Ранок суботи для прочан, що прийшли на святкову службу до пам’ятника Святому Володимиру в Києві, мав початися з молитви, а почався зі штовханини та скандалів. Володимирську гірку за кілька кварталів по периметру щільно оточили загони міліції, залишивши лише три проходи: на Європейській площі, вулицях Трьохсвятительській та Костельній. Там людей зустрічали залізні загорожі та кам’яні обличчя правоохоронців. Потрапити до епіцентру подій можна було лише за спеціальними запрошеннями–флаєрами. Але, як виявилося пізніше, навіть не всі віряни УПЦ Московського патріархату, які мали ті запрошення, змогли потрапити у «святая святих», щоб помолитися за сто метрів від високих візитерів.
Напередодні свята в УПЦ МП попереджали про це і радили вірянам спостерігати за молебнем по телевізору або слухати по радіо. Високий рівень безпеки пояснювали присутністю чотирьох президентів (крім Віктора Януковича та російського лідера Володимира Путіна, були також президенти Молдови — Миколи Тімофті та Сербії — Томіслав Ніколіч). Минулої середи міністр культури Леонід Новохатько на брифінгу в Кабінеті Міністрів пояснив такі обмеження невеликою площею навколо пам’ятника і закликав «не політизувати неіснуючу проблему». Утiм проблема виникла. Ті ентузіасти, які, попри застереження організаторів, усе ж вирішили спробувати щастя, зазнали невдачі. Ні благання, ні умовляння, ні навіть погрози не допомогли прорватися за огорожу.
— Мені 83 роки, — кричить зі сльозами на очах пані Ольга, розмахуючи паспортом перед носом міліціянта. — Я 50 років до церкви ходжу. Я всю війну пройшла. Я ледве ходжу. Скажи мені, чому я не можу пройти? Я що, дарма сюди прийшла? Це для народу робиться? Написали б «Для Януковича» — і все!
Таких як пані Ольга, які намагалися пробити броню словесним штурмом, було небагато. Люди, в основному, підходили і, коли дізнавались, що «туди не можна» — розчаровано розвертались і йшли геть.
— Я сам киянин, — розповідає пан Володимир. — Прийшли ось із жінкою на свято, але, очевидно, нас на ньому не чекали. Ходили чутки, що по одному запрошенню пускають двох. А ще, люди кажуть, що десь купували флаєри. Нам цього не вдалося, тож підемо додому.
У місцевих, таких як пан Володимир, ця пригода залишила лише неприємний осад, тому що їм принаймні було куди дітися. Набагато гірше було тим прочанам, які приїхали здалеку. Спека, що почала наростати ближче до полудня, застала їх просто неба. Хтось рятувався на місці водою з найближчих кіосків, а хтось вирішував перепочити за стінами Лаври, і з Європейської площі одразу прямував до святині.
— Ми приїхали з Ізюма зустрічати нашого патріарха Кирила, — розповідає Ігор Алімов. — Мене дивує те, що цього року — такі заходи безпеки. Ми щороку приїздили і спокійно проходили. А зараз усе набагато суворіше. Нас, ізюмчан, тут близько 50 осіб. Нам винесли квитки. Ми роздали їх братам і сестрам. Десь третина групи залишилась без перепусток. Тож ми вирішили молитись тут.
Не тільки делегація ізюмських прочан вирішила влаштувати свій міні–молебень «на узбіччі» офіційного свята. Просто перед металевим парканом під хоругвами і плакатами «Народный Собор приветствует патриарха Кирила» та «За единство русского мира» кілька чоловіків і жінок із хрестами в руках та іконками на шиях співали акафіст царю Олександру і «відбивались» від невідомого чоловіка, який відверто епатував, голосно із вдоволеною посмішкою критикуючи прочан, називаючи ікони ідолами, а їх самих — сліпими рабами, яких змушують виконувати бісівські закони. Після кількох відносно мирних, але безуспішних спроб вступити з ним у полеміку, процесія зi співом відтіснила чоловіка.
Утiм серйозних заворушень не сталося. Тож допомога загону «Беркута» та озброєної кийками міліції, що ховались у бойовій готовності у переході під площею, не знадобилася.
Такі прикрощі не змогли затьмарити свята пані Марії. Вона переконана, що її молитви Господь почує і звідси: «Нічого страшного, що я зараз не коло пам’ятника. Бажання тих, хто був на патріаршій службі, обов’язково збудуться. Я вірю, що і княгиня Ольга, і хреститель Володимир усе чують».
— Ми дуже тішимося! Сьогодні велике свято! — каже прочанка Любов Сербіна. — Я зовсім не засмучена тим, що не потрапила на гірку. Я все розумію. Там сьогодні багато «правітєльства».
По завершенні урочистостей, коли кортежі з високими гостями почали роз’їжджатись, найактивніші віряни почали скандувати «Наш патріарх — Кіріл!». Утiм їхній патріарх їх проігнорував. Його благословення змогли отримати лише щасливішi брати і сестри з перепустками.
Катерина ПЕТРОВА