Хто замінить котигорошків і попелюшок?

Щовихідних молода мама Ірина Остапенко водить свого дворічного сина Артема на виставу до Полтавського академічного обласного театру ляльок. Таке часопроведення вона вважає цікавішим і кориснішим для дитини, аніж дозвілля біля телевізора. Поки що хлопчик із задоволенням знайомиться з пригодами Дюймовочки, трьох поросят, Лисички–сестрички і Вовка–панібрата. Але надалі, говорить Ірина, в репертуарі театру хотілося б бачити вистави сучасніші й реалістичніші, за творами сучасних українських авторів. Але чи можна розраховувати на появу подібних вистав в українських театрах для дітей?

Ваш вихід, сучасний авторе!

У роки незалежності українські театри і вітчизняні письменники працювали осібно. Хоча й траплялися винятки, коли, скажімо, у Центрі ім. Курбаса поставили «Польові дослідження з українського сексу» Оксани Забужко чи у столичному Молодому театрі — «Московіаду» Юрія Андруховича. В останні роки до них додалися вистави за творами Марії Матіос в Івано–Франківському драмтеатрі та Львівському театрі ім. Заньковецької і «Гімн демократичної молоді» за Жаданом у столичному драматичному театрі ім. Франка. Окремо варто згадати харківський експериментальний театр «Арабески», в репертуарі якого — вистави за Жаданом, Малковичем та Ірванцем. У вітчизняних театрах для дітей прикладів подібних постановок ще менше. Тут варто передовсім згадати поставлені Закарпатським академічним обласним театром ляльок «Бавка» вистави «Цирк Івана Сили» та «Тричі славний розбійник Пинтя» за п’єсами Олександра Гавроша, прем’єру Чернігівського обласного театру ляльок ім. Довженка «Як подружитися з Чакалкою» за повістю Івана Андрусяка «Стефа і її Чакалка».

Художній керівник Київського театру поезії «Мушля» Сергій Архипчук, який свого часу поставив три вистави для дітей, вважає, що поява вистав за творами сучасних авторів у лялькових театрах — цілком закономірна. Адже лялькові вистави — мобільніші і дешевші для втілення.

Першопроходці

Й Андрусяк, і Гаврош не замислювали свої твори як майбутні п’єси. Олександр Гаврош спочатку написав повісті для дітей «Неймовірні пригоди Івана Сили, найдужчої людини світу» та «Пригоди тричі славного розбійника Пинті». Потому закарпатські лялькарі звернулися до письменника з проханням написати п’єси про легендарних закарпатців — розбійника і силача. За «Цирк Івана Сили» два роки тому Гаврош здобув першу премію в номінації «П’єса для дітей» конкурсу «Коронація слова». А ось п’єса про Івана Силу народилася у співпраці з білоруським режисером Олегом Жюждою, разом з яким Гаврош вигадав цілу містичну історію, що будується на давніх закарпатських казках. «На мій погляд, обидві вистави урізноманітнили палітру театру ляльок «Бавка», — вважає Олександр Гаврош. — Адже це — наш місцевий матеріал, та ще й зроблений у цілком сучасних формах — мюзикл і «чорний гумор». Обидві вистави — першопрочитання п’єс. А отже — це унікальність, яку можна побачити тільки у цьому театрі».

А ось Іван Андрусяк зі своїм майбутнім режисером познайомився на зустрічі з читачами в одній із чернігівських книгарень. Тоді ж головний режисер Чернігівського обласного театру ляльок ім. Довженка Віталій Гольцов запропонував написати за мотивами однієї із дитячих книжок Андрусяка п’єсу. «Повість «Стефа і її Чакалка» Івана Андрусяка сподобалась мені тим, що в ній діють сучасні герої, — пояснив своє професійне зацікавлення режисер. — Я зрозумів, що цією виставою, позбавленою зайвої дидактики, ми покажемо дитині, як можна долати свої страхи». Переробити повість для театру, зізнається Іван Андрусяк, було непросто, адже авторові хотілося максимально зберегти в п’єсі всі ті ідеї і сюжетні ходи, які були в повісті. Але результатом письменник лишився задоволений. «Я дивився виставу двічі, — розповідає Андрусяк. — Першого разу, так би мовити, на самих емоціях, а другого разу вже більш осмислено. І паралельно стежив за реакцією залу, яка була дуже жвава, — і це мене страшенно тішило, що є відгук, що дітям зрозуміло те, про що йдеться на сцені».

Окрім вистав за творами Андрусяка і Гавроша, «УМ» дізналася також про п’єсу Дмитра Кешелі «Недотепа із Вертепа», поставлену в тому ж закарпатському театрі «Бавка», та виставу «Пан Коцький» у Хмельницькому академічному обласному театрі ляльок «Дивень» за п’єсою Павла Гірника та головного режисера театру Сергія Брижаня.

Заражені вірусом лялькового театру

Таку малу кількість вистав за творами сучасних авторів у країні, де чи не в кожному обласному центрі є театр ляльок і театр юного глядача, не можна пояснювати зменшенням глядацької аудиторії сучасних театрів для дітей. Навпаки, переконаний Віталій Гольцов, нині в театри ходить більше дітей: «Як би не розвивались сучасні технології, але живого спілкування–контакту з глядачами вони не замінять. А оскільки в таких невеликих містах, як Чернігів, інфраструктура дозвілля не дуже розвинена, то театр ляльок часто є єдиним місцем для вгамування «мистецької спраги».

Отже, проблема не в глядачах, які нині перенасичені кіно та інтренетом, а в налагодженні зв’язків поміж різними видами мистецтв. «Це результат «шоку дев’яностих», — переконаний письменник Іван Андрусяк, коли стара радянська система такої комунікації, яка йшла «згори», закономірно була зруйнована. Тож тепер вибудовується нова система, але це дуже повільний процес». У колеги Андрусяка Олександра Гавроша своє бачення: всьому виною мода і бренди, на які орієнтуються сучасні батьки і які спонукають українських режисерів ставити безпрограшну всім відому класику. Відомий бард Ігор Жук, який також є автором кількох п’єс для дітей, поставлених свого часу у Волинському обласному театрі ляльок та київському Будинку офіцерів, вважає, що проблема полягає не у відсутності хороших сучасних дитячих книжок, а саме п’єс. «Книгу поставити не так просто, — пояснює Жук. — Із неї треба зробити п’єсу, добре знаючи закони театру».

Олександр Гаврош та Іван Андрусяк уже заражені вірусом театру: Гаврош дописує нову різдвяну п’єсу для Закарпатського театру ляльок, Андрусяк — п’єсу для глядачів від двох років за мотивами поетичної збірки «Зайчикова книжечка» для Чернігівського театру ляльок.

«Важливо, щоби сучасні українські автори писали книги, п’єси, в яких є сучасні реалії, щоб творили героя, з якого брало б приклад юне покоління, — радить Віталій Гольцов. — Інша справа, що сучасні українські автори не хочуть чи не можуть написати про такого героя. Їм більше до вподоби власні рефлексії... Звідси і так мало п’єс для дитячих театрів». Ігор Жук передбачає, що постановок за творами сучасних авторів стане більше, коли до режисерів дійдуть п’єси переможців конкурсу «Коронація слова» у номінації «П’єси для дітей та юнацтва».

Після успіху в Чернігові Іван Андрусяк вірить не лише у відродження співпраці письменників із театрами для дітей, а й у відродження української мультиплікації, бо для цієї царини дитячим авторам теж є що запропонувати. «Нині українська дитяча література, безперечно, є явищем, притому напрочуд цікавим, — переконаний Іван Андрусяк. — Вона «на підйомі» й у процесі дуже активного становлення. Тому її прихід у театри, в кіно, музику — це лише справа часу».