«Завершуємо». Чи ж востаннє?

Естафету аналогічних обіцянок чиновників усіх рівнів наразі підхопив перший заступник голови Запорізької облдержадміністрації Віктор Ємельяненко. На спеціальній нараді у «білому домі» він акцентував на потребі регіону визначатися щодо «передачі цілісного майнового комплексу військового містечка №6 (село Новобогданівка Мелітопольського району) у спільну власність територіальних громад Запорізької області», позаяк «роботи зі знешкодження вибухонебезпечних предметів на території артскладів колишньої артбази завершуються», повідомляє управління у справах преси та інформації обласної адміністрації. Тут посилаються на дані Міністерства оборони України щодо глибинного — до шести метрів — розмінування території військового об’єкта: «Планові роботи вийшли на фінішну пряму, і вже поточного тижня прибуває група контролю, яка впродовж кількох днів здійснюватиме перевірку».

Нагадаємо, що у березні чиновники обіцяли поставити крапку в роботі саперів на останніх 46 гектарах до 20 квітня. Невдовзі з’ясувалося, що проблему ускладнила не лише наявність на території 12 з лишком тисяч тонн уламків. Чому фініш, згідно з графіком, 20 квітня, став нереальним? Так є ж купа об’єктивних причин, бідкалися посадовці: погода ускладнилася, обсяг небезпечних робіт значний (ніби не знали, що не картоплю з–під землі викопуватимуть!). Та й «чорні копачі» заважають, пролунало з вуст можновладців. Саме вони, на думку Сергія Данилюка, відтерміновують перетворення зони лиха у зону бізнесу (столичний гість упевнений , що влада таки знайде інвесторів, які не шкодуватимуть коштів для реанімації території навколо Новобогданівки).

У 2006—2008 роках лише поверхневе зачищення 145 гектарів технічної території артбази «дало» майже 36 тисяч тонн вибухонебезпечних предметів. Тоді, за версією першого заступника голови Держслужби з надзвичайних ситуацій Сергія Данилюка, зачистку території проводили якісно, однак минуло, мовляв, багато часу і доводиться доочищати, бо нашкодили «чорні копачі»... Хіба ж це не переведення стрілок? Бо не було б «чорних копачів», якби офіційні не залишили на «зачищеній» території приманку з аж ніяк не боємотлоху. Та й місцева влада, мовляв, винна, бо ж не визначилася з тим, під що підуть 230 гектарів землі — під будівництво чи під сільгоспкультури? Якби, мовляв, надалі тут були сільгоспугіддя, то зачищення було б не таким проблематичним. Виходить, що селянам землі можна передавати абияк?..

Столиця вочевидь прагне чимскоріше зіпхнути проблемні гектари на баланс місцевої громади. Аби дистанціюватися від проблеми і залишити з ними наодинці регіон. А хіба не ризик — наступна передача земель від місцевої влади інвестору? Якщо такий і знайдеться, то навряд чи дбатиме він передовсім про безпеку робіт на придбаній території. Жодне з цих проблемних запитань не виникало б, якби якість зачищення була високою.