«У кожній підробці завжди є частка оригіналу»

Витонченого італійця Торнаторе можна назвати справжнім кіномисливцем, який не «вистрелює» фільмами щороку, натомість терпляче вичікує потрібний момент. Режисер тримає паузу від двох до шести років аби випустити у широкий прокат нову стрічку, і щоразу — це ювелірне та ретельно створене кіно. Ще у 1988 році Джузеппе підкорив Голлівуд, отримавши «Оскар» за драматичну історію–зізнання у коханні кінематографу «Новий кінотеатр «Парадізо». З тих пір ім’ям митця «підписані» не менш успішні як серед фестивальної публіки, так і серед простого глядача фільми «Малена», «Проста формальність», «Легенда про піаніста» тощо.

Мистецтвознавчий трилер «Найкраща пропозиція» — новий твір, що затягує та гіпнотизує музикою Енніо Морріконе, геометричною постановкою оператора Фабіо Замаріона, а перш за все — захопливою грою австралійця Джефрі Раша.

Головний герой, Вергілій Олдман (Раш), пiдстаркуватий, педантичний мистецтвознавець та аукціоніст, за роботою якого спостерігають, наче за грою актора на театральній сцені. За трибуною він лідер, що володіє увагою публіки, розуміється на мистецтві та вправно вимахує аукціонним молоточком, продаючи безцінні предмети антикваріату. У житті — стриманий, цинічний, прискіпливий та нетерплячий. Шкіряні рукавички, для яких у нього відведена окрема шафа, Вергілій знімає, здається, лише в одному випадку, коли торкається предметів мистецтва, — найбільшої і єдиної пристрасті Олдмана. Свою пристрасть він регулярно підживлює, колекціонуючи жіночі портрети світових митців не зовсім законним способом. Однак у прорахованому на кілька ходів житті відлюдькуватого Вергілія з’явиться жінка, що затягне його у вир непередбачуваних емоційних потрясінь.

Розмірена драма про літнього чоловіка з появою жіночого образу в кадрі поступово розростається у мелодраматичну історію. Зваблива та бліда Сильвія Хукс, що зіграла таємничу клієнтку Вергілія на ім’я Клер, нагадує один із тих жіночих образів на картинах часів Середньовіччя, в оточенні яких довгими вечорами сидить старий Вергілій у потаємній кімнаті. «Вона наче з офорту Дюрера», — скаже Олдман, показуючи свою оголену душу глядачеві, яка здається черствою лише на перший погляд. Однак Торнаторе вдало комбінує ноти романтизму з містикою, створюючи справжній саспенс у дусі хічкоківського «Запаморочення». Клер не виходить зі своєї кімнати вже понад 12 років, страждаючи на агорафобію (страх відкритого простору), а її будинок, у якому Верглій працює над оцінкою сімейного антикваріату, містить у собі таємниці на мільйони доларів. Режисер не приховує грайливого характеру, з яким звертається до глядача, щораз кидаючи підказки до історії, яку, здавалося б, заплутав так, що далі нікуди.

Тлом для цієї загадкової справи стали предмети мистецтва, які жоден любитель живопису не зможе проігнорувати. Торнаторе, як справжній італієць, що виріс на землі, де зосереджена більша частина світової культурної спадщини, вміло поміщає у кадр шедеври Рембрандта, Енгра, Валлоттоне, Ренуара, Рафаеля, Модильяні, Тиціана, Рубенса та ін. Попри дещо передбачувану кінцівку, глядача, підкореного персонажем Джефрі Раша, більше цікавитиме не механізм афери, а швидше людська трансформація, що її зазнає Вергілій Олдман. Тонка грань між оригіналом та копією, зреш­тою, тут не відіграватиме особливого значення, адже як сказав герой цієї картини: «У кожній підробці завжди є частка оригіналу».

Картина отримала схвальні відгуки на кінофестивалі у Берліні та мала спецпоказ у рамках Одеського кінофестивалю. У вітчизняному прокаті «Найкраща пропозиція» стартувала 8 серпня.