкий спальний мішок, похідні душ та аптечку, туристичний газовий пальник, казанок і скромний проднабір, куди входили вівсяні пластівці, родзинки, півлітри олії і трохи згущеного молока. Ще — мінімальний запас одягу та набір для ремонту двоколісного друга. Все це якраз вмістилося у стандартний велобаул місткістю 60 літрів.
Поїздом Олексій подолав лише відтинок шляху Тернопіль—Братіслава. Відтак почалася власне його подорож Європою через Австрію, Німеччину, Швейцарію і Францію. Маршрут Пізника пролягав через австрійські Відень і Лінц, німецький Пассау, швейцарський Базель, французькі Доль та Діжон. Кінцевою точкою мав бути Париж, який Олексій мріє побачити дуже давно, та не так сталось, як гадалось. «Справа в тому, що насправді європейська велотраса номер «шість» виглядає дещо по–іншому, ніж на картах в інтернеті, тобто не є безперервною, — розповідає він. — Певну частину мого шляху вона становила шосе триметрової ширини із спеціальною розміткою. Але на території Німеччини воно раптом перейшло у значно вужчу доріжку, посипану гравієм, а потім зникла і вона — як хочеш, так і їдь далі. Утiм Німеччину я все–таки подолав, бо там паралельно швидкісним автотрасам, як правило, прокладені і велосипедні доріжки. У Швейцарії велотраса EuroVelo поновилася, хоч була вже й не такої ідеальної якості, але у Франції почала губитися ще більше. Орієнтуватися стало дуже важко, до того ж на той час я вже дуже стомився, тому в Діжоні вирішив, що час повертатися. А ще зробив висновок, що для таких подорожей треба обов’язково придбати навігатор GPRS».
До речі, подорожував Олексій Пізник без жодного зв’язку — не брав iз собою ні планшет, ні мобільний телефон, щоб відпочити від них і постійно не шукати, де заряджати. Нічого не брав і для самооборони, бо вважає подорож європейськими дорогами абсолютно безпечною. «Там ніхто не буде чіплятися до тебе лише тому, що він зайве випив, грабувати ж мене не було сенсу, — говорить чоловік. — При собі мав якихось кількасот євро — там це не гроші. А велосипед у європейських містах можна і кращий за мій взяти безкоштовно на стоянках, де люди залишають їх, ідучи в магазин купувати новий».
Режим подорожі був досить напруженим. Пізник стартував приблизно о 8–й ранку і щодня долав близько сотні кілометрів. Ночував просто у наметі, встановивши його на лісовій галявині, на березі річки чи в якійсь затишній місцині на міській околиці. Платити по 10 євро лише за те, щоб поставити намет на території кемпінгу, не бачив сенсу, бо вважав за краще витратити ці гроші на продукти. Похідний душ, як уже згадувалося, мав із собою, з водою проблем не було, чай–каву та неодмінну вівсянку готував на пальнику (вогнища в Європі будь–де розводити заборонено), а решту харчів — хліб, ковбасу, печиво, овочі — купував. Правда, у Франції зіткнувся з проблемою: в селах магазинів по суті нема — населення їздить автомобілями до супермаркетів найближчого міста, тож часом упродовж досить довгого відтинку дороги неможливо було купити навіть хліба. У Швейцарії такого нема, зате там виникала інша проблема — треба було шукати, де обміняти євро на крони. Запитую, чи не виникало якихось проблем iз поліцією. «Ні, окрім того штрафу в Перемишлі, не було жодних, — відповідає Олексій. — Населення теж ставилося дуже дружелюбно. Одного разу, наприклад, потрапив під зливу і мусив сушити наскрізь промоклий намет просто на зупинці громадського транспорту, то німці і чаю гарячого принесли, і переночувати запрошували. Європейські водії, на відміну від наших, теж поводяться щодо велосипедистів дуже чемно, там узагалі культура поведінки на дорозі незрівнянно вища. Так що з неприємного можу згадати хіба те, що в Австрії та Німеччині жорстоко заїдали комарі, а також у лісовій зоні часом доводилося знімати з себе одразу по кілька кліщів».
Олексій Пізник каже, що різних пам’яток та музеїв надивився раніше, тому в цій подорожі головними для нього були краса навколишньої природи та люди. Для спілкування з останніми володіння англійською, стверджує, вистачало. І взагалі, прості європейці, з якими зустрічався на своєму шляху, йому дуже сподобалися.
Щирістю емоцій, простотою в одязі й поведінці, прихильністю до активного способу життя. «Там відразу видно, що народ масово займається фізкультурою, бігає, катається на роликах, і велосипеди в такий спосіб життя дуже гарно вписуються, — завершує він свою розповідь. — Європейці цей вид транспорту люблять і користуються ним у будь–якому віці. Відповідно на європейській велотрасі дуже багато людей, от тільки подорожувати велосипедом на дуже далекі відстані там не заведено. Зазвичай вони приїжджають поїздом до якоїсь комфортної ділянки велотраси, а вже там пересідають на двоколісний транспорт».
За даними Вікіпедії, EuroVelo — європейська мережа велосипедних трас — це проект Європейської федерації велосипедистів, що має на меті розвиток 15 довгих велосипедних маршрутів, які пролягають через всю Європу. Сукупна довжина цих доріг становить понад 60 000 км, з яких 20 000 км вже існує. Маршрути EuroVelo призначені передусім для велосипедного туризму по всій Європі, проте використовуються і для місцевого сполучення. Жоден iз маршрутів ще не завершено, і ступінь їх готовності різна. EuroVelo №6, про яку йдеться в матеріалі, починається в місті Нант на Атлантичному узбережжі Франції і закінчується на чорноморському курорті Констанца в Румунії. Велотраса проходить через такі країни, як Франція, Швейцарія, Німеччина, Австрія, Словаччина, Угорщина, Сербія, Румунія. Зокрема, через такі відомі туристам міста, як Орлеан, Відень, Братислава, Будапешт, Белград, Бухарест. Загальна її довжина — 3653 км.
На території України, згідно із законодавством, у приміських поїздах велосипед можна провозити безкоштовно, однак провідники часто все одно вимагають оплату в розмірі 50 відсотків від вартості квитка. А в пасажирських поїздах наш закон вимагає, щоб велосипед був напіврозібраним і складеним у чохол так, щоб його можна було прилаштувати на верхню полицю для вантажу. В європейських країнах правила інші. Так, у Польщі й Словаччині, приміром, велосипедистам видають спеціальні квитки. В Німеччині ж і Франції такого нема, зате потрібно вибирати в розкладі поїзди, в яких дозволяється перевозити велосипеди — там для них, як і для дитячих та інвалідних візків, є спеціально облаштовані місця. До речі, зi згаданих 270 євро половина пішла у нашого героя саме на проїзд у поїздах. З ними була пов’язана і неприємна непередбачена витрата — в польському Перемишлі поліцейські оштрафували його на 50 злотих за те, що проїхав велосипедом 100 метрів по перону залізничного вокзалу, сказали, що це заборонено, хоч в інших країнах подібних питань не виникало.
Сконцентрувавши найбільше міжнародних банків та облаштувавши у своєму порту базу для найбiльших круїзних лайнерів світу, воно справляє враження пістрявого космопорту, в якому комфортно почуваються представники найнесподіваніших етносів і націй. >>
...Шрі-Ланка з’являється під крилом літака зненацька і нагадує згори зелений листок, що загубився серед смарагдово-синіх вод Індійського океану. Більша частина острова вкрита густими тропічними лісами, помережаними звивистими лініями численних ланкійських рік. >>
На Поділлі серед природних феноменів більш відомі Дністровський каньйон та Подільські Товтри, які, за результатами iнтернет-опитування, потрапили до семи чудес природи України. Адже вони доступні погляду кожного. А про занурений у вічну темряву світ подільського карсту, масштаби якого важко піддаються уяві і який тільки частково відкрив свої таємниці, знає обмежене коло осіб. >>
Якщо є бажання пізнавати щось нове, відсутність закордонного паспорта і кругленької суми не перепона. Святковим дивом може стати подорож в Україні. І необов’язково їхати у розрекламовані Львів, Чернівці, Ужгород чи Київ. Про нові маршрути і їх цікавинки розповiдають ведучі подорожніх рубрик на телеканалах Валерія Мікульська і Наталія Щука. >>
Стереотипи — річ уперта: більшість вважає, що курортна Туреччина — то передусім Анталія. І весь прилеглий до неї південний регіон — Аланія, Кемер, Белек... Туди вітчизняні турфірми традиційно скеровують клієнтів, пропонуючи готелі на різні смаки, туди відправляють чартерні літаки. >>
Ми йдемо по маршруту, прокладеному понад тисячоліття тому. На шляху — вимурувані з дикого каменю церкви, обнесені кріпосними стінами монастирі й замки феодалів, середньовічні притулки для пілігримів (альберге) і харчевні. А попереду, позаду — пілігрими, що йдуть в одному напрямку — до іспанського міста Сант-Яго де Компостела. >>
