Професор Віктор Загоруйко розуміється на доброму вині. (автора.)
— Вікторе Афанасійовичу, ваша колекція й занесена до Книги рекордів Гіннесса пляшка найстарішого російського вина «Мускат рожевий «Магарач» 1836 року віднині зберігаються у підвалах винкомбінату «Лівадія». Подейкують, що лівадійські підвали геть не пристосовані для зберігання колекційного вина…
— Тут проблем жодних. Усе живе і перебуває в хорошому стані. До того ж, якщо старе сховище вміщало 22 тисячі пляшок, то нинішнє — 30 тисяч. Тобто, інститут iз переїздом колекції тільки виграв, однозначно.
— А що буде з інститутськими ділянками в Отрадному? Голова Масандрiвської селищної ради напередодні заявила, що відтепер вони інституту не належать і, за погодженням із Радою міністрів Криму, включені в територіальні межі селища.
— Запевняю вас, нікуди вони (ділянки. — Авт.) не поділись. Там у нас, як і раніше, — шістнадцять гектарів, у тому числі одинадцять гектарів промислових насаджень, де вирощуємо шість–сім нових сортів винограду. Ситуація така: 2003 року дослідно–промислова база «Магарача» в Отрадному була трансформована в агрофірму «Магарач» (базується в селі Віліне Бахчисарайського району. — Авт.). Одначе держакт на ту землю не переоформили. Гадаю, саме це дало їй підстави так висловитись.
— А проте, інститут залишився без власного виноробства на Південнобережжі.
— Не зовсім так. Аби загалом зрозуміти призначення нашого інституту, варто пояснити: ми займаємося розробками для всієї України — від Закарпаття до Криму. У зв’язку зі зміною екологічної, економічної ситуації, роботи ведуться по сировинній базі, сортовому складу. У процесі цих розробок створюють вина, марочні й ординарні, які раніше вже існували, а також вина дуже високої якості. Наприклад, учені інституту й фахівці відомої фірми «Шабо» створили перші в Україні так звані вина за походженням, що контролюються. Наприкінці минулого року щодо них затвердили нормативну документацію. Нині ці вина невеликими партіями виходять на промислову основу. Ця дуже високоякісна продукція реально конкуруватиме на міжнародному ринку. Ваш покірний слуга — керівник програми з виноробства України. Загалом за останні десять років ми переробили практично всю нормативно–технічну документацію, що була раніше в СРСР, привели її у відповідність до стандартів Євросоюзу. У підсумку видали ось цю книгу (показує) — «Норми і правила ринку вина Єврозоюзу».
— Ці норми ліберальніші, ніж радянські, чи навпаки?
— У дечому ліберальніші, в дечому жорсткіші.
— Наприклад?
— Існує таке поняття, як застосування сірчаного ангідриду. Ви, певно, чули, ця речовина зупиняє подальше окислення вина. Так от, наша стара норма — це 200 мг діоксиду сірки на 1 літр вина. Євросоюз встановив 300, наприклад. Ми розглянули ці моменти і погодилися, що для певних груп вин такі вимоги прийнятні.
— Повернімось безпосередньо до інститутського виробництва.
— Отже, ми розробляємо обладнання для технології переробки. Звичайно, перед цим проводимо випробування на експериментальних базах. Наша база залишається в Ялті, тільки завод перенесли (в Лівадію. — Авт.). А ще залишається передгірська база у Віліному і степова — під Джанкоєм. Окрім експериментальних, там випускали і промислові партії вина. Це, так би мовити, було обличчя нашої роботи. Але півтора–два роки тому ми призупинили виробництво. Ви, певно, знаєте: був такий період, що у нас навіть не існувало самої марки «Магарач». Якщо при Анатолієві Авідзбі (колишньому директорові інституту. — Авт.) у нас було товарної продукції на сорок мільйонів гривень, то торік збитки сягнули шести з половиною мільйонів. Є різниця?
— До речі, про ваших горе–інвесторів з Естонії, які примудрилися присвоїти знамениту торгову марку «Магарач» і, як я розумію, зробили свій внесок ледве не у повне банкрутство агрофірми «Магарач». На якій стадії судова тяганина з ними?
— Відсудили марку, триває процес її відновленння. Нині у нас нові інвестори з’явились. На президії Національної академії аграрних наук ваш покірний слуга і наш радник (мається на увазі Андрій Альоша — президент фінансово–промислової корпорації DMS, депутат Донецької міськради і президент місцевої федерації рукопашного бою. — Авт.) доповідали про оптимізацію господарств інституту «Магарач» щодо виходу з ситуації, що склалася. Запропонована інвесторами програма передбачає, зокрема, виділення 20 мільйонів гривень на розвиток промислової бази і 80 мільйонів — на розвиток виноградарства.
— На які показники у підсумку плануєте вийти?
— На тисячу гектарів виноградників. Нині у нас — 340—400 гектарів, що плодоносять. Окрім того, є ще 300 га старих виноградників, які йдуть на викорчовування. Щодо виробництва винної продукції, то це приблизно 20 мільйонів пляшок щорічно. Для порівняння: з естонцями агрофірма «Магарач» випускала лише мільйон пляшок. Інститут має право, згідно iз Законом «Про виноград і вино», самостійно, на своїй дегустаційній комісії, затверджувати нові марки вин. Тобто, маючи нові сорти винограду, які ми в установленому порядку реєструємо, ми можемо на своїй базі виробляти експериментальні партії вина. Сподобалось воно споживачу — велика дорога у промислове виробництво.
— Поїдемо за кордон, подивимось. Краще візьмемо. Хоча не все закордонне потрібно копіювати. Ви бачили, яке обладнання стоїть у коридорі (інститутському. — Авт.) Повірте, йому аналогів у світі сьогодні немає. А розробив його наш інститут разом із машинобудівним заводом, що в Смілі Черкаської області.
— Вікторе Афанасійовичу, а враховуючи попередню невдалу співпрацю з євросоюзівськими естонськими інвесторами, ви впевнені, що донецькі, які мають лише певний досвід у металургійно–вугільному бізнесі, виведуть «Магарач» на світлу дорогу процвітання та втілення намічених планів?
— Ми побачили у цих молодих людях — їм менше сорока років — зацікавленність у розвитку «Магарача». Вони вже погасили борги iз зарплати, відрахувань до пенсійного фонду, вклали кошти у посівну, придбання засобів захисту рослин. А це — понад три мільйони гривень. Припинилось скорочення кадрів у колективі. До слова, за попередньої адміністрації скоротили близько ста чоловік. А ще при допомозі нових інвесторів, яких ми вже називаємо своїми колегами, відновлено історичну альтанку в урочищі Магарач, звідки, власне, походить наш інститут. Аби ніхто не казав, що там більше немає виноградників «Магарача».
— І наостанок. Як в інституті відзначатимуть 185–річний ювілей?
— Урочисті збори проведемо скромно.
Сьогоднi в iнститутi «Магарач» проходитиме третiй мiжнародний фестиваль «Ялта. Сонячне гроно–2013». Тут представлять свої досягнення — кращi сорти столового винограду — близько ста учасникiв.
Поки держава не наважується вивести «лісову» інформацію з тіні, Карпати лисіють, посеред рівнинних лісів ширшають прямокутники несанкціонованих вирубок, а прилеглі до населених пунктів і трас узлісся зачищають від дерев для будівництва котеджних містечок, маєтків, готелів, ресторанів. Таке нехлюйство провокує повені та корозію земель по всій Україні. >>
