Інтелігентний, імпозантний, наділений безперечною телевізійною харизмою. А головне — культовий персонаж тих часів, коли від телебачення чекали тільки хорошого й вірили йому беззастережно. Один із найтитулованіших «остарбайтерів» українського телеринку — Євгеній Кисельов — приїхав на запрошення опозиційного каналу ТВі, а невдовзі опинився по інший бік барикади. На провладному «Інтері» він отримав те, про що в Росії не міг і мріяти після відходу з НТВ та ТВ–6, — багатомільйонну аудиторію, прямий ефір і свободу дій. Щоправда, отримав усе це іменитий журналіст ціною «невеликих» компромісів. «Розгул демократії», — так схарактеризував ситуацію в Україні за Януковича в одному з останніх інтерв’ю тепер уже керівник продакшну, що готує всі новиннєві програми одного з найрейтинговіших каналів, і ведучий нещодавно оновленого інтерівського аналітичного тижневика «Подробности недели».
Попередній власник «Інтера» Валерій Хорошковський відплатив Кисельову, який завжди створював у своїй «Великій політиці» сприятливий мікроклімат для потрібних гостей, невдячністю — вигнав з ефіру. Нічого особистого, просто потрібно було мерщій продемонструвати дрейф у бік лібералізму, а Кисельов, відпрацювавши дві виборчі кампанії, асоціювався радше з сервільністю. Нові власники, Дмитро Фірташ і Сергій Льовочкін, справедливість відновили лише частково: п’ятничний вечір тепер зайнятий програмою іншого «остарбайтера», Савіка Шустера, поспіхом перекинутого з УТ–1. Кисельову доручили завідувати виробництвом новин.
На новій посаді колишній російський демократ швидко, тихо й без скандалів повернув новинарський колектив, який за часів пізнього Хорошковського демонстрував просто–таки маніакальну відданість професійним стандартам, до усвідомлення того, хто тут платить і замовляє музику.
Скучити за професійною мудрістю (яку, за Кисельовим, не слід плутати з конформізмом), правдивістю й чесністю (не плутати з об’єктивністю) вусатого метра телеглядачі не встигли. На початку червня шеф–редактор попросив на вихід Олега Панюту — ведучого «Подробностей недели», якого справедливіше було б назвати диктором, — і з’явився в ефірі «Інтера» з авторською програмою.
«Подробности недели» до 2009 року називались «Подробицями тижня», але без жодних пояснень були переведені в російськомовний режим якраз перед стартом президентської кампанії. За формою й змістом ця програма була розширеним випуском новин за тиждень. Хіба що перед виборами та в періоди загострення газових конфліктів у студію на ретельно відрепетирувані «інтерв’ю» запрошували Фірташа, Хорошковського, Бойка, Януковича і Ющенка. Коли особливо припекло, в одному з випусків програми були всі четверо. Та в цілому «Подробности недели» якщо й відрізнялись від аналогічних програм на ICTV, 5 каналі, «1+1», Першому Національному і «Україні», то не в кращий бік. Стилістика програми «Время», численні фігури замовчування замість висвітлення актуальних подій тижня, орієнтований на пенсіонерів добір тем і ведучий з мімікою Піноккіо.
Від авторського проекту Кисельова чекали зовсім іншої якості. Ще б пак, адже програма «Итоги», яку Євгеній Олексійович вів на чотирьох російських каналах загалом понад десять років, стала класикою помірковано–демократичної пострадянської журналістики. Його вмінню відокремлювати важливе від другорядного, давати влучні оцінки подіям і прогнозувати їх подальший розвиток успадкована «Інтером» у московського «Останкино» аудиторія довіряла ще два десятиліття тому.
До того ж його підсумки завжди були аналітичними. Авторська аналітика на вітчизняному телебаченні зникла ще за Кучми, залишившись хіба що у формі телепроповідей. Навіть за умови, що на перебіг кисельовських думок впливатимуть часті візити його «товариша й порадника» — головного пропагандиста Банкової Ігоря Шувалова, думки ці обіцяли бути цікавими й допомагати аудиторії побачити істинну суть речей і подій. А технічна й кадрова потуга найбагатшого телехолдингу країни мала забезпечити якісний відеосупровід.
На тлі таких великих сподівань те, що побачили глядачі в ефірі після 9 червня, виглядало справжнім провалом. Думки метра виявилися плутаними й непереконливими, джерела, на які він посилається — непевними чи анонімними, прогнози — голослівними. Розумний погляд із–під окулярів ситуацію не врятував. Від того, як легко розрізнити в публіцистичних (аналітика передбачає більш прозорий розвиток думки) вставках Кисельова пропагандистські месиджі, стає якось ніяково. Так, наче оперний співак розважає «російським шансоном» п’яну публіку на блатному корпоративі.
Ключовим лейтмотивом, що простежується у «Подробностях недели» практично з моменту зміни власників «Інтера», є дискредитація Верховної Ради. Матеріали, присвячені неробству, непродуктивності й галасливій конфліктності українського парламенту, можна було побачити практично в кожному випуску програми (наразі вона у кількатижневій відпустці). Для цієї теми в Кисельова навіть є спеціальна кореспондентка — Ірина Баглай, яка щотижня вигадує нову метафору: то зламаний пором на переправі, то бригада ремонтників, яка не з’явилась на роботу, то детективи, які погано розслідують кримінальні справи (це — про депутатські слідчі комісії, чия робота переважно не дає результатів). Після погроз спікера Володимира Рибака поборотись із галасом (читай — із гучними протестами опозиції) в сесійній залі «інтерівці» прийшли до Ради із приладами для вимірювання шуму. Ласо смакували вони й результати соцопитувань, що демонструють недовіру громадян до парламенту.
Стараннями Кисельова та його підмайстрів вимальовується образ імпотентно–дармоїдської ВР, який справляє враження на хронічно незадоволену й упереджену до політиків аудиторію. На тлі парламентського бардаку тиха, невтомна стабільність Адміністрації Президента набуває вельми виграшного вигляду. А можливо, це артпідготовка громадської думки до майбутнього розпуску ВР у разі, якщо практика блокування не припиниться. При цьому головним носієм деструктиву автоматично виявляються ті, хто блокує, галасує й протиставляє себе більшості — опозиція. На завершення ведучий не забуває додати, що, мовляв, українцям треба бути вдячними й за такий парламентаризм, он у Росії взагалі ніякого немає.
Одне досягнення Кисельова є безперечним: він не боїться дивитись на події тижня під особливим кутом зору, ранжуючи їх за важливістю не так, як це робить більшість його колег з інших каналів. «Подробности недели» більше не починаються з потопів, пожеж та аварій, у них побільшало подій світового значення, які в силу природного хуторянства українського телебачення зазвичай до тижневиків не потрапляли. Та часом специфіка роботи авторського фільтру новин дивним чином збігається з інтересами влади. Так, після подій у Врадіївці, коли тижневики наввипередки шукали ексклюзиви про головний конфлікт тижня, Кисельов вирішив «не переказувати вкотре» обставини народного бунту. Врадіївська історія стала для нього приводом покритикувати опозицію: мовляв, у ці дні лідери «Батьківщини», «Свободи» та «УДАРу» мали б днювати й ночувати на Миколаївщині.
Завдяки природнiй мудрості та двадцятип’ятирічному стажу Кисельов ставить себе над формальностями на зразок професійних стандартів журналістики, тож і дотриманням балансу думок себе не обтяжує. Це не означає, що у «Подробностях недели» немає опозиції. Часи заборони на згадування прізвища Тимошенко в ефірі «Інтера» давно минули. Проте, коли головний аналітик, за слоганом реклами, головного каналу країни заводить розмову про ув’язнену лідерку опозиції, чуємо щось таке: «...насмілюся помітити, що оточення лідера «Батьківщини» дуже часто схильне інтерпретувати ті чи інші події або заяви занадто оптимістично. Що, в принципі, абсолютно правильно — потрібно вселяти віру в краще майбутнє в серця прибічників Юлії Тимошенко. Однак із багатьох джерел останнім часом надходить інформація, що Тимошенко, щонайменше, всерйоз розмірковує над різними варіантами компромісних пропозицій, які надходять до неї, як стверджують, від західних дипломатів щодо її подальшої долі». Плутано, посилаючись на анонімні джерела та чутки, ведучий «вкидає» медіа–вірус про те, що Юлія Тимошенко начебто готова обміняти свободу на відмову від політичної боротьби.
А як щодо зловживань влади? Чи поширюється на Партію регіонів та прискіпливість, із якою ведучий препарує помилки опозиції? О, ні, Євгеній Кисельов не лише не цікавиться походженням аномальних статків можновладців, а й вважає це моветоном для журналістів. «Це тема від самого початку спекулятивна, — сказав журналіст в інтерв’ю «Радіо «Свобода». — У кожного президента тієї чи іншої країни є своя територія. І мені здається, що залазити на цю територію, з’ясовувати те, на чиї гроші вона куплена, це не добре, це не цивілізовано». У «Подробностях недели» цей підхід поширюється на все, що стосується влади, крім окремих заяв і дій, критична оцінка яких не завдасть великої шкоди.
Працювати у ЗМІ, метою існування якого є політичний вплив, — а саме до таких належить «Інтер», — можна лише ціною певних компромісів: з інтересами власників, професійними цінностями та власною совістю. Першопроходець жанру політичного ток–шоу Савік Шустер, пішовши на такі компроміси, перетворився на маріонетку–прислужника, що працює під диктовку з Банкової, й навіть на вигляд якось змалів. На породистого російського метра в ефірі «Інтера» чекає та сама доля: змалiти в очах політиків, які ще недавно говорили з ним, як із рівним, і навіть радилися, а потім і в очах аудиторії. Яка справді потребує розумних думок, але думок самостійних і чесних, а не пересипаних погано замаскованими агітками.
Хто не знає Сашка Лірника? Виявляється, є такі. Та з кожним новим днем незнайків стає все менше: то книга з Лірниковими казками до рук потрапить, то диск хтось перепише й дасть послухати, то на телебаченні Лірникову вечірню казочку тато з мамою увімкнуть. Казкар постійно спілкується з читачами, слухачами й глядачами, їздить з волонтерською місією на Донбас, а також за кордон, до українців діаспори. >>
Професійна мандрівниця Ольга Котлицька цього тижня у Києві збирає друзів, щоб нагадати: телепроекту про подорожі, автором і ведучою якого вона є, уже 20. Спочатку був «На перший погляд», потім він трансформувався у «Не перший погляд». >>
Навіть якщо комедії не ваш улюблений кіножанр, варто подивитися на неперевершений талант однієї з найсмішніших сучасних коміків — американської акторки Меліси Маккарті у новій стрічці «Леді бос», що цього тижня виходить у прокат в Україні. >>
Телеведучий Дмитро Комаров на каналі «1+1» показав Камбоджу, Індію, Кубу, Болівію та інші країни такими, як ніхто не здогадувався. Він «вивертає» світ і показує його з вражаючих сторін. У кабінеті Дмитра в офісі «Плюсів», де ми ведемо розмову, ніби зібрані шматочки екзотичних країн, у деталях. >>
Упродовж останніх років вибагливі телеглядачі, які цінують свій час, усе частіше відмовляються від перегляду ефірів так званих великих каналів, де навіть у новиннєвих блоках орієнтуються на «інформацію розваг» — інфотеймент. >>
У Донецьк прибула група з 20 представників російських ЗМІ, перед якими поставлено завдання «фіксації обстрілів мирного населення українськими військовими», а також «консультацій» з організації провокацій, — повідомили в групі «Інформаційний спротив». >>
