З нагоди Дня незалежності історичний клуб «Холодний Яр» презентував репринтне позацензурне перевидання «найкориснішої книги після «Кобзаря» — так свого часу меценат Євген Чикаленко назвав «Історію України–Русі» Миколи Аркаса. Ідеться про книжку, повторно надруковану 1912 року в Кракові зусиллями вдови історика Ольги Аркас, В’ячеслава Липинського і Богдана Лепкого.
Микола Аркас (1853—1909) — адмірал Чорноморської та Азовської флотилій, український культурно–освітній діяч, історик, фольклорист і письменник. Писана «Історія України–Русі» — один із двох його головних творів поруч з оперою «Катерина», створеною на власне лібрето. То була перша українська опера за сюжетом шевченківських творів, тоді як «Історія…» — одна з перших виданих українською мовою розвідок з історії України.
Друге, краківське, видання «Історії…» вийшло обмеженим накладом, з якого лише невеличка кількість потрапила у Велику Україну. Крім того, більшу частину цього накладу було спалено в серпні 1914 року російськими військами у Львові, під час Першої світової війни.
Теперішнє видання книги — фотокопія краківського видання, яке сьогодні має велику архівну й бібліографічну вартість, бо, напевно, у світах лишилося всього кілька його примірників. Тому й фактично не було внесено змін ані до заголовної сторінки, ані до тексту книги, окрім передмови до цього видання, двох ілюстрацій і коротенького життєпису, долученого упорядником Романом Ковалем на прохання Степана Нагірного, котрий на сторіччя другого видання став ініціатором перевидання унікальної літературної пам’ятки.
«Бібліотека «Холодного Яру» віддрукувала книгу на пожертви, серед яких 12 тис. грн. — пенсійні заощадження пана Нагірного (по суті, його річна пенсія), 10 тис. — внесок нардепа–«свободівця» Юрія Сиротюка, інші офірування, зокрема й «доплата» видавця Романа Коваля.
«Можу гордитися тим, що Микола Аркас — мій земляк, — сказала на презентації Ірина Плехова з Миколаєва. — Уперше я прочитала цей його твір ще в гімназії, що носить ім’я Миколи Аркаса. Маю сказати, що «Історія України– Русі» ніколи не читалася як підручник, а скоріше, сприймалася як захоплюючий пригодницький роман. Особливо подобалася історія про Юрася Хмельницького, і ми вибирали: а хто ж нині буде Юрасем Хмельницьким і кого сьогодні, так би мовити, потрібно лупцювати?».
Юрій Сиротюк, у свою чергу, зауважив, що «існують патологоанатоми історії, як Михайло Грушевський чи Орест Субтельний, котрі хоронять Україну, пишучи великі томи про те, які ми бідні й нещасні, а є реаніматори, зокрема й Микола Аркас та Роман Коваль». «Ми самі повинні відродити велич найбільшої в Європі держави. Нема чого жалітися один одному. Весь час будуть нападки та зневажання звідусіль, якщо самі не станемо поважати себе, своїх батьків та прадідів. З окупантами та нападниками маємо робити, як робив Виговський під Конотопом, інших варіантів нема», — закликав нардеп–націоналіст.
Щоб збагнути сенс і настрій викладу історії від Аркаса, варто зацитувати хоча б такий шматок оригіналу: «Побіда Виговського під Конотопом. Воєводи нічого не могли подіяти Конотопському замкові. Тим–часом надтягнув хан з ордою і Виговський 27–го червня (юня) рушив із козаками, Татарами та «затяжним» військом своїм на підмогу Конотопови. Москалі не знали, яка у Виговського сила і коли на стрічу йому з під Конотопа вислано військо, так воно очутилося між двома вогнями, між Татарами і Виговським. Настала катастрофа, якої ніхто не сподівався. Москалі потерпіли погром, якого до тепер ніколи не зазнали. За пятнадцять верстов од замку, коло багнистої річки Соснівки, Виговський розбив Москалів у–прах, 30.000 московського війська лягло трупом, воєвода князь Пожарський попав у неволю, і Хан, за непочтиві речі його, покарав його на смерть».
«Поки у вас антракт, я перезаряджу рушницю», — такими словами закінчується перша дія вистави «Шевченко 2.0», яку в Києві нещодавно представив легендарний Харківський театр імені Шевченка «Березіль». >>
Нова збірка оповідань Владислава Івченка «Книга втрат і нестач» (К.: Темпора, 2024) — що в ній нового, як порівняти, скажімо, з двома попередніми, «Спочатку їх було шістдесят» та «Після 24-го» (обидві — 2022 р.)? >>
На Житомирщині в селищі Червоне будинок-садибу Терещенка, що є пам'яткою архітектури місцевого значення, остаточно повернули з приватної у державну власність. У 2000 році палац та частину території безкоштовно передали у користування, а далі у приватну власність УПЦ (МП). >>
У міланській галереї Centro Brera в Італії, в понеділок 18 листопада, відкрили виставку українських мисткинь "Вицвілі кольори" (Colori Spenti). Експозиція представляє роботи художниць, що постраждали від російського вторгнення. >>
Виконано важливу частину заповіту активіста та розвідника 93 ОМБр «Холодний яр» Романа Ратушного. Загиблий герой заповів зі своїх бойових виплат підтримати Будинок-музей Тараса Шевченка. >>
«Українське радіо» 16 листопада святкує 100 років мовлення і День працівників радіо, телебачення та зв'язку України. >>
