«Привезли шевця із... пришитим до руки лаптем»

Вихідні для жительки Черкас Тамари Ткач, які вона з родиною проводила на дачі, завершилися операцією у Черкаському міському травмпункті. Вже в неділю, збираючись до міста, жінка вирішила зняти з вікон штори та оступилася і впала зі стільця. При цьому не лише набила великий синець на руці, а й до крові роздерла окулярами скроню. Довелося терміново звертатися в травмпункт по медичну допомогу.

«Із тіл рибалок дістаємо гачки, на які вони «ловлять» самі себе»

«У вас тут доволі глибока рана, будемо зашивати. Добре, що окуляри око не травмували», — каже постраждалій жінці лікар травмпункту Анатолій Козій, знімаючи накладену нею пов’язку.

«А я сподівалася, само загоїться...», — тихо зізнається жінка, кривлячись від болю. Тим часом лікар уже дає розпорядження медсестрі готуватися до операції. «Зараз вколемо знеболююче і зробимо такий шов, як у пластичній хірургії. Буде, як маленька зморшка», — вже в операційній підбадьорює травмовану Анатолій Олександрович.

А до кабінету прийому хворих заходить жінка середнього віку з рентгенівським знімком у руках. У неї набрякло коліно. «На знімку всі кістки цілі, патологічних змін немає, але це лише кісткова тканина, а м’які треба подивитися на УЗД», — пояснює лікар.

Слідом за цією пацієнткою відчиняє двері міліціонер та молода жінка з чоловіком, який невпевнено тримається на ногах. Його обличчя розбите до крові. «Вночі пиячив із другом, а тоді бійку влаштував», — невесело пояснює дружина забіяки. Доки лікар розбирається з цим пацієнтом, під дверима ще двоє — жінка із забинтованою ногою, котра впевнена, що там перелом, і парубок із травмованою рукою. Що з ним трапилося — не зізнається.

«До нашого травмпункту пацієнти потрапляють із гострими травмами. Найчастіше це рани, вивихи, пошкодження зв’язок, переломи променевих, плечових кісток, щиколоток. Близько п’ятдесяти осіб звертаються щомісяця після укусів собак та котів», — розповідає завідуючий Черкаським травмпунктом Віталій Григор’єв.

За його словами, чимало травм спричинюють дорожньо–транспортні пригоди, у яких страждають і водії, і пішоходи, а також травми на виробництві, при роботі з ріжучими інструментами — болгарками, циркулярками. Чимало травм кримінальних, — зазвичай таких пацієнтів, переважна більшість яких — чоловіки, привозять уночі. Після надмірного алкоголю вони шукають пригод на свою голову і знаходять — у них розбиті голови, порізані руки, забої грудної клітки, переломи ребер, пальців. Побиті й поламані, вони не вгамовуються і в травмпункті. Трапляються особливо буйні, які можуть і на медперсонал в атаку піти — недавно побили молодшу медичну сестру приймального відділення, коли та відвозила хворого на рентген–дослідження, лікарю розбили окуляри. Аби вгамувати таких неадекватних, доводиться натискати тривожну кнопку та викликати правоохоронців. І таке трапляється двічі–тричі на тиждень.

«Травмпункт — це структура, що займається відносно легкими травмами, які не потребують госпіталізації. Узимку сюди потрапляють із поламаними кінцівками, а влітку інша біда — рани та укуси тварин, нерідко привозять рибалок із блешнями», — пояснює Віталій Григор’єв.

«Вони ловлять себе за спину, руки, ноги. Причому гачки ті «сидять» дуже глибоко. А якось привезли шевця з шилом і лаптем у руці», — пригадує будні й ортопед–травматолог Олег Кошман.

Загалом за зміну лікарі травмпункту приймають 45–50 постраждалих, але в лютому, коли місто скувала ожеледиця, за добу сюди звернулося більше сотні людей. Так звана «година пік» у травмпункті — після одинадцятої, а також із шостої до дев’ятої вечора. Загалом же навантаження на лікарів тут за останні роки зросло вдвічі, і щороку Черкаський травмпункт рятує та ставить на ноги майже 16 тисяч пацієнтів.

«Вакуумна пов’язка «відпускає» травмованого додому. Раніше три місяці лежав би в лікарні»

«Раніше наш травмпункт приймав лише населення обласного центру, а тепер, якщо людина постукала в двері, незалежно від того, де вона живе, їй треба допомогти», — веде далі завідуючий Черкаським травмпунктом.

Тут позмінно чергують п’ять лікарів, шість медсестер і шість санітарок. Коли лікар в операційній зашиває рани, медсестра приймає хворих, направляє на знімки, надає невідкладну медичну допомогу. Бувають рани з сильною кровотечею, складні переломи, травматичний шок. Тоді медичну допомогу надає вся зміна.

«У нас без черг працювати неможливо, але ми стараємося, аби їх не було. Бо специфіка травмованих пацієнтів така — кожен із них вважає, що його травма найскладніша і крові вони втратили найбільше», — говорить Віталій Григор’єв. І пояснює: його колеги вміють без зайвої паніки оцінити складність травми і надати допомогу насамперед тим, хто цього потребує в першу чергу.

Віталій Вікторович зізнається: сьогодні знайти кваліфікованого лікаря у травмпункт не просто. Бо тут у нього, незалежно від складних умов праці, визначальним повинно бути чітке бажання допомогти людині. А вже з цього йде прагнення вчитися, розвиватися, чогось досягати. Такого лікаря, переконаний, цінуватимуть пацієнти.

На думку Віталія Григор’єва, як і в будь–якій галузі, в травматології є лікарі різної кваліфікації. Показник їх професійності — рівень знань, досвід, кількість та якість проведених операцій, успішно проліковані пацієнти. «Ти маєш постійно навчатися, обмінюватися досвідом із колегами з інших медичних центрів та інститутів, володіти англійською, знати комп’ютер, адже медицина нестримно розвивається»,— переконаний Віталій Вікторович.

«Раніше при відкритих переломах гомілки в 50 відсотках випадків виникали ускладнення, зокрема, остеомієліт, тобто гнійне запалення кісти. У нас років зо три такого вже немає», — наголошує Віталій Вікторович. І пояснює: все це — завдяки сучасним методам лікування, коли на рану накладається апарат зовнішньої фіксації та вакуумна пов’язка. При цьо­му пацієнт може пересуватися і піти додому, хоча й там лікування відбувається під контролем лікаря. Раніше хворі при таких переломах по три місяці лежали на витягах.

«Самолікування і зволікання — неприпустимі!»

Для пацієнта його травма завжди незвичайна, говорить Віталій Григор’єв, а для лікарів травмпункту — звична річ. «Просто бувають складні травми та переломи. Пацієнт поліз на дерево, упав із півтораметрової висоти і роздробив собі гомілково–стопний суглоб. Раніше така травма — це стовідсоткова інвалідність і пересування на милицях до останніх днів. Сучасні ж методи лікування дозволяють людині відновити суглоби і повернутися до активного життя».

На жаль, наголошує Віталій Григор’єв, якісне лікування здатні оплатити далеко не всі пацієнти, а державне фінансування не в змозі це компенсувати. І для лікаря, який знає, як краще пролікувати хворого, великою проблемою є брак коштів. Важко пояснити пацієнту, що успіх лікування залежить від його матеріальної спроможності. Це призводить до недовіри і конфліктів. Що неприпустимо, бо тільки доброзичлива співпраця лікаря з хворим є запорукою ефективного лікування. Вихід із ситуації Віталій Григор’єв бачить у страховій медицині.

Нерідко брак коштів змушує людей не звертатися до травмпункту, а займатися самолікуванням. Вони прикладають до рани деревій, подорожник, при розтягненнях або ударах рятуються тепловими та горілчаними компресами, а потім з набряками та нагниванням таки йдуть у травмпункт. Тож лікування затягується та виливається в копійку, часто розвиваються ускладнення. У травмпункті досі пам’ятають випадок, коли чоловік працездатного віку впав удома та зламав таз у ділянці кульшового суглоба і сім днів не звертався до лікаря, а терпів, пив знеболюючі, сподіваючись, що все пройде. А такі операції треба виконувати негайно. Тому лікарі закликають не гаяти часу, а терміново звертатися по допомогу.

Ще однією проблемою, яка турбує лікарів, є обов’язкове щеплення травмованих проти смертельно небезпечних хвороб — сказу і правця. Останнім часом, говорить Віталій Вікторович, антиправцевий анатоксин надходить до них із перебоями. Це пов’язано з тим, що на державному рівні ці препарати проходять ліцензування. Адміністрація лікарні швидкої допомоги постійно звертається у міський Департамент охорони здоров’я, на заводи–виробники, в Міністерство охорони здоров’я для вирішення цієї ситуації. Сьогодні вакцина проти сказу та сироватка проти правця є в аптеках лікарні, тож травмовані купують їх за власний кошт. На жаль, анатоксин протиправцевий досі проходить реєстрацію і в продажу його немає. Отримати безкоштовні біопрепарати для пацієнтів неможливо, бо гроші для їх оплати Державне казначейство на рахунки фірм–постачальників не перераховує. Відтак постачання припинилося.

«Пишемо листи в міський Департамент охорони здоров’я з проханням допомогти, а нам відповідають про ліцензування. У цій непростій ситуації ми виявилися крайніми перед пацієнтом, а насправді проблема — вище, у керівних кабінетах, там вона й має вирішуватися», — підсумовує Віталій Григор’єв.