З ручкою проти кулемета

Папери, які віддаляють нас від Європи

«Учора розпочала роботу третя сесія Верховної Ради України сьомого скликання», — радісно констатував Микола Азаров, натякаючи на величезну соціальну несправедливість: його кабінет працює, поборюючи спеку під державними кондиціонерами, а нардепи у цей час користуються іншими, мальоркськими або сардинськими, охолоджувачами повітря. Головне ж завдання для двосторонньої роботи, яка тепер вже стане спільною, — ухвалити закони, на яких наголошував Брюсель. «Зовсім короткий час відділяє нас від саміту у Вільнюсі, тому нічого не може бути відкладене, тим більше — потонути у безплідних дискусіях», — пояснив присутнім Микола Азаров.

Документів, які зазвичай у списку Михайла Чечетова помічені галочками, що означає їх абсолютну пріоритетність для голосування, — досить багато. «Невідкладними є законопроекти, пов’язані з удосконаленням виборчого законодавства, реформуванням виборчої системи, правосуддя та правоохоронних органів, а також законопроекти, спрямовані на боротьбу з корупцією та поліпшення бізнес–клімату в нашій країні, — пояснив Прем’єр–міністр і водночас як професійний менеджер поставив чіткі часові рамки для їх виконання. — Частина таких законопроектів уже узгоджена з відповідними європейськими інституціями, і, після остаточного опрацювання, буде внесена до Верховної Ради та, переконаний, буде ухвалена парламентом у вересні–жовтні».

Утiм щодо останнього європейського бар’єру Микола Янович надзвичайно оптимістичний. «Хочу наголосити, що всі політичні сили, які складають більшість у парламенті, заявили про готовність виконати план з підготовки Угоди про асоціацію. Це їх історична відповідальність перед народом України», — так пафосно очільник уряду змалював дуже просту картину: за відповідні документи голосуватимуть і праві політики, оскільки вони самі по собі орієнтовані на Європу, і провладні. Адже у цьому випадку Європа слугуватиме для них місцем втечі від надто міцних і по–братерськи нещадних обіймів Москви.

«Шукаю інвестора. Терміново!»

Із бюджетом ситуація значно складніша. «Нам необхідно прийняти реалістичний, збалансований бюджет держави на 2014 рік, — поставив своє надзавдання Прем’єр. — Цей бюджет повинен забезпечити підтримку вітчизняного виробництва і на основі цього зростання соціальних стандартів». Того, що завдання, м’яко кажучи, складне, Микола Азаров вирішив не приховувати. «За прогнозами провідних експертів, ми не можемо впевнено покладатись на зростання зовнішніх ринків», — пояснив причину наш Прем’єр і постановив: Україна має спиратися лише на власні сили.

Чучхе по–українськи, за словами Азарова, має лежати на двох китах: повна реалізація інвестиційних проектів, спрямованих на імпортозаміщення, і енергоефективність. «Уряд подав на розгляд до Верховної Ради майже 200 законопроектів», — похвалився Прем’єр і порадив рівно засмаглим депутатам звертати увагу не тільки на «брюссельську» папку, а й на підтримку вітчизняного виробництва і стимулювання економічної активності. До переліку документів, які отримали статус невідкладних, Микола Азаров відніс ті, які стимулюють підприємницьку діяльність.

Ну а скептикам, котрі звикли казати, що папір, тим паче у нашій країні, традиційно все стерпить, Прем’єр відповів лаконічно — закликав своїх підопічних таки виконувати чинне законодавство хоча б у сфері бізнес–клімату. Відповідальний — міністр економічного розвитку Ігор Прасолов.

Приєднатися, але не увійти

Що ж стосується східного, тобто російського вектора нашої політики, то у цьому питанні Микола Азаров не менш категоричний. Треба нам гармонії, і все тут! І не менше, мовляв, ніж хороших стосунків з Європою. «Насправді ринки України і Митного союзу однаково важливі один для одного. Достатньо нагадати, що 60% українського експорту в Російську Федерацію є продукцією кінцевого споживання», — дуже м’яко, інтелігентно, але цілком зрозуміло натякнув наш Микола Янович на просту істину: закриють, мовляв, росіяни свої кордони для українського товару — і самі ж постраждають. У сенсі, що продуктів кінцевого споживання у їхніх магазинах не буде.

Аби не вводити народ стратегічного партнера у таку халепу, український Прем’єр вирішив тиснути на Москву через СОТ. «Митний союз також декларує відповідність нормам СОТ. Із цього ми і повинні виходити, — головнокомандувач українського експорту зробив геніальний висновок уже за якийсь місяць після початку торговельної війни. І підсумував сказане не менш дієвою тезою: «Протиріччя, які виникають, треба вирішувати на основі загальноприйнятих міжнародних норм і чинних угод».

Але головне ноу–хау від уряду — Україна таки готова приєднатися до Митного союзу. Але без входження до нього! Таку можливість Прем’єру підказали професійні урядові аналітики, як відшукали цікавий документ — «Про усунення технічних бар’єрів у взаємній торгівлі з державами–учасницями СНД, які не є членами Митного союзу». Кажуть, Микола Янович, якому раптом показали таке просте рішення складної проблеми, прямо–таки у кабінеті прийшов у стан ейфорії. Нею ж він і поділився вчора з міністрами. «Митний союз сам передбачив можливість приєднання до технічних регламентів держав, які не є учасницями Митного союзу», — пояснив він для тих, хто на бронепоїзді.

Безвихідних ситуацій не буває

Ну а щоби раз і назавжди відбити росіянам бажання вставляти палиці у колеса нашого експортного воза, Азаров доручив ретельно відслідковувати графік набуття чинності технічних регламентів та інших норм, які поетапно запроваджує Митний союз.

«Наприклад, у 2014 році набувають чинності три технічні регламенти Митного союзу щодо залізничного транспорту. Якщо вчасно не підготуватися — це може значно ускладнити підтвердження відповідності рухомого складу, виробленого в Україні, вимогам Митного союзу. Тому вже зараз Міністерство економічного розвитку і торгівлі разом з Міністерством інфраструктури повинні працювати над цим питанням», — пояснив він схему протидії.

На випадок, аби росіяни, якщо їм раптом знову не сподобається смак «Рошена», колір нашої порцеляни чи вигляд сиро–ковбасних виробів, не мали чим крити. Ну а якщо знову придиратимуться, то все одно нікуди не дінуться від наших зворушливих і роззброююче–миролюбних ініціатив. Адже у будь–якій битві останнє слово завжди залишається за стратегією. А у нас її, як відомо, дуже і дуже багато.