Гроші, які роблять гроші

Україна не гірша за Росію

Німецькі виробники задумалися про вихід на український ринок. Вірніше, у цій країні нас нарешті помітили — на тлі Росії. «Німецький підприємець думає насамперед про те, як розвивати свої технології, своє виробництво у Росії, — каже депутат парламента Гамбурга Ніколас Гауфлер. — Після того як компанії відкривають свої представництва у Москві, Санкт–Петербурзі, вони прагнуть iти далі: в Сибір, на Урал, Далекий Схід. І тільки потім вони згадують про Україну. Самі підприємці про це знають і визнають, що їх політика і перспектива надто вже сильно вибудовані у бік Росії».

Щоб регіон зацікавив інвестора, мають збiгтися декiлька умов. «Головний підхід для організації виробництва в іншій країні — платоспроможність її внутрішнього ринку, чи може він забезпечити виробництво і достатній попит на цей товар, — продовжує Гауфлер. — Другим ключовим питанням є наявність кваліфікованих кадрів. Їх в Україні достатньо».

Звичайно, іноземний капітал, особливо з країн ЄС, при цьому чудово усвідомлює — реалії роботи в Україні дещо відрізняються від ситуації у себе на батьківщині. Йдеться насамперед про довготерміновий захист інвестицій. «Щоби підключити нову фабрику до електропостачання, в Україні треба чотири місяці, — наголошує німецький депутат. — Уявляєте: збудувати фабрику, устаткувати її дорогим обладнанням — і потім ще чотири місяці чекати, коли ж вона почне працювати. Для західного інвестора це дуже важка ситуація. В Росії, наприклад, фабрику не змогли ввести в дію 12 місяців, тобто цілий рік!».

На думку політолога Дмитра Видріна, нині великий інтерес до України виявляють азійські інвестори, які, на відміну від німецьких, не бояться умов місцевого ділового клімату. Головним інвестором зі Сходу є, звичайно ж, Китай, а предмет — вітчизняний АПК. «Причини такої зацікавленості очевидні: Україна — одна з небагатьох держав, яка може суттєво збільшити виробництво сільськогосподарської продукції. Наприклад, зерна — щонайменше вдвічі, — каже голова регіонального представництва міжнародної фінансової корпорації «IFC» Руфат Алімарданов. — Сьогодні головна увага іноземних інвесторів зосереджена на агрохолдинги». На думку вітчизняних аналітиків, обсяг китайських інвестицій в український аграрний сектор упродовж наступних 5–10 років може зрости до 10 млрд. доларів.

Один долар нині вартий двох, що були вчора

Нинішня економічна криза, як не дивно, дає Україні шанс. Шанс перемогти у глобальній міжнародній економічній конкуренції. Якщо раніше, до кризи, ролі були зазвичай розписані за головними гравцями, то нині наша країна може потиснути традиційних лідерів із залучення інвестицій. Для цього, звичайно, треба привабити до України кращих бізнесменів, найдосконаліші технології. У цьому з нами активно змагаються наші сусіди зi Східної Європи.

Звичайно, твердити про остаточний успіх сьогодні ще завчасно. Але вже нині можна сміливо стверджувати: хоча грошей до нашої держави надходить трохи менше, ніж було до кризи, але ці кошти мають значно кращу якість. Як відомо, до 2008 року до України надходив переважно так званий венчурний капітал. Це були короткочасні інвестиції, які були спрямовані для отримання швидкого заробітку — переважно шляхом спекуляцій. Користі від цих грошей для економіки — не так уже й багато. Шкоди — не менше. Скажімо, головним об’єктом «інвестування» докризового періоду в Україні була нерухомість. Гроші заходили у державу, «венчурники» заробляли надприбутки на перепродажі квадратних метрів за явно завищеною ціною — і всі ці інвестиції так саме миттєво покидали територію України. Найгіршим результатом таких інвестицій став штучно розігрітий ринок нерухомості та цілий ряд соціальних проблем: наприклад, завищена вартість житла, яка дуже мало залежала від реальної економічної ситуації.

Нині замість спекулятивного капіталу до України все частіше заходить стратегічний. Тобто це гроші, які спрямовані на розвиток підприємств, сфери послуг — і які приносять реальні дивіденди для економіки держави. За статистикою, левова частка цих інвестицій — 79% — спрямована у реальний сектор.

«До кризи, три–чотири роки тому, структура іноземних інвестицій була диверсифікована, — продовжує Томаш Фіала. — Нині ж домінують інвестиції з Кіпру, при цьому є надходження із США та Західної Європи, які структуризують свої інвестиції через Кіпр — у цій країні діє закон про уникнення подвійного оподатковування, і кожна компанія йде шляхом мінімізації податків».

До речі, іноземні бізнесмени не вважають свої інвестиції в Україну ризиковою справою. «Світовий банк реалістично дивиться на результати роботи української економіки, — каже президент Українського аналітичного центру Олександр Охріменко, коментуючи останню ініціативу цієї організації. — За останній рік інвестиції ВБ у нашу країну зросли на 30% — це втричі більше, ніж за останні 18 років, коли ми почали співпрацювати з банком». До нинішнього часу Україна отримала від банку 6 млрд. доларів, які були спрямовані на реконструкцію Хмельницької АЕС, будівництво нових ліній електропередач, а також спорудження доріг і транспортних розв’язок, модернізацію підприємств.