Злети та падіння на острові Лідо

За 10 днів конкурсних та позаконкурсних сеансів, десятків презентацій, майстер–класів і прес–конференцій Венеційський кінофестиваль впевнено наступає на п’яти Канну. Як відомо, цьогорічний конкурс Каннського кінофоруму назвали чи не найсильнішим за останні кілька років. Венеціанська «Мостра» продемонструвала не менше потужних кіноробіт, які вже наробили галасу, або ж у вигляді овацій, або незадоволеного освистування.

Жіночий нокаут

Фестивальну лихоманку розпочали з нокауту Канну — світовою прем’єрою космічної драми Альфонсо Куарона «Гравітація». Історію виживання астронавтів у відкритому космосі у ЗD назвали чи не найкращою акторською роботою Сандри Баллок, а загальні відгуки про фільм були більш ніж схвальними. Нагадаємо, що цьогорічний Каннський кінофестиваль також відкрився фільмом у форматі ЗD — екранізацією Фітцжеральда «Великий Гетсбі» База Лурмана. Однак ще до прем’єри у Канні фільм отримав багато критики після прес–показу в США, таким чином, підпсувавши репутацію французькому кінофестивалю.

Перший фільм конкурсу «Тропи» Джона Керана змусив дещо похвилюватись за долю змагання — драматична історія про натуралістку, що мандрувала пустелею 7 місяців, критикам здалася дещо неповноцінною та затягнутою. Втім виконавиця головної ролі Мія Васіковськи вкотре отримала схвальну критику та статус однієї з найбільш багатообіцяючих у молодому поколінні актрис. Персонаж Васіковські — реальна людина, Робін Девідсон, що справді самотужки подолала тисячі кілометрів пустелі в компанії собаки та чотирьох верблюдів. Свої пригоди мандрівниця описала у книзі, що згодом стала основою фільму.

До слова, жіноцтво цього року на «Мострі» дає жару сильній половині людства. Палкі овації отримала британська акторка Джуді Денч (відома нам як холоднокровна М у циклі фільмів про Джеймса Бонда). Драма «Філомена» з Денч у головній ролі зачепила за живе журналістів та критиків, а самій акторці прогнозують Кубок Вольпі (трофей за найкраще акторське виконання). У фільмі Стівена Фрірза неочікувано м’яка та життєрадісна Джуді Денч грає жінку в літах, що шукає сина, якого 30 років тому в неї відібрали. На противагу сумній основі сюжету, у фільмі багато гумору, завдяки якому стрічка вийшла по–справжньому живою.

Більш ніж успішним називають повнометражний дебют онучки Френсіса Форда Копполи, Джиї Копполи. Стрічка «Пало–Альто», яку показали у програмі «Горизонти» — це історія дорослішання підлітків у маленькому каліфорнійському містечку, забарвлена у колір ностальгічних 80–х років. Фільм є екранізацією однойменного роману відомого актора Джеймса Франко, який, до слова, отримав невелику роль у фільмі. Свого часу роман Франко критикували за велику кількість насильства і відсутність індивідуальності у персонажів. Однак, за словами критиків, Джиа, перекроївши його книгу, змогла усунути ці недоліки у сценарії.

Визнання для психопата та критика НЛО

Сам Джеймс Франко взяв штурмом основний конкурс. На «Мострі» актор та режисер за сумісництвом представив свій новий фільм «Дитя Боже» — екранізацію роману Кормака МакКарті. Моторошна історія розгортається у 50–х та розповідає про соціопата–вбивцю, що живе у закинутих хатинах та печерах. Прототипом для героя став відомий убивця Ед Гейн, що свого часу надихнув Роберта Блоха на створення роману «Психо», — а в майбутньо­му — найкращого фільму Хічкока. Попри велику кількість сцен не для слабкодухих, реакція на фільм була теплішою, аніж критика в Канні на попередню стрічку Франко «Поки я вмирала».

Ніколаса Кейджа цього року привітали з тим, що він нарешті повернувся до хорошого кіно. Конкурсна стрічка «Джо» з Кейджем у головній ролі завдячує своєму успіху винятково акторові, що зумів втілити на екрані образ колишнього ув’язненого, який стає наставником хлопця–сироти. А ось нео–нуар Пола Шредера (сценариста «Таксиста» Скорсезе) під назвою «Каньйони» розкритикували за псевдоідею та статичність. Історію про гламурних жителів Лос–Анджелеса не врятувала навіть присутність скандальної Ліндсі Лохан у головній ролі, яка, проте, на презентацію фільму у Венецію не завітала.

Ще один скандаліст фестивального кола, молодий режисер та актор Ксав’є Долан, привіз у Венецію трилер «Том на фермі». 24–річний кінематографіст шокує кожним новим фільмом, а цей, до слова, вже четвертий за рахунком. З часів Каннської прем’єри «Я убив свою маму» в 2009 році про хлопця говорять як про молодого генія, однак після прем’єри «Тома на фермі» американське видання The Hollywood Reporter звинуватило Долана у нарцисизмі.

Під шквал критики потрапив і молодий англійський кліпмейкер Джонатан Глейзер. Третя повнометражна робота режисера «Побудь в моїй шкурі» викликала подив у критиків і заінтригувала глядачів. Інопланетянка (Скарлетт Йоханссон) у Шотландії полює на людське м’ясо, однак картина не нагадує фільм жахів, а швидше, артхаусну драму на тлi вражаючих гірських пейзажів.

Великі сподівання та маленькі розчарування

Журі довелося пошкодувати, що поза конкурсом опинилась монодрама «Лок» з Томом Харді у головній ролі. Фільм назвали справжнім відкриттям Венеційського кінофестивалю. Уся дія фільму розгортається у машині, а увагу глядачів тримає на собі водій Айван Лок (Том Харді), що їде у лікарню до малознайомої жінки. Власне, це все, що глядач може дізнатись про сюжет, однак історія Лока, як і його авто, не стоїть на місці: головний герой проведе багато часу за телефонними розмовами, що змінять його долю назавжди. Особливість цього фільму — Том Харді який зумів зробити кіно захопливим попри те, що у кадрі більше не з’являється жодного персонажу.

Багато очікували від нової (а по суті, чергової) антиутопії Террі Гілліама. «Теорема Зеро» з Крістофом Вальцом у головній ролі — це історія геніального програміста, що намагається розгадати комп’ютерну загадку «Зеро» і чекає дзвінка з повідомленням про сенс його існування. Втім, судячи з відгуків преси, картина вже надто нагадала класичну «Бразилію», що свого часу у 1985 році зробила Гілліама культовим режисером.

Однак найсуворіші вимоги зазвичай ставлять до переможців. Минулорічний призер «Мостри» Кім Кі Дук цього року завбачливо представив фільм у позаконкурсній програмі, хоч теперішній «Мебіус» не надто відрізняється жорстокістю від попереднього тріумфатори «П’єти». В основі фільму — історія сім’ї, авжеж не звичайної — жінка відреагує на зраду чоловіка тим, що відріже геніталії їхньому синові, і факт інцесту також матиме місце. Аби добитися прокату на батьківщині, Кім Кі Дук був змушений вирізати 3 хвилини особливо жорстоких сцен, утім у Венеції показали повну версію картини. Критика на фільм традиційно була неоднозначною. Хтось називає корейського режисера генієм своєї нації, хтось глузує над невмінням Кім Кі Дука писати діалоги, однак скандал, яким щоразу супроводжується кожен показ його нового фільму, привертає глядацьку увагу до цієї одіозної постаті.

Результати голосування членів журі цьогорічного конкурсу, головою якого став Бернардо Бертолуччі, стануть відомі вже завтра ввечері. 70–й ювілейний Венеційський фе­стиваль розпочався 28 серпня. В цілому за 10 фестивальних днів було показано 3470 фільмів, серед яких 1534 повнометражних і 1936 короткометражних. Також цього року тут відбулися 52 світові прем’єри.