Наталя Довгодько: Носа я не задираю

Тренер, який працює з великим колективом, завжди стоїть перед складним вибором оптимального складу на ключові змагання; саме на нього лягає весь тягар відповідальності за кінцевий результат. Досвідчений спеціаліст з академічного веслування Володимир Морозов, формуючи жіночу парну четвірку на Олімпіаду–2012, включив до остаточної заявки Наталю Довгодько. І не прогадав. Наймолодша із квартету веслувальниць каші не зіпсувала й разом iз Яною Дементьєвою, Настею Коженковою та Катериною Тарасенко піднялася на найвищу сходинку олімпійського п’єдесталу.

Щоправда, несподівану появу Довгодько в цьому квартеті дехто пов’язав із вагомим впливом її тата, який на той момент був віце–президентом профільної федерації. Хоча випадковим і незаслуженим її потрапляння в «основу» назвати аж ніяк не можна. Адже перед тим, як сісти в «четвірку», Наталя виграла чемпіонат України в «одиночці». Зрештою, з нею човен почав пливти ще швидше й у підсумку дівчата тріумфально виграли олімпійське «золото».

Нинішній сезон більш досвідчені партнерки Довгодько по екіпажу пропускають, відпочиваючи після важкого чотирирічного циклу. А 22–річна повна сил Наталка знову повернулася в «одиночку» й нещодавно підтвердила свій клас, здобувши золоту медаль на казанській Універсіаді.

«Більше спортсменів — більше медалей»

— Наталю, цьогорічна Універсіада викликала неабиякий інтерес у вітчизняних шанувальників спорту. Вочевидь вирішальним у їхньому тяжіннi до Казані став численний десант українських олімпійців, які у великій кількості вирушили до столиці Татарстану. Власне, що спонукало особисто вас, олімпійську чемпіонку, виступити на Універсіаді, змаганнях значно нижчого рівня?

— Я ніколи раніше не змагалася на студентських Іграх, хоче давно мріяла про це. Тому було цікаво там поганятися. Також хотілося виступити за університет, зробити йому приємне; все–таки КПІ — не спортивний виш.

— Багато хто зі спортсменів порівняв організацію нинішньої Універсіади з минулорічними лондонськими літніми Іграми?

— Їх можна назвати міні–Олімпіадою. У Казані, за аналогією з Лондоном, було студентське селище, організація, схожа на олімпійську. Проте, скажімо, кількість учасників була меншою та й змагальні дисципліни були дещо інші.

— Ледь не в кожній дисципліні господарі Універсіади сходили на п’єдестал, вигравши при цьому більше третини золотих медалей. Факт повного домінування росіян якось впливав на спортсменів з інших держав?

— Думаю, ні. Власне росіяни виграли рекордну кількість медалей тому, що мали максимально велику заявку. Більше спортсменів — більше медалей. Скажімо, Україна була другою за кількістю учасників. Тоді як Литва, яку представляла моя подруга, прислала на змагання близько 100 осіб, тож, відповідно, шансів здобути велику кількість нагород у них було менше.

— Цікаво, що навіть у Росії не всім сподобалося, що проти студентів господарі виставили професіоналів — учасників Олімпіади–2012. Хоча президент РФ, реагуючи на критику, відзначив, що з 600 російських студентів, які виступали в Казані, лише 150 — олімпійці.

— Ну, насправді й у інших збірних були сильні знані спортсмени, просто не у всіх видах вони виступали. А якщо говорити конкретно про росіян, то в порівнянні з Лондоном, коли в академічному веслуванні у них було лише два класи човнів (згідно зi здобутими ліцензіями), то на Універсіаді, де не потрібно було проходити ліцензування, вони мали максимально можливу кількість учасників.

— Який рівень суперників був у вашій дисципліні?

— Срібна призерка з Чехії — дуже сильна спортсменка. Я навіть не чекала, що зможу в неї виграти. Вона — чемпіонка й рекордсменка світу у віці до 23 років у «одиночці», до речі, старша мене. Мої ж найкращі здобутки пов’язані з «четвіркою», де зовсім по–іншому гребеш, по–іншому мислиш. Під час фіналу я не могла повірити, що відірвалася від неї, й усе чекала, коли ж вона «підніметься» й почне наздоганяти. Зрештою, на фініші вона таки «увімкнула» максимум й ледь не наздогнала мене.

— Нині в iнтернеті набирає популярності відео останніх секунд вашого вирішального заїзду, коли коментатор російськомовного «Євроспорту», переплутавши лінію фінішу, переможницею фіналу назвав чешку, а на вашу радість відреагував наступним чином: «Не розумію, чому українка радіє». Прокоментуйте той епізод?

— Насправді, я перестали гребти, оскільки почула сигнал, який звучить, коли човен перетинає фінішну лінію, а суперниця зробила ще кілька гребків і обігнала мене. Але то вже було після 2 кілометрів дистанції.

«Ніхто не ризикував би олімпійською нагородою»

— Повернімося на рік назад, коли ви щойно пересіли з «одиночки» в «четвірку», яка згодом виграла олімпійське «золото». Як вас прийняли її старожили?

— Нормально, адже дівчат я знала давно. Хоча спочатку було страшнувати сідати з ними в один човен. Я молода, перший раз на такому рівні й у перші дні не могла призвичаїтися до нових умов, впоратися зі швидкістю. Але той екстрим, у якому я опинилася, змусив мене швидко адаптуватися.

— Дехто вважав, що в «четвірку» ви потрапили завдяки протекції вашого батька — на той час віце–президента Федерації академічного веслування України.

— Не було ніяких домовленостей. Просто всі хотіли виграти олімпійську медаль, тому тренерський склад почав пробувати різних людей. І зі мною човен поїхав швидше. Власне, ніхто не ризикував би медаллю, щоб просто посадити потрібну людину в човен і з нею пролетіти повз п’єдестал. До того ж говорити, що в «четвірку» посадили випадкову людину, я б не стала, адже в той сезон я виграла чемпіонат України в «одиночці». Неприємно було чути ті «шпильки». Зрештою, в Україні чимало родинних тандемів, які досягли високих результатів у спорті (батько Наталі є також і її тренером. — Авт.).

— Можна сказати, що «золото» Універсіади, вигране в «одиночці», — це своєрідна відповідь критикам?

— Звісно, оцінювати рівень спортсмена по Універсіаді — не зовсім правильно. Студентські й Олімпійські ігри — різні за класом події. Попереду в мене — чемпіонат світу до 23 років, потім дорослий чемпіонат світу, де виступатиму в одномісному човні. Як воно буде — не знаю, адже в цьому році не було двох зборів, але старатимуся.

— Сумуєте, що в цьому сезоні ваша «четвірка» не виступає?

— Ностальгічні спогади, звісно, є. Уже звикла працювати в команді з дівчатами. Був час, коли бігала за ними, просила, щоб приходили на тренування. Бракувало мені їх. Але цей сезон вони пропускають. Яна Дементьєва, за плечима якої чотири олімпіади, відпочиває після багатьох років насичених змагань, а Настя (Коженкова) й Катя (Тарасенко) поринули в сімейні турботи. Отак дивишся на дівчат — і собі хочеться сім’ї. Але я вирішила, що в найближчі роки залишуся в спорті.

— А як, власне, відреагувала на цю ситуацію Олена Буряк, місце якої ви зайняли в човні?

— Вона дуже образилася на всіх. Хоча, насправді, до останнього ніхто не знав, хто формуватиме екіпаж. Загалом, було шестеро претендентів на чотири вакансії. Точніше, ім’я загрібної ні в кого не викликало сумнівів, оскільки краще Яни Дементьєвої нікого в країні немає. А за решту місць iшла напружена боротьба — практично на кожному тренуванні проходили якісь відбори.

— Тоді, очевидно, перебуваючи у «відбірковому процесі», тренери та спортсмени опинилися під перехресним вогнем. Як реагували на ту ситуацію ваші наставники?

— Вони переживали. Адже ми працювали над одним завданням. Під час підготовки до Лондона головний тренер зібрав нас і сказав, що не знає, хто сидітиме в команді, — все залежатиме від вас.

— На чому будувалася взаємодія між членами екіпажу: розуміли одна одну без слів чи комусь доводилося прикрикувати?

— Під час роботи від Яни (загрібна, капітан екіпажу) могло дістатися на горіхи, але ми домовилися заздалегідь, що наші робочі моменти не поширюються за човен. Насправді загрібна ж усе відчуває, а перший номер — усе бачить. Але то все були робочі моменти, а так — у нас нормальні стосунки. У нас була згуртована команда — ми стояли одна за одну, хвилювалися, коли хтось травмувався чи захворів.

«У КПІ іспити за 5 хвилин не здають»

— Коли стали олімпійською чемпіонкою, вас почали запрошувати на телебачення, кликати на фотосесії. Уже звикли до об’єктивів фото– й відеокамер, адже під час свого дебюту на ТВ ви були скуті та небагатослівні?

— Просто моє перше те­ле­інтерв’ю проходило в екстремальних умовах. Одразу після прильоту, провівши без сну попередній день, довелося їхати на пізній ефір. Було тяжко, тому мамі (чемпіонка СРСР з академічного веслування. — Авт.) довелося за мене відбиватися.

— А які враження від участі у фотосесії?

— Фотографії вийшли гарні, але там було дуже багато «фотошопу», професіонали попрацювали дуже добре. Хоча, відверто зізнаюся, антропометричні параметри у мене — не модельні. Кілька років тому при зрості 183 см я важила 54 кг, і вже на той час я була для модельного бізнесу товстою.

— До речі, ваш тато — військовий. Як часто під час вашого виховання йому доводилося командувати?

— Хоча мій тато й військовий, але він — найдобріша людина в світі. У мене мама, напевно, більш сувора (сміється).

— Титул олімпійської чемпіонки змінив ваше життя?

— Носа я не задираю. Власне, ті призери Олімпійських ігор, з якими я спілкувалася на Універсіаді — наші боксери, Ольга Харлан, — вони всі звичайні, спокійні люди. Хтось думає, що ми зазналися, але ми ведемо звичайне життя. Хіба що тепер побільшало уваги з боку друзів, знайомих. І, особливо, журналістів. Але спілкуватися з пресою та телевізійниками — цікавий, новий життєвий досвід.

— Чим займаєтеся в перервах між тренуваннями та змаганнями?

— У вільний час читаю, дивлюся фільми, особливо тоді, коли немає роботи на закордонних зборах. Люблю прогулянки. Можу похвалитися вмінням вишивати хрестиком та плести. Іноді хочеться купити красивий светр, дивишся, а рукави по довжині не підходять. От і плетеш для себе речі (сміється).

— Вітчизняний боксер Олександр Гвоздик сказав, що йому легше виграти Універсіаду, ніж здати сесію в виші. А наскільки вам складно гризти граніт науки? Ваші титули допомагають складати іспити та заліки?

— Так, щоб принести залікову книжку й тобі поставили залік, — не буває. Проте деякі викладачі лояльніше ставляться до пропусків i до процесу екзаменування. Бувало, прибігла перед самісінькими від’їздом на змагання й прошу прийняти в мене залік. Дозволили відповісти усно. А взагалі КПІ — високого рівня університет, де за 5 хвилин іспити не здають.

Одного разу викладач 2,5 години мене тримав, навіть були в нього думки не приймати в мене іспит. Але зрештою поставив «четвірку». І прощаючись сказав: «Я так пишаюся, що ви в мене навчаєтеся, дайте я з вами сфотографуюся».

ДОСЬЄ «УМ»

Наталя Довгодько

Заслужений майстер спорту з академічного веслування

Народилася 7 лютого 1991 р. у Києві.

Представляє спортивне товариство «ЦСК–ЗСУ», «Україна», «Дзержинка».

Олімпійська чемпіонка, чемпіонка Європи та володарка Кубка світу в екіпажі–«четвірці» (2012). Чемпіонка України (2012), переможниця Кубка країни та Універсіади (2013) в «одиночці».

Зріст — 186 см, вага — 72 кг.

Перший тренер — Валерія Кирилова.

Тренери — Володимир Морозов, Діна Міфтахутдінова, Віктор Довгодько.

Навчається в Національному політехнічному університеті «КПІ», факультет біотехнології.