Липке багатство кримських озер

Виявляється, до середини минулого століття на півострові солоних озер із лікувальними грязями і ропою, до яких, як відомо, колись наші пращури–чумаки ходили по сіль, налічувалось аж сорок вісім. Це так звані Перекопська, Тарханкутська, Керченська, Євпаторійська і Херсонеська групи солоних озер. Нині ж близько десяти з них повністю втратили свою значимість. Через «відсутність єдиної регіональної політики» унікальний природний ресурс освоюється у незначних обсягах, змушені констатувати у Раді міністрів Криму. Місяць тому в уряді автономії ініціювали створення науково–виробничого об’єднання (НВО) «Лікувальні грязі Криму». Воно покликане моніторити якість бальнеологічних екосистем, проводити науково–клінічні дослідження, запобігати виснаженню родовищ, забезпечувати ефективну технологію транспортування тощо.

Із думкою про прорив

Створення НВО на своєму останньому пленарному засіданні вже навіть схвалив тутешній парламент. У пояснювальній записці до проекту документа зазначено, що розвиток і розробка лікувальних мінеральних грязей у солоних озерах півострова передбачено Стратегією економічного і соціального розвитку АР Крим на 2011—2020 роки. Об’єднання стане повністю госпрозрахунковим і підпорядковуватиметься місцевому міністерству охорони здоров’я. Причому акцент буде зроблено на родовищах Керченського півострова, де зосереджено близько 70% запасів усіх кримських пелоїдів. Якщо вдасться організувати ефективну роботу, то, за словами міністра охорони здоров’я Криму Олександра Каневського, це для Криму буде «серйозний прорив». А поки що ледве не суцільний негатив. «Не мені, — зізнався медійникам пан міністр, — розповідати, який хаос сьогодні відбувається в рамках видобування, як правило, незаконного використання грязей. Ніхто не моніторить екосистему. Багато грязьових джерел засмічено, вони не тільки не приносять користь, а лише шкоду».

Від Панського до Чурубаша

Більш розлогу інформацію про стан солоних озер «УМ» надали у Кримській республіканській асоціації «Екологія і світ». Там не перестають повторювати, що досі не встановлено, не виділено у натурі прибережно–захисні смуги і водоохоронні зони озер. (За винятком хіба що Сакського озера). Як результат — на їхніх берегах за останні роки виросли гори сміття, туди зливають неочищені каналізаційні і промислові стоки тощо. Приміром, озера Красне, Старе і Кіятське (Перекопська група) перетворені у сховища рідких промислових відходів Кримського содового заводу і колишнього Перекопського бромного заводу. Озеро Донузлав у 60–ті роки минулого століття перетворено на морську затоку дя військово–морської бази, на озері Панське (обидва — з Тарханкутської групи) створено Чорноморський порт. В озеро Чурубаш скидають відходи промислових підприємств, а в Акташ — стічні води селища Леніно (обидва озера — з Керченської групи). Озера Богайли і Кизил–Яр (Євпаторійська група) опріснились. У першому випадку — через діяльність колишнього радгоспу імені Фрунзе, в другому — Міжгірного водосховища.

Нині екологи, громадськість і правоохоронні органи намагаються врятувати озеро Аджиголь, що за десять кілометрів на схід від Феодосії. Туди стікають неочищені побутові і каналізаційні стоки частини селища Приморське. А ще берег водоймища відкрито загачує будівельним сміттям місцевий підприємець, до слова, громадянин Росії.

Пристрасті за Аджиголем

Із самим Володимиром Ярмоленком, тим самим «непотоплюваним» підприємцем, що кілька років тому перебрався з Підмосков’я і викупив у Приморську декілька хат на вулиці Гусіна і переобладнав їх у міні–готелі, поспілкуватись не вдалося. Утім варто лише поглянути на результати «облаштування» ним прибережної місцини Аджиголю, щоб збагнути рушійну мотивацію зухвалого чоловіка. Ще б пак! Адже берег озера вздовж автотраси Сімферополь—Керч, по той бік якої аж від самої Феодосії тягнеться суцільна пляжна смуга Чорного моря, він ґрунтовно «укріпив» будівельним і побутовим сміттям (на знімку). А ще з цього ж самого непотребу східну частину озера буквально відрізав загатою–дамбою, перекрив дюкер, яким озеро сполучалось із морем. Виявляється, так пан, точніше, «господін» Ярмоленко будує тут «свою маленьку Венецію», як висловився у відвертій розмові зі мною один із депутатів селищної Ради. Цікаво, що новоявлений хазяїн водойми завбачливо потурбувався і про власну репутацію. Начебто для завоювання у нових сусідів потрібної у протистоянні з місцевими чиновниками підтримки пообіцяв їм звести на відво­йованій у водойми ділянці площею понад 0,70 га спортивний майданчик і навіть музичну школу. «У нього (Ярмоленка. — Авт.), — розповіла мені керівник міської екологічної організації «Мама–86–Феодосія» Антоніна Ковальчук у ходi конференції «Збережемо лікувальне озеро Аджиголь», — щоліта повно відпочивальників. Аби дістатитись моря, вони змушені обходити вулицю і переходити трасу біля першої автобусної зупинки в Приморському. Ярмоленко скоротив їм цей шлях, зробивши своєю дамбою прохід просто через озеро. Тож він працює винятково на свій пляжний бізнес. А Аджиголь ні йому, ні його дітям зовсім непотрібен. Це він сам якось нам сказав. Бо, виявляється, не хоче бачити поруч хворих людей, які в разі чого приїжджатимуть на озеро лікуватись грязями».

До речі, саме після звернення пані Антоніни та її прибічників із десятка місцевих громадських організацій рівно два роки тому бурхливою діяльністю Ярмоленка на Аджиголі зацікавилась Держземінспекція. Вона документально зафіксувала захоплення чоловіком землі водного фонду і передала документи до прокуратури Феодосії. Після річної судової тяганини у жовтні 2012 року Апеляційний суд АР Крим зобов’язав Володимира Ярмоленка повернути захоплену ділянку і власним коштом відновити її до первісного стану. Проте чоловік і пальцем не поворохнув. Ніяк не відрегувала на злісне ігнорування росіянином українських законів і місцева державна виконавча служба. Тоді громадськість узяла ініціативу у свої руки і взимку цього року самотужки зруйнувала незаконну дамбу. Але за декілька днів Ярмоленко її відновлює, більше того — загачує облюбовану ділянку ще заповзятіше.

Нещодавно у ситуацію знову змушена була втрутитись феодосійська міська прокуратура. У своєму поданні вона зобов’язала розчистити озеро… комунальні служби селища. Щоправда, зазначивчивши при цьому, що всі витрати у подальшому будуть стягнуті з «іноземця» (Ярмоленка. — Авт.) Окрім того, за невиконання рішення суду стосовно нього розпочато кримінальне провадження за ч.1 ст. 382 Кримінального кодексу України.

Пелоїдна перспектива

За підрахунками фахівців, запаси пелоїдів озера Аджиголь сягають понад сімдесят тисяч тонн. Відповідно до чинної класифікації, це так званий муловий сульфідний тип родовищ. Його грязь характеризується достатньо стійкими санітарно–мікробіологічними показниками. Зокрема, високим вмістом сірководню — до 290 міліграмiв на 100 грамiв сирої грязі. Щоправда, якщо брати її поближ­че до середини озера, довжина якого, до слова, сягає 1200—1400, а ширина 300—600 метрів. Тобто подалі від місця потрапляння неочищених стоків із масивів «Дальні очерети» і «Третя ділянка», де досі немає централізованої каналізації, а лише вигрібні ями. Проте 2001 року директор кооперативу «Комфорт» Володимир Акламбетов, теж, до речі, уродженець білокам’яної, за сприяння тодішнього мера Феодосії Володимира Шайдерова заходився провести повну регенерацію Аджиголю і побудувати на його березі сучасну грязелікувальницю. На руках у Акламбетова, як повідала мені координатор екологічних організацій Східного Криму Віолета Куніна, були позитивні бальнеологічні висновки стосовно грязі і ропи озера, а також дозвільні документи на відведення земельної ділянки площею 0,5 га і передачі її в довгострокову оренду. Проте якраз у розпал приготувань до самого будівництва життя Акламбетова, а також усієї його родини трагічно обривається на батьківщині. Пізніше фактично просто під час футбольного матчу на міському стадіоні Феодосії зупиняється серце Володимира Шайдерова — і всі плани щодо оздоровниці на Аджиголі вмить руйнуються.

Утім нинішній селищний голова Приморського Сергій Жалнін упевнений, що не все втрачено з поверненням озеру колишньої привабливості як бальнеологічного об’єкта. «Озеро обов’язково ввійде у прибережну захисну смугу, відтак матиме охоронний статус, у тому числі його береги, — запевнив мене посадовець. — Наразі ми готуємо необхідні документи. Із часом оформимо і паспорт озера. Сподіваємось, що пан Ярмоленко компенсує всі наші витрати з розчищення його незаконної дамби».

Добре знає, як допомогти Аджиголю відновитись начальник Феодосійської гідрогеологомеліоративної партії Микола Кравченко. Власне, це він із колегами професійно робив до середини 90–х років. «Тоді, — згадує пан Кравченко, — ми проводили щоквартальні дослідження, а то й частіше. Якщо влітку спостерігалось забруднення озера, в тому числі й небезпечною бактерією золотистого стафілококу, то вже взимку вода в ньому ставала майже ідеальною. Озеро просто здатне самоочищатись. Узагалі для кожної солоної водойми з лікувальними грязями визначений такий показник, як оптимальний рівень її мінералізації. Якщо цей рівень піднімався і в осад випадали кристали солі, то воду потрібно було терміново скидати в море, якщо падав — навпаки, помпувати сюди морську воду. Приблизно до 1995 року ми цим постійно займались. Тут працювала насосна станція. Власне все це можна відновити, були б кошти. Гадаю, у цій ситуації потрібно знайти зацікавленого інвестора. Чим його зацікавити? Реальним прибутком. На грязях всесвітно відомого Мертвого моря в Ізраїлі щороку заробляють близько вісімдесяти мільйонів долларів. Ми б у Криму могли отримати в декілька разів більше. Адже наші грязі не гірші. А в озері Чокрак (у селі Курортне поблизу Керчі. — Авт.), певен, навіть ліпша. Адже там грязеві вулкани в оточенні десяти підводних мінеральних джерел з водою типу «Мацеста», і морська вода — це просто чудодійний коктейль. Якщо мене ясна турбують, то я їду на Чокрак. Помазав трохи тією гряззю — і біль моментально минає. Сіль із цього озера до 1917 року подавали на царський стіл. Досі соляні чеки на озері збереглись. І, нарешті, там можна виробляти бета–каротин. Нині ж Україна його купує за кордоном» .