Страшний сон «Квітки Будяк»

На гороскопах я майже не розуміюся, але точно знаю, що на Богдана Бенюка, одного з найяскравіших «близнюків» країни, сьогодні чекає дуже напружений день. Зранку — відкриття чергової сесії Верховної Ради, де народний депутат Бенюк після літньої відпустки продовжить законотворчу діяльність. Увечері — старт 94–го сезону в Театрі імені Франка, де народний артист Бенюк, знову ж таки після літньої відпустки, вийде на сцену в прем’єрній виставі «Квітка Будяк».

Цей спектакль — перша робота режисера Станіслава Мойсеєва з того часу, як після відомого листа Богдана Ступки його було призначено на посаду художнього керівника Української драми імені Франка. «У нас із Богданом Сильвестровичем були розмови про те, що я ставитиму в цьо­му театрі, — згадує передісторію цієї постановки Станіслав Анатолійович. — Спочатку ми говорили про Августа Стрінберга, його «Еріка ХІV»... та згодом я вирішив цю роботу відкласти, а розпочати з Куліша. З одного боку, це класик, а з іншого — новатор свого часу. Для мене це було дуже цікаво. До того ж, я вважаю, що театр поза соціумом існувати не може. А це саме така річ». Обравши для роботи «Маклену Грасу», Станіслав Анатолійович вирішив запропонувати більш сучасний варіант відомого сюжету Миколи Куліша. І запросив до проекту драматурга Наталку Ворожбит. «Я, звісно, розумію, що адаптація — не найамбітніша річ для драматурга, — визнала Наталя. — Але іноді драматурги цим займаються. Я з Кулішем не змагалася, тому порівняння тут недоречні». Події, описані Кулішем, відбуваються у Польщі в 30–х роках минулого століття, в часи, коли світ капітулював під натиском світової кризи. Сюжет класика Наталя перенесла до сучасної України, корумпованої і бідної, далекої від торжества права, здорового глузду, віри у краще майбутнє... Залежні від таких правил життя люди здатні на все. Виборсуючись із цієї безвиході, хтось далекоглядно страхує життя, аби забезпечити майбутнє своїй дитині, а хтось небезкорисливо береться наблизити це саме майбутнє, натиснувши на курок пістолета. Незважаючи на різницю у часі, місці дії та ментальності героїв, кожен із персонажів «Квітки Будяк» має свій відповідник у п’єсі Куліша «Маклена Граса». У «Квітці Будяк» по різні сторони барикад стали дві родини: Дмитра Макара (Богдан Бенюк), генерального директора заводу, та Сергія Будяка (Олександр Логінов), технолога, що має двох доньок, одна з яких — інвалід, і кредит за квартиру, погашати який нічим... Саме до нього звернувся герой Бенюка з пропозицією вирішити його і свої проблеми одним лише пострілом. Але гіркому п’яниці Будяку такі вчинки не під силу. Розмову батька з Макаром чує його донька Квітка (Ксенія Баша–Довженко). Її життя — це візок із хворою сестрою, соцмережі і неможливість щасливого завтра. Своєму віртуальному другові вона дуже колоритно описує майбутнє: їх виженуть із квартири, вона торгуватиме оселедцями на базарі, а всі гроші забиратиме чоловік. Відмовити не можна, бо він дає дах над головою їй та хворій сестрі. Така перспектива будь–кого зажене у глибоку депресію, а то й підштовхне до самогубства. Але Квітка не з таких, вона бере до рук пістолет і одягає на обличчя маску кілера... Сцену вбивства Макара режисер вихоплює із суто театрального жанру і виводить на кіноекран. У результаті чого вона виглядає не лише завершенням цієї історії, а й одночасно маренням, апофеозом абсурдності, несправедливості життя. Фінал вінчає хор героїв вистави, які виконують пісню Квітки Цісик «І снилося...».

У спектаклі також зайняті Володимир Абазопуло, Ірина Дорошенко, Остап Ступка, Дмитро Рибалевський, Ярослав Гуревич, Ксенія Вертинська, Наталя Корпан... Художник–постановник — Андрій Александрович–Дочевський. Композитор — Юрій Шевченко. Хореограф — Ольга Семьошкіна.