«Похвалиш себе пiсля вистави — наступного дня краще йти зі сцени»

Шанувальники класичної хореографiї, які постiйно вiдвiдують балетнi вистави Київського мунiципального академiчного театру для дiтей та юнацтва, ще рокiв з п’ять тому звернули увагу на молодого артиста балету Микиту Сухорукова. Його яскравий артистизм, емоцiйнiсть, технiчна майстернiсть та широкий дiапазон образiв — вiд принцiв у балетах Чайковського, експресивного Еспадо i веселого Базiля у «Дон–Кiхотi» Мiнкуса, Ганса у «Жiзелi» i мстивого Тiбальда у «Ромео i Джульєттi» Прокоф’єва до темпераментного Золотого Раба у «Шехерезадi» Римського–Корсакова й пiдступного Вожака у «Панночцi та хулiганi» Шостаковича — викликали i нинi викликають щире захоплення у всiх глядачiв.

А якщо додати до цього дивовижну легкiсть у виконаннi найскладнiших технiчних моментiв i впевнене вiдчуття сцени, то стає цiлком зрозумiлим, чому кожний виступ 22–рiчного солiста балету незмiнно користується успiхом у глядачiв. Нинi важко уявити балетнi вистави цього вiдомого у нас i за кордоном театру без його участi. На думку вiдомого київського балетмейстера Алли Рубiної, феномен успiху Микити Сухорукова полягає не тiльки в наполегливостi та великiй працелюбностi, а й в умiннi легко й швидко втiлюватися в конкретнi образи, бути переконливим на сценi, адже за своєю сутнiстю вiн є експресивним романтиком, дуже вимогливим до себе. Нещодавно Сухоруков перемiг на Мiжнародному конкурсi артистiв балету в Москвi, де йому присудили III премiю у старшiй групi (номiнацiя — дуети).

Із каратистів — у балет

— Микито, з чого i коли почалося ваше зацiкавлення хореографiєю?

— Власне, це було рiшення не моє, а батькiв. Коли менi виповнилося вiсiм рокiв, я займався карате. Тодi виявили в мене викривлення хребта. Батькам порадили направити сина на плавання або хореографiю, а оскiльки моя мама працювала тодi пiанiстом–концертмейстером у Донецькiй хореографiчнiй школi, мене вiдвели саме туди. На той час це була школа естетичного виховання. Попри те, що там були чудові педагоги i навчання менi подобалося, мене вiдрахували за профнепридатнiсть ще в перший рiк занять. Я образився, адже щиро старався. Наприкiнцi навчального року батьки сказали: «Якщо не хочеш — не треба». Але я вiдповiв: «Нi». Мене знову зарахували в перший клас, а займатися з хлопцями почав тодi директор школи Юрiй Андрiйович Цибульський. Справжнiй фанатик, відданість своїй справі він прищепив і мені. Займалися тодi шiсть днiв на тиждень, а в недiлю ще й брали участь у репетицiях звiтних концертiв. Пiсля семи рокiв навчання в хореографiчнiй школi мiй педагог порадив менi далi вчитися в Києвi, в хореографiчному коледжi «Кияночка».

— Чим зам’яталися роки навчання в «Кияночцi»?

— Я прийшов туди в 2005 році. Ритм навчання виявився дуже iнтенсивним, iз самого початку я брав участь у концертах на сценi Нацiональної опери, їздили на гастролi по всiй Українi й за кордон — до Пiвденної Кореї. Спочатку нелегко було призвичаїтися до життя в iншому мiстi, але менi допомогло те, що мої батьки переїхали тодi до Києва. Моїми педагогами з хореографiї були Євген Кайгородов та Яна Гладких, якi свого часу працювали солiстами балету Нацiональної опери України. А визначальним iмпульсом у професiйному планi стала участь у виставi «Кармен–стрiт», яку поставила спецiально для «Кияночки» балетмейстер Алла Рубiна. Партiя Торi в цьому балетi — перша серйозна танцювальна робота, що виходила за рамки концертного номера.

— Ви у досить юному віці потрапили до одного з провідних музичних театрів України — Київського театру опери і балету для дітей та юнацтва...

— Так, до цього театру мене зарахували у 2008 роцi. Хоча виступати на його сценi почав ще пiд час навчання в «Кияночцi». Мiй дебют — партiя Ескамiльйо в «Кармен–сюїтi» Бiзе — Щедрiна. Вона дуже складна для артиста–початкiвця, але дуже емоцiйна та виграшна, її менi допомогли пiдготувати Євген Кайгородов i Вiктор Володимирович Литвинов — тодiшнiй художнiй керiвник балету i головний балетмейстер театру. Менi ближчi за своїм змiстом i стилем характернi партiї. Танцювати класичнi партiї принцiв менi не дуже цiкаво, в них мало простору для втiлення емоцiй. Характернi персонажi в цьому планi дають набагато бiльше можливостей. Наприклад, у партiї Тiбальда в «Ромео i Джульєттi» можна показати рiзнi за експресiєю емоцiйнi стани. Це складно, але дуже цiкаво для мене i щоразу образ буде іншим. Улюбленi партiї — Вожак у «Панночцi i хулiганi», Тiбальд у «Ромео i Джульєттi», Ганс у «Жiзелi» та Золотий Раб у «Шехерезаді».

Подвійний фіналіст

— Нещодавно з Мiжнародного конкурсу артистiв балету в Москві ви привезли солідний трофей — третю премію...

— Так, а взагалі я брав участь у численних конкурсах iще з часiв навчання у «Кияночцi», у багатьох iз них перемагав i нiколи не приїжджав iз порожнiми руками. Проте найголовнiшими своїми перемогами вважаю двi. Перша з них — I премiя у молодшiй групi на Мiжнародному конкурсi артистiв балету в Сочi — «Молодий балет свiту» у 2008 роцi. Журi тоді очолював легендарний Юрiй Григорович. А друга знакова перемога — на XII Мiжнародному конкурсi артистiв балету в Москвi, з якого нещодавно повернувся.

— Наскільки я пам’ятаю, це не перша ваша спроба перемогти у Москві?

— Так, чотири роки тому був учасником попереднього змагання, але тодi не пройшов до III туру. До XII конкурсу я почав готуватися у травнi разом iз партнеркою Лiною Володiною, солiсткою театру «Молодий балет Києва». У I турi ми виконували па–де–де з «Корсара» Адана. На жаль, Лiна у II тур не пройшла, тому далi брала участь у конкурсi лише як партнерка. У II турi ми показали па–де–де з III дiї «Дон–Кiхота» i номер у сучасному стилi — «Ілюзiя очiкування» в постановцi Петра Наку (музика Абеля Коржановського). А в III турi — па–де–де з II дiї «Жiзелi» Адана.

— Як ви оцінюєте рівень цього конкурсу?

— Як дуже високий, адже всi його учасники, а їх було 156 iз рiзних країн свiту, виявилися добре пiдготовленими, слабких я не побачив. I i II тури проходили на Новiй сценi Большого театру, а останнiй — на його головнiй, iсторичнiй сценi у супроводi оркестру.

— Що ви вiдчували, коли виступали на цiй знаменитiй сценi?

— Гордiсть, але вiдчуття було не таким, як очiкував, адже Большой театр нещодавно зазнав суттєвої реконструкцiї — i зникла старовинна аура, вiдбиток i вiдчуття минулих столiть.

— Ви були єдиним фiналiстом, який двiчi виступив на III турi, та ще з рiзними партнерками...

— Партнер конкурсантки з Росiї — Дiани Косарєвої — напередоднi III туру пiд час репетицiї отримав травму i не змiг далi танцювати. Вона звернулася до мене з проханням виступити разом iз нею, я погодився, оскiльки щиро прагнув допомогти їй у такiй складнiй ситуацiї. До того ж па–де–де з «Дон–Кiхота» танцював у II турi. У нас було лише двi репетицiї, а мiй виступ у III турi вiдбувався у той же день, на пiвгодини ранiше. Я встиг перевдягнутися i трохи перепочити.

БЛІЦ

— Ваш iдеал артиста балету?

— Михайло Баришнiков. Це та людина, котра сама всього досягла своєю працею на сценi. Цiлком погоджуюся з його словами: «Я не хочу бути кращим за когось, я хочу бути кращим за самого себе».

— Ваше творче кредо?

— Якщо ти себе похвалиш пiсля вистави i скажеш собi «молодець», то наступного дня краще йти з театру.

— Часто артисти балету знаходять супутникiв життя там, де працюють. Ваша дружина має вiдношення до театру?

— Вона працює педагогом–репетитором у «Кияночцi». Їй подобається викладати дiтям i пiдлiткам. Тому у своїй професiйнiй дiяльностi ми не перетинаємося.

— Ваше хобi? Для нього у вас залишається час?

— Обмаль, але якщо вiн усе ж знаходиться, граю на гiтарi для себе або читаю художню лiтературу. Улюбленi автори — Габрiель Маркес. Особливо його повiсть «Полковнику нiхто не пише», а ще Антон Чехов, Олександр Блок. Люблю слухати музику, твори Й.–С. Баха, Ф. Шопена, Л. ван Бетховена, П. Чайковського (1–й концерт для фортепiано з оркестром) та якiсну сучасну музику.