Народні прикмети Великих Сорочинців

З Віктором Федоровичем віталися навіть за його... відсутності

Святе місце, як відомо, порожнім не буває. Відкривати знамените торжище зі столиці у вишитій червоним і чорним сорочці приїхав віце–прем’єр–міністр України Олександр Вілкул, який останнім часом відзначається передов­сім «безрозмірним» піаром у ЗМІ, в тому числі й полтавських. До речі, саме тоді, коли він ішов до головної сцени на церемонію відкриття в оточенні численного почту та журналістів, із натовпу пролунала «фірмова» ярмаркова фраза у стилі Миколи Гоголя: «Віктор Фьодорович, добрий дєнь!». Який ще Віктор Федорович, коли пана Вілкула звуть Олександром Юрійовичем? Але якась жіночка на весь голос привіталася не до нього, а до, очевидно, значно «ріднішого» їй ... першого заступника голови Полтавської облдержадміністрації пана Животенка, котрого (повезло ж чоловіку!) звуть–таки Віктором Федоровичем.

А на згаданій церемонії відкриття Олександр Вілкул уже цілком серйозно нагадав присутнім про те, що Сорочинський ярмарок був і залишається одним з історичних брендів Української держави на кшталт петриківського розпису чи дерев’яних церков Карпат та навіть «заходом нашої національної ідентифікації». Щоправда, при цьому «ідентифікувати» Україну на сцені, де стояли той–таки віце–прем’єр та інші посадовці, було важко. Бо ж поруч із ними у той момент яскравів тільки державний прапор... Російської Федерації, який тримали учасники фольклорного ансамблю «Русская пєсня» з міста Орла. Про Державний прапор України організатори чомусь забули. Як і про Державний гімн України, виконання якого на відкритті єдиного в нас торжища зі статусом Національного було б більш ніж доречним.

Вишивана субота

Та, зрештою, ярмарок у Сорочинцях, як і сама Україна, за словами іншого відомого діяча, «для людей», а не для високопосадовців. У День Незалежності ярмарок виявився не тільки найвелелюднішим, а й буквально «зацвів» вишиванками та віночками на дівочих і жіночих голівках. Причому чимало охочих, які не вписувалися у такий дрес–код, купували вишиті сорочки та блузки, як кажуть, не торгуючись (до речі, коштували вони тут від 100 до 10 тисяч (!) гривень) і вдягали на себе просто на Жабокрицькому майдані. Й одразу ставали своїми людьми у численних гуртах самодіяльних і професійних артистів, разом із дітьми поспішали на майстер–класи народних умільців, жартували, веселилися... Словом, ярмаркували. Суттєво розширилася й міжнародна складова знаного у всьому світі дійства. Якщо раніше його організатори робили ставку переважно на спілкування з повноважними представниками посольств багатьох держав в Україні, то цього року зробили наголос на партнерстві громад, органів місцевого самоврядування. Адже дипломати і чиновники швидко змінюються, а дружні взаємини конкретних територіальних громад — то, як кажуть, назавжди. Цьогорiч у липні делегація ТОВ «Сорочинський ярмарок» і місцевої сільради на чолі з її головою Юрієм Донченком відвідала два містечка у Словаччині та Польщі. Тепер вони приймали нових друзів на Сорочинському ярмарку. Досвід останніх у «просуванні» своїх територій на європейські обшири особливо цінний для Великих Сорочинців.

Зручності й цінності Жабокрицького майдану

Зрештою, й «оази» інших держав (переважно тих, які раніше входили до складу Радянського Союзу) на Жабокрицькому майдані помітно оновлюються. Забезпечують їхнє функціонування тут іноземні підприємці, які вже почали змагатися між собою за першість в оформленні згаданих «острівців» своїх батьківщин. Тож, скажімо, гості з Грузії перетворили, здавалося б, звичайний питейно–харчовий заклад на «живий» етнографічний музей. У ньому можна побачити, як ті ж грузини ще в сиву давнину робили своє «фірмове» вино, випікали хліб тощо.

А ще цього разу вкотре заговорили про тамтешні санітарно–гігієнічні та інші побутові умови. Надто після того, як ведуча одного з провідних телеканалів серед велелюддя перед камерою помила руки водою з пластикової пляшечки: мовляв, іншого способу забезпечити особисту гігієну вона не знайшла... Заради справедливості відзначимо, що колега, як кажуть у Сорочинцях, влучила пальцем у небо. Бо колонки з кранами тут були й раніше. Як і раковини з проточною водою навіть у безкоштовних туалетах із «традиційними» запахами. А віднедавна кожен бажаючий може скористатися ще й платним туалетом із водою, милом, паперовими серветками та іншими сучасними зручностями. Зрештою, сюди ще з гоголівських часів їдуть по цінностi, які не купиш деінде ні за які гроші.