Iз цією піснею пов'язане все моє життя. Під неї я, можна сказати, росла, бо з трирічного віку впродовж досить довгого часу постійно чула її вдома і з платівки, і по радіо, і у виконанні частих у нашому домі гостей, серед яких у далекі вже 60-ті було багато відомих сьогодні всій Україні людей культури і мистецтва. Кілька разів на тиждень я навіть постійно прокидалася під неї десь опівночі — неподалік знаходився тоді Будинок офіцерів, розходячись звідки з танців, молодь постійно заводила популярний шлягер. Уже школяркою мене постійно запитували: «То твій тато — той відомий поет Борис Демків, який написав «Квіти ромену»?». Але дуже влучно підмітив інший поет — славнозвісний Сергій Єсенін — стосовно того, що велике ( не за розміром, а за значимістю) зблизька розгледіти важко, набагато краще бачиться воно з відстані. Мені, щоб осягнути значимість цієї пісні, потрібна була відстань у багато років і відстань вічності, в яку в останній день 2001-го відійшов батько...