Каппадокія... Ця назва є в переліку майже всіх туристичних агентств Туреччини, однозначно інтригують і рекламні фото та відео. І всетаки їдуть туди не всі. Поперше, недешево, подруге — досить далеко від усіх курортних зон, а не всі готові відірватися на два дні від комфортного готелю на березі моря з «олінклюзивом» та ще й годин як мінімум 12 провести в дорозі. І всетаки, відпочиваючи в Туреччині і не побувавши там, ви втратите дуже багато, бо не побачите одне з найунікальніших місць нашої планети, що входить до списку Світової спадщини ЮНЕСКО.
Краса Каппадокії вражає навіть тих, хто попередньо і начитався, і надивився фото та відео. Адже це передусім справді фантастичні пейзажі, що утворилися завдяки поєднанню діяльності стихій. Мільйони років тому там активно вивергалися вулкани. Трьохсотметровий шар їхньої застиглої лави, утворивши туфовобазальтові поклади, і став основним матеріалом, з якого подальші землетруси, вітри та дощі чого тільки не «навирізали». Для гігантських кам’яних грибів, наприклад, які стали своєрідною фотовізиткою Каппадокії, турки придумали романтичну назву «перібаджалари», що в перекладі означає «димарі фей».
Найкрутішою тамтешньою екскурсією є огляд долин iз тими «грибами» з кошика повітряної кулі на світанку, коли промені сонця, падаючи під певним кутом, розмальовують усе навколо в неймовірні кольори. Такий політ, залежно від тривалості та додаткових послуг — як от трансфер, шампанське і вручення сертифіката після приземлення — коштує від 150 євро. Цього разу я не полетіла — злякав сильний вітер, але й не дуже з цього приводу жалкувала, бо рiч у тiм, що найбільші каппадокійські цікавинки з висоти пташиного польоту все одно не побачиш — вони ховаються всередині скель та під ними, у підземеллі.
І дослідникифахівці, і звичайні туристи відзначають особливу енергетику цього місця. Чи не тому, що воно намолене віками, бо ж Каппадокія — це ще й конгломерат християнських монастирів і храмів, а тому — і об’єкт паломництва вірян з усього світу. За переказами, перші християни на чолі з учнями апостола Петра з’явилися там ще на початку нашої ери. Відтак, рятуючись від переслідувачів віри, вони обжили і поглибили древні печери всередині туфових скель, перетворивши їх в надійні схованки. Як розповів наш екскурсовод Мехмет, сама назва містечка Гьореме, своєрідного центру Каппадокії, походить від турецького слова «гьорюнмез» — невидимий. До речі, найперший скельний монастир у Гьореме був облаштований одним з провідників раннього християнства Василієм Великим, який і народився неподалік Каппадокії. Пізніше до нього приєднався не менш відомий великий християнський святий Григорій Богослов. Усього ж з монашеських келій Каппадокії вийшло більше сотні святих.
А різноманітних християнських храмів там збереглося понад три сотні. Звичайно, більша частина з них — це лише невеликі скромні приміщення з вирізьбленою на камені символікою. Однак є і візантійські церкви, дуже красиві всередині. Наприклад, «Темна», «Зміїна» чи «Яблучна» в скельному комплексі того ж таки Гьореме (тепер я точно знаю, що поселятися краще саме в цьому місці, а не в Невшехірі, куди привіз нас рейсовий автобус з Анталії). Такі незвичні для нашого вуха назви з’явилися через те, що далекі від християнства місцеві жителі давали їх просто за якоюсь візуальною ознакою. Так храм без вікон став «Темною церквою», а той, де на фресці зображений Архангел Михаїл з яблуком в руці — «Яблучною».
Треба зазначити, що суміш культур породила унікальний стиль архітектури та фрескового живопису тамтешніх культових споруд: фахівці стверджують — такого ви не зустрінете більше ніде в цілому світі. Багато цікавого на цю тему можна прочитати, зокрема, в книзі російського письменника і художника Георгія Юдіна «Сокровенна Каппадокія». Тим часом дослідження тривають, і час від часу серед скель і кам’яних завалів археологи знаходять усе нові символи християнської віри. Напевне, одному Богу відомо, скільки їх там всього...
Найбільша ж таємниця Каппадокії — це її підземні міста. Сучасний світ дізнався про них лише на початку XX століття, коли місцевий селянин, розширяючи свій підвал, випадково пробив отвір на «другий рівень». Вiдтодi у різних місцях Каппадокії відкрито кілька десятків різних за розміром підземних комплексів, де абсолютно все було пристосоване для повноцінного постійного проживання — вентиляція, димарі, туалети, сховища для корисних копалин та продуктів, водозбірники, приміщення для домашніх тварин і птиці. Ну і, звісно, кімнати та зали різного призначення для людей з’єднані довгими коридорами, що при виходах на поверхню в кількох місцях перекривалися величезними кам’яними дисками з вічкамибійницями посередині.
Найбільше таке місто Дерінкую (в перекладі — «глибокий колодязь») займає територію у кілька квадратних кілометрів і спускається вглиб землі більш як на сотню метрів, орієнтовно маючи як мінімум до двадцяти поверхів, з яких на сьогодні досліджено не більше десяти. Екскурсоводи стверджують, що це чи не найбільше підземне місто у світі, а я, перебуваючи там, не переставала згадувати улюблену дитячу казку «Сім підземних королів».
Дослідженнями підземель Каппадокії та облаштуванням їх в інтересах туристичного бізнесу турецька влада займається вже майже півстоліття. За цей час з’ясовано, що існують тунелі і між самими містами андеграунду, однак археологи стверджують, що все, знайдене досі, це, швидше за все, лише вершина таємничого айсберга в глибинах під Каппадокією.
То хто ж і коли збудував ті підземні міста? Про це сперечаються вчені всього світу. За висновками турецьких науковців, цей «нижній світ» існував ще в VI столітті до нашої ери, за часів легендарного царя Мідаса, який начебто вмів перетворювати речі в золото. Однак деякі факти свідчать, що і його піддані застали вирубані в туфі підземні комплекси вже готовими. Тоді хто ж?! Версій кілька, всі вони дуже цікаві, але, на жаль, газетна площа обмежена, тому зупинюся на найфантастичнішій. Припускають, що приблизно 5000 років тому в товщі нашої планети розвивалася загадкова карликова раса (пригадайте хоча б численні згадки про гномів у казках народів світу). Дослідники кажуть, що зріст перших підземних мешканців Каппадокії мав би бути від 1,3 до 1,5 метра. Навіть під час екскурсії переконуєшся, що підземелля створені явно для низькорослих. Але от заковика — в ході тривалих розкопок так і не знайшли жодного скелета тих маленьких людей. Вони що — були безсмертними? Чи якось знищували або переробляли останки своїх померлих? Так само незрозуміло, чому в підземних будинках не знайдено жодних меблів чи якихось побутових речей? Або чому на стінах нема кіптяви від факелів чи свічок? Невже вони мали якесь особливе освітлення чи могли бачити в темряві?
Подібних запитань чимало. Та головне — куди вони зникли? Полетіли на іншу планету? Космічний «слід» у Каппадокії, до речі, також є. Бо, за інформацією з різних джерел, територія входить до переліку місць так званої космічної сили, де і неопізнані літаючі об’єкти були помічені (в Гьореме є навіть Музей НЛО), і паранормальні явища мали місце. А уфологи — зокрема, швейцарець Еріх фон Денікен, ідеолог теорії палеоконтактів — взагалі пропонували варіант, що підземні міста споруджувалися для захисту від... космічних прибульців. Ось такі вони, численні таємниці Каппадокії — краю на межі фантастики.
Сконцентрувавши найбільше міжнародних банків та облаштувавши у своєму порту базу для найбiльших круїзних лайнерів світу, воно справляє враження пістрявого космопорту, в якому комфортно почуваються представники найнесподіваніших етносів і націй. >>
...Шрі-Ланка з’являється під крилом літака зненацька і нагадує згори зелений листок, що загубився серед смарагдово-синіх вод Індійського океану. Більша частина острова вкрита густими тропічними лісами, помережаними звивистими лініями численних ланкійських рік. >>
На Поділлі серед природних феноменів більш відомі Дністровський каньйон та Подільські Товтри, які, за результатами iнтернет-опитування, потрапили до семи чудес природи України. Адже вони доступні погляду кожного. А про занурений у вічну темряву світ подільського карсту, масштаби якого важко піддаються уяві і який тільки частково відкрив свої таємниці, знає обмежене коло осіб. >>
Якщо є бажання пізнавати щось нове, відсутність закордонного паспорта і кругленької суми не перепона. Святковим дивом може стати подорож в Україні. І необов’язково їхати у розрекламовані Львів, Чернівці, Ужгород чи Київ. Про нові маршрути і їх цікавинки розповiдають ведучі подорожніх рубрик на телеканалах Валерія Мікульська і Наталія Щука. >>
Стереотипи — річ уперта: більшість вважає, що курортна Туреччина — то передусім Анталія. І весь прилеглий до неї південний регіон — Аланія, Кемер, Белек... Туди вітчизняні турфірми традиційно скеровують клієнтів, пропонуючи готелі на різні смаки, туди відправляють чартерні літаки. >>
Ми йдемо по маршруту, прокладеному понад тисячоліття тому. На шляху — вимурувані з дикого каменю церкви, обнесені кріпосними стінами монастирі й замки феодалів, середньовічні притулки для пілігримів (альберге) і харчевні. А попереду, позаду — пілігрими, що йдуть в одному напрямку — до іспанського міста Сант-Яго де Компостела. >>
