«Тільки незрадлива киримтатарджа назавжди лишається зо мною»

76–річний Геннадій Завгородній є представником родини, знаної не тільки у Дніпропетровську. Його батько, прозаїк Сергій Завгородній, протягом 14 років очолював обласну письменницьку організацію; рідний брат, поет Олесь, насамперед відомий своїми перекладами з естонської мови на українську. Двоюрідний брат, Юрій Завгородній, 20 років прожив у Латвії, пропагуючи там рідне слово, і переклав на українську майже 500–сторінкову «Малу антологію латвійської поезії».

Геннадій Сергійович працював у журналістиці, проте й до письменства долучився. Серед виданих ним книжок особливе місце посідає «Чан чала» — повість iз кримськотатарських оповідок. Доля цього багатостраждального народу захопила Геннадія Сергійовича настільки, що він почав постійно їздити до Криму для того, щоб пізнати її глибше. «Геннадій розкриває корені спорідненості українців і кримських татар і, знайшовши близькість, я б сказав, і незаперечну спорідненість, — співпереживає... За останні кілька років мені не траплялося книги про кримськотатарський народ, написаної іновірцем, але з кримськотатарською душею», — написав тоді голова Кримської республіканської організації Національної спілки письменників України Валерій Басиров. У цих словах перебільшення немає. Як наголошує Геннадій Завгородній у своїй повісті, «тільки незрадлива киримтатарджа назавжди лишається зо мною».

На основі своєї повісті він ще й написав кіносценарій «Гульнара». І відразу потрапив з корабля на бал — став лауреатом відомого конкурсу «Коронація слова». Тепер Геннадій Сергійович мріє про те, що за його кіносценарієм буде знято фільм, принаймні розмови про це нині ведуться.

Усе інше залишається, як кажуть, за кадром. Надто ж те, як Геннадій Сергійович примудряється нині виживати. Справді всім смертям на зло. Бо якщо сказати, що доля його не жаліла, то це звучатиме надто м’яко. Втратив єдину дитину, якій було лише п’ять років, що спричинило й розірвання його єдиного шлюбу. Отож протягом довгих років мешкав один у двокімнатній квартирі. Мізерна пенсія не дозволяла це житло оплачувати, дошкуляли численні хвороби. У це навіть важко повірити — на сьогоднішній день Геннадій Сергійович переніс 5(!) інфарктів міокарда.

Зрештою, Геннадій Сергійович вирішив своєї зайвої житлової площі позбутися — продати її і придбати меншу для того, щоб виручити кошти для свого лікування і просто більш–менш нормального життя. Однак влип, як він зізнається, у квартирну аферу, внаслідок якої вже не один рік поневіряється на винайманiй квартирі. Платить за це житло 900 гривень, а пенсії отримує 1050 за місяць... Дотепер виручали гроші, отримані після продажу квартири. Тепер вони закінчилися. І нині у лауреата «Коронації слова» грошей для оплати винайманої квартири залишається рівно на місяць. Що буде з ним далі, письменник уявлення не має. А медики тим часом його офіційно застерігають про великий ризик повторного інфаркту, ішемічного інсульту і судинної смерті, для запобігання яким необхідно вживати недешеві ліки й уникати емоційних, фізичних перевантажень, стресових ситуацій. Люди в білих халатах при цьому припускають, що такі біди — від «постійної психоемоційної напруги, пов’язаної з втратою житла». Справді замкнене коло, виходу з якого поки що не видно...