Нова експресія кольору й руху

П’ятнадцять робіт Віктора Казаріна, що експонуються зараз у Києві, датовані 90–ми роками минулого століття і переважно належать до зібрання відомого київського колекціонера Ігоря Диченка.

Віктор Казарін народився в Москві в 1948 році, де живе й працює до сьогодні. Вже будучи знаним художником, випускник художньо–графічного факультету Московського державного педінституту в 1986 році заявив про народження нового стилю в живописі — неоекспресіонізму. Відтоді він здобув чимало послідовників і однодумців. Проте знаковою сторінкою, у його творчій біографії стала виставка в московському Манежі в 1991 році, яка включала в себе 600 робіт (з яких 60 — себто десята частина — мали розмір 2х3 м!). А в 2003–му Казарін став засновником так званого «російського постсупрематизму». Це було вже після того, як художник збагатився надбаннями й стилістичними відкриттями постімпресіонізму, сюрреалізму, кубізму й інших «ізмів». Що ж сталося потім?

Розмах діяльності цього митця величезний. Він виставлявся майже в півсотні країн. У світі видано чимало альбомів і каталогів, присвячених роботам цього майстра. Саме поняття й слово «неоекспресіонізм», винесене в назву цієї виставки, своєю появою забов’язане Віктору Казаріну. Його твори заохочують фантазію, зсувають усі звичні уявлення про живопис.

Роботи, що експонуються в Києві, є яскравими, виразними за колоритом, вони контрастні й чіткі, написані олією на полотні. Розмах кольорів — від чорного до яскраво–червоного. Навіть сама фактура фарб не залишає глядачів байдужими. Автор неначе прагне «достукатися» до наших душ, рясно вмащуючи свої полотна марнотратними рельєфними мазками, в яких відчувається сама субстанція фарби — щира й підкреслено опукла. Окремо слід сказати про просторове мислення художника. Інколи в його роботах прочитується і три, і чотири плани перспективи! Цей прийом є унікальним — втілити такий задум під силу далеко не кожному. Світ образів, зафіксованих у роботах Казаріна, є безмежним. Людські обличчя, неживі предмети, тварини й птахи, фрукти, символи, елементи пейзажів... Про решту всіх цих образів кожен із глядачів має право фантазувати й здогадатися самотужки.

Кожен має право на власне трактування побаченого. Комусь тут ввижатиметься Дон–Кіхот (iдеться, наприклад, про роботу «Курець»). Комусь — образи відомого вірша австрійського поета–романтика Едварда Меріке (півень, пожежа і сполохані люди). А комусь будуть до вподоби скромні мотиви майже академічних натюрмортів і буквальна лінеарність, яку ми теж інколи знаходимо в роботах Казаріна. А що сказати про роботу «Подолання»? Що то є? Стовбури берізок, вогненна стихія або незбагненний плід фантазії художника? Саме така безодня і таке безмежжя образів можуть прикувати зір глядачів і спонукати їхню уяву до найсміливіших асоціацій. А це і є «роботою свідомості». Вона спонукає нас до збагачення масиву набутих вражень, до більшої гнучкості й розмаїття нашої свідомості. Не лише під час споглядання такої виставки, а й надалі, у повсякденному житті.

Експозиція «Російський експресіонізм» триватиме до 16 липня.