Богдан Бондаренко: Ситий чемпіоном не буває

Висота, на яку 5 липня в Лозанні злетів харків’янин Богдан Бондаренко, стояла непідкореною 19 років. Натомість національний рекорд України у стрибках у висоту взагалі протримався майже три десятиліття. Узявши планку на позначці 2,41 м, 23–річний Богдан Бондаренко дуже близько підійшов до, здавалося б, вічного рекорду планети Хав’єра Сотомайора (2,45 м), який тримається чверть століття. Одразу після швейцарського тріумфу офіційний сайт Міжнародної федерації легкої атлетики вийшов із матеріалом: «Бондаренко більше не «андердог». І справді, тепер Богдан Бондаренко — національний рекордсмен, світова зірка стрибків у висоту, котра від початку сезону виграла три етапи престижних змагань «Діамантова ліга» й, узагалі, четвертий атлет за всю історію легкої атлетики, кому вдалося підкорити планку на «гросмейстерській» висоті — 2,40. До речі, учора, вдруге поспіль, Європейська федерація легкої атлетики назвала Богдана кращим атлетом місяця.

«Зголоднів за змаганнями»

— Богдане, ваша спроба на 2,41 м, здійснена на нещодавньому етапі «Діамантової ліги», сколихнула усю легкоатлетичну планету. Фахівці з Міжнародної федерації легкої атлетики назвали вас «нерозгаданою загадкою», дивуючись такому високому польоту.

— Я не знаю, чому вони так вважають. Хай там як, а для мене весь нинішній сезон — велика несподіванка. Адже демонструвати такі результати ми не готувалися — нинішній рік мав стати, так би мовити, післяолімпійським, відновним. Власне, планували спокійненько, обережно розпочати підготовку до «Ріо–2016», тож звідки взялися такі результати для мене самого — загадка.

— Виходить, показати високий результат в олімпійському сезоні завадила сама Олімпіада, одне лише згадування про яку змушує частіше битися серце?

— Думаю, що психологічний тиск, пов’язаний із великими змаганнями, так чи інакше впливає на спортсмена. Але особисто я не надто на нього реагую. Просто потрібно робити свою справу і все.

Не варто говорити, що мої останні здобутки стали наслідком відсутності медального пресингу. Можливо, прогрес у результатах відбувся за рахунок накопичення моральних сил і бажання змагатися, адже я не виступав на турнірах упродовж усієї зими.

— Загалом, 19 років у світі нікому не підкорювалася висота 2,41 м, тоді як попередній національний рекорд України Рудольфа Поваріцина (2,40), нещодавно вами оновлений, узагалі протримався 28 років. На вашу думку, чому так довго «стоять» деякі спортивні досягнення?

— На мій погляд, це пов’язано зі значним посиленням допінг–контролю в останні десятиліття. Думаю, 28 років тому готувалися за одними стандартами, зараз — за іншими. Мається на увазі те, що сучасні антидопінгові технології вийшли на такий рівень, який практично унеможливлює застосовування будь–яких фарм­препаратів, оскільки це відразу вилізе назовні. І тому, на мою думку, нині демонструються доволі невисокі результати.

— А за вами як часто полюють допінг–офіцери?

— Я не входжу до числа тих спортсменів, які наперед повинні надавати ВАДА свій розклад і в будь–який момент бути готовими до тестів. Скажімо, в минулому році в мене брали допінг–проби три–чотири рази, після міжнародних змагань.

— А хто із спортсменів перебуває на практично щоденному прицілі у антидопінгових служб?

— Атлети, які за своїми результатами входять у першу десятку. Власне, їх ВАДА вибірково й контролює значно прискіпливіше, ніж інших.

— Вочевидь після вашого останнього стрибка ви також потрапите до цієї когорти?

— Так.

«Під «третім номером» дивувати легше»

— Не так давно легкоатлетичний світ вас сприймав як «андердога», так, власне, про вас пише офіційний сайт IIAF, натомість тепер ви, без перебільшення, — лідер, котрий замахнувся на, здавалося б, вічний рекорд Хав’єра Сотомайора. Що краще, бути «андердогом» чи «фаворитом» турніру?

— Виступати на змаганнях у ролі «нелідера» набагато простіше. По–перше, тому що тобі ніхто не говорить, що ти обов’язково повинен виграти медаль. Коли ти їдеш на змагання «третім номером», на тебе особливо ніхто уваги не звертає, тому з’являється можливість здивувати спортивну спільноту. Натомість, коли від тебе чекають медальних звершень (це тисне психологічно), показати свій максимум значно складніше.

— А як загалом діє на спортсмена перебування в секторі лідера, фаворита змагань?

— Скажімо, я ніколи не підпадав під тиск сильніших суперників. Щоб тряслися коліна — таких відчуттів у мене не було.

— Олімпійському чемпіону 2004 року зі стрибків у висоту шведу Стефану Хольму належить унікальне досягнення. Він здолав планку, підняту на 59 см вище його голови. Сотомайор стрибав вище свого зросту на 50 см. А у вашому випадку яка різниця?

— 44 см.

— А взагалі, чи існує взаємозв’язок між зростом стрибуна і його результатами?

— Вочевидь закономірність, що вищий зріст — легше стрибати, існує. Адже у високого стрибуна вище знаходиться центр тяжіння, значить, легше долати планку. З точки зору математичних розрахунків — високому стрибуну підкорити вищу висоту простіше.

Але тут з’являється інша проблема — власник довгих важелів має більший ризик травмування, особливо під час силової підготовки. Хай там як, але від зросту таки залежать результати стрибунів у висоту: їхні середні ростові показники становлять вище 190 см.

— Цікаво, чи немає у вас науково розрахованих орієнтирів, інакше сказати, максимальних висот, які здатне підкорити ваше тіло?

— У нас немає наукової групи, яка б займалися такими розрахунками. А ми не заморочуємося з цифрами, не працюємо з формулами. Усе, що стрибнеш, — усе твоє.

«Батьки не бажають своїм дітям поганого»

— У цьому сезоні ви поліпшили свої результати одразу на 10 см. Іще одного разу в своїй кар’єрі так стрімко ви піднімалися вгору в 2006 році, коли додали одразу 11 см. Чи маєте якісь пояснення цим подіям?

— Перший раз я суттєво додав, адже дорослішав. Той прогрес восьмирічної давнини я пов’язую з впливом природніх факторів — я мужнів, прибавляв у зрості, зрештою, робився сильнішим. А зараз, повторюся, другий різкий стрибок результатів — несподіванка. Ми вже намагалися аналізувати цю ситуацію, але дiйти якогось висновку, чому так сталося, не змогли.

— Прочитавши ваші слова, хтось скаже — «випадковість». Цікаво, а на тренуваннях як близько ви підбираєтеся до висоти 2,41 м, чи можна від вас і надалі чекати подібних результатів?

— Скажімо так, коли повертався з Дохи (етап «Діамантової ліги»), де стрибнув 2,33 м, я був на сьомому небі, але мені тоді здалося, що то — випадково.

Потім був наступний етап в Шанхаї — з тяжким перельотом, проблемною акліматизацією — де я так само показав хороший результат (знову 2,33 м. — Авт.). Тоді я зрозумів, що це вже не випадковість. Двічі поспіль — значить, я виходжу на новий рівень. Цікаво, що нічого особливого, нового я не робив. Не було ніяких змін у техніці. Тому, думаю, що таких результатів можна очікувати й у майбутньому.

— До речі, про техніку. Спортсмени–початківці по–різному відпрацьовують складні професійні елементи. Скажімо, воротарі вчаться ловити в падінні м’яча на ліжку чи дивані. А як відбувалися ваші перші кроки в стрибках?

— Спочатку замість звичайної планки була картонна трубка діаметром сантиметрів 15.

Стрибали через неї, розташовану на невеличкій висоті, щоб позбутися страху перед планкою. А ще в юності була у мене мрія пере­стрибнути міні–футбольні ворота. Їх висота — 2,10 м, а діаметр поперечини — 10 см. Зробити хотілося це, щоб зламати психологічний бар’єр перед висотою. Але не склалося. Зараз же, у разі невдачі, можуть бути неприємні наслідки (сміється).

— Перед тим, як підкорити 2,41, ви аналізували на відео свої стрибки. А роботу когось із метрів вашої справи вивчали?

— Не так давно ми з тренером переглядали стрибки Хав’єра Сотомайора, порівнювали. І знайшли схожі огріхи в техніці. Як і він, я під час стрибка відво­джу назад плечі. Хоча, може, це й не огріхи. Так і потрібно.

— Справді. У підсумку це допомогло вам упритул наблизитися до світового рекорду кубинця, який тримається вже майже 25 років.

— Можливо.

— До речі, ви працюєте в тандемі зі своїм батьком Віктором Бондаренком. Уже давно помічено, що сімейні підряди досягають у спорті неабияких результатів. Як приклад, сім’я Ломаченків (бокс), Чебанів (каное), Зевіних (плавання).

— Вочевидь батьки не бажають своїм дітям поганого, тому під час підготовки не форсують їхні юнацькі результати. Для батьків–наставників важливо, аби їхня дитина після великого спорту залишилася здоровою, тому й не поспішають витискувати максимум уже на ранніх етапах спортивної кар’єри. Загалом, робиться все поетапно, графік доволі щадний, а навантаження — не граничні.

— Наостанок хочеться запитати у вас, як вдається виходити на рівень екстракласних результатів в далеко не ідеальних умовах, у яких займаються вітчизняні легкоатлети?

— Ну, скажімо так, є таке прислів’я: «Ситий чемпіоном не буває». Мені здається, що воно якраз працює в нашій країні.

ДОСЬЄ «УМ»

Богдан Бондаренко

Майстер спорту міжнародного класу з легкої атлетики (спеціалізація — стрибки у висоту).

Народився 30 серпня 1989 р. у Харкові.

Володар національного рекорду — 2,41 м.

Переможець трьох етапів «Діамантової ліги»–2013.

Бронзовий призер чемпіонату світу серед юніорів.

Чемпіон Універсіади–2011.

Учасник лондонської Олімпіади–2012 (7–ме місце).

Представляє товариство «Динамо».

Перший тренер — Євген Нікітін.

Тренер — Віктор Бондаренко.

Зріст — 197 см, вага — 77 кг.

Освіта: навчається в магістратурі Харківського інституту фізичного виховання та спорту.