Шевченко. Ще один крок до майбутнього

Унікальні документи, чутливі до часу та зайвого втручання, наразі зможуть погортати всі бажаючі. Завдяки сучасним технологіям, аби подивитись на тексти, написані шевченковою рукою, достатньо клікнути на відповідний сайт у всесвітній мережі, а точніше — на офіційний ресурс Національного музею Шевченка. Оцифрована спадщина поета наразі складається з 138 позицій обсягом 9 тисяч сторінок. У віртуальному форматі серед понад столітніх паперів є метрична книга із записом про народження Шевченка, особиста справа поета для санкт–петербурзької художньої академії, періодичні видання зі згадками про Тараса Григоровича, прижиттєві видання з особистими автографами тощо.

На клопітку роботу з оцифрування безцінних артефактів витратили близько місяця. Директор музею Шевченка, ініціатор проекту Дмитро Стус стверджує, що дана ініціатива — лише перший етап великої справи, адже не оприлюднених архівів лишається ще дуже багато. «Раніше доступ до цих документів мав далеко не кожен науковець, — пояснює Дмитро Васильович, — або ж якщо йдеться про експонування, коли захалявну книжечку виставляють у вітрині — це тільки один розворот, а завдяки цим архівам є змога погортати кожну сторінку». «Усі документи зшиті, на паперовій основі. Це дуже чутливий матеріал, до якого не можна зайвий раз торкатися, — продовжує його думку головний хранитель музею Шевченка Юлія Шиленко, — вони є недовговічним носієм інформації».

Відтак естафета зі зберігання історії українського патріарха перейшла до віртуального носія. Попри великі можливості сучасних технологій, втручання у паперовий документ звели до мінімуму. «Ми не дуже змінювали першопочатковий тон документів. Навпаки, намагалися його зберегти, щоб передати дух часу, — наголошує директор компанії «Електронні архіви України» Тетяна Беляєва. — Була мінімальна постобробка: ми «обрізали» лише надто рвані краї документів, які заважали сприйняттю і прочитанню тексту. Наразі 9 тисяч сторінок оцифрованого Шевченка, що, за словами дирекції музею, становить лише 1% усього архіву, впорядковані за тематикою та хронологією на сайті музею. Документи, що стануть у пригоді як науковцям та студентам, так і шанувальникам поета, можна збільшувати у розмірі, завантажувати та роздруковувати. Далі — більше: до Шевченкового ювілею директор музею Дмитро Стус висловив сподівання, що цифра віртуальних документів виросте до 50%. «Коли людина приходитиме у музей і якщо її зацікавить якась тема, у нас буде система принт–скринів: можна буде підійти,  взяти додаткову інформацію і подивитись, — ділиться прогнозами Стус. — Не кажучи про те, що коли приходитимуть школярі, то для них це буде навіть цікавіше, ніж традиційний похід по музею».

Каменем спотикання на шляху до вирішення такої актуальної наразі проблеми як оцифрування музейних експонатів Дмитро Стус традиційно називає небажання держави бути причетною до збереження національної спадщини. «Досвід створення в Україні віртуального архіву є чи не першим, без належної дер­жавної підтримки робити це над­звичайно складно, — скаржиться Стус. — Для прикладу: в Сполучених Штатах на оцифровку виділяють близько півтора мільярда, в Росії — мільйони. В Україні ж iдеться про тисячі».