«Балі. Завжди свято» — так підписав фото Дмитро Комаров.
Улітку, коли всім по–особливому хочеться вирватися зi спекотних міст у якісь казкові світи, активізується пошук туристичних принад — хоча б у власному телевізорі. Один із найпомітніших і найцікавіших туристичних телепроектів на вітчизняному ТБ — «Світ навиворіт» iз Дмитром Комаровим. Харизматичний та іронічний ведучий–непосида, який днями відсвяткував 30–річчя, разом з оператором Олександром Дмитрієвим знімає новий сезон програми в Індонезії. Глядачі зможуть його подивитися восени. А вже зараз про свої нові пригоди Дмитро розповідає користувачам «Фейсбуку» і не тільки.
— Друзі, всім вітання з Індонезії! «В ефірі» перші новини з експедиції. За старою доброю традицією, у нас усе пішло не за планом, iз сюрпризами. Збиралися після вирішення оргпитань знімати на острові Нова Гвінея, але в результаті ми опинилися в центрі всім відомого острова Балі. До того ж я працюю на знеболювальних, бо примудрився зламати палець на нозі. Отже, плани екстренно змінилися, будь–яку надмірну активність довелося тимчасово обмежити. Трекінг у горах (тривалий піший похід), гонки, ролі у традиційних театрах — це поки що не для мене. На жаль.
Відпрацьовуємо «малорухливі» теми для кульгавого ведучого. Але навіть вони мені даються складно: коли рухаюся — нога набрякає і болить. Нурофен і кетанов допомагають частково, хоч і зникають упаковками. Винні в’єтнамки (не дівчата, а капці): коли поспішав, у відкритому взутті просто на вулиці зачепився ногою за гострий камінь. Тепер програмую себе на те, щоб стати у стрій раніше, ніж прогнозують лікарі. Як робоче взуття придбав відкриті капці і нові в’єтнамки білого кольору — щоб бинт у кадрі був не такий помітний.
Скажу відверто, Балі прийняв мене відразу недружелюбно. Першого дня йшов я на зустріч iз гідом і контролював маршрут по гугл–карті, тримаючи в руках новий смартфон, куплений спеціально для цієї експедиції. І раптом... «познайомився» з крадіями–мотоциклістами. Вони їдуть, вибирають жертву і раптово, не зупиняючись, знімають сумку, вихоплюють фотоапарат, відеокамеру чи інші цінності. Я давно знав про існування таких людей, багато їх по всій Азії. Бачив своїми очима, як вони крали речі, наприклад, у В’єтнамі. Але... Напевно, у той момент я розслабився. На секунду праворуч від мене пригальмував мотоциклiст i вихопив у мене з рук новенький гаджет. Я зреагував миттєво: майже стрибнув і встиг схопити негідника за футболку, але не втримався і впав. Результат — роздерті лікті, величезний синець на нозі, а замість телефона — довідка з поліції.
Наступного дня я їхав за кермом орендованої Suzuki. В машині кермо справа, вулиці на Балі з лівостороннім рухом, а місцеві водії мають специфічні звички й поведінку. Я знав, що в Індонезії треба їздити на авто дуже обережно, потрібно мати саме азіатський дорожньо–водійський досвід. Але одного не врахував — потенційну небезпеку з боку туристів. Їхав я на швидкості 40 км/год. по односторонній дорозі — і раптом сильний удар у бік моєї машини, скрегiт металу, звуки розбитого скла і крики людей. У дзеркалі відразу побачив, що позаду машини на асфальті лежать мотоцикл і люди. Перше, що промайнуло у голові, хоч би всі залишилися живими...» Друга думка: «Якщо це місцеві, то в мене — дуже великі неприємності». Хто б не був винним у ДТП на Балі, правим завжди залишається індонезієць. Це неписаний закон.
Я вийшов iз машини і побачив, що ліві дверцята пом’ятi, а поряд — мотоцикл і троє людей, які лежали в калюжі бензину. Водій — смуглявий молодий чоловік, дуже п’яний, але, напевно, не індонезієць. Його пасажирки з розбитими колінами i теж «під градусом» (з’ясувалося, що австралійки). Я допоміг усім встати і сфотографував місце ДТП. Перехожi, що миттєво зібралися навколо нас, галасували і бурхливо обговорювали побачене — тут дуже люблять подібні «реаліті», особливо, якщо серед учасників є «білі».
Австралійки дали мені номер телефону і пообіцяли, що всі збитки компенсують. Їх відразу забрали п’яні друзі на інших мотоциклах. А водій, котрий понiвечив мою машину, ніяк не міг завести свого залізного коня. Я все ще сподівався разом iз цим нетверезим чоловіком дочекатися господаря моєї машини й оцінити збитки. Але тільки–но відчайдух, який наослiп різко виїхав iз парковки на головну дорогу і спричинив ДТП, завiв мотоцикл, він вiдразу ж утiк. А я дочекався господаря і заплатив йому за розбиті дверцята.
Чекати офіційної компенсації у такому випадку немає сенсу, як і загалом звертатися в поліцію. Бо байк прокатний. Ніхто не буде шукати справжнього винуватця такої дорожньо–транспортної пригоди. Дуже влучно характеризує ситуацію вислів російською: «Что бы не случилось — вали, это Бали!»
Щоправда, австралійці мені повернули гроші. Наступного дня вони спочатку не відповідали на дзвінки. Тоді я відправив есемеску: мовляв, через годину віднесу в поліцію фотографії з місця аварії з вашими обличчями, є свідки. Це спрацювало. Через годину мені привезли гроші.
В одному з храмів на острові Балі є дресировані мавпи. Вони «на замовлення» крадуть усе, що тільки можна поцупити у туриста. Найпростіше тваринам зірвати з голови окуляри, кашкет чи заколку, а з ноги — взуття. Якщо хтось поклав на парапет телефон чи сумку — вони миттю опиняться в лапах мавп. Часто зривають фотоапарати, які туристи вішають на плече, і тікають. Після цього до спантеличеної людини підходить, так би мовити, «дресирувальник» і пропонує за помірну плату відібрати у мавпи те, що вона поцупила. Чим дорожча рiч — тим накладніше її отримати назад. Індонезійцям повертають майно за меншу плату, ніж туристам.
...Про Балі, зазвичай, можна почути: «острів–рай, розкішний відпочинок, особлива атмосфера». Але є два Балі. Перший — справжній, якого не бачать туристи. Другий — для приїжджих, туристичне узбережжя. Галасливе, загазоване, перенасичене туристами.
Хто не знає Сашка Лірника? Виявляється, є такі. Та з кожним новим днем незнайків стає все менше: то книга з Лірниковими казками до рук потрапить, то диск хтось перепише й дасть послухати, то на телебаченні Лірникову вечірню казочку тато з мамою увімкнуть. Казкар постійно спілкується з читачами, слухачами й глядачами, їздить з волонтерською місією на Донбас, а також за кордон, до українців діаспори. >>
Професійна мандрівниця Ольга Котлицька цього тижня у Києві збирає друзів, щоб нагадати: телепроекту про подорожі, автором і ведучою якого вона є, уже 20. Спочатку був «На перший погляд», потім він трансформувався у «Не перший погляд». >>
Навіть якщо комедії не ваш улюблений кіножанр, варто подивитися на неперевершений талант однієї з найсмішніших сучасних коміків — американської акторки Меліси Маккарті у новій стрічці «Леді бос», що цього тижня виходить у прокат в Україні. >>
Телеведучий Дмитро Комаров на каналі «1+1» показав Камбоджу, Індію, Кубу, Болівію та інші країни такими, як ніхто не здогадувався. Він «вивертає» світ і показує його з вражаючих сторін. У кабінеті Дмитра в офісі «Плюсів», де ми ведемо розмову, ніби зібрані шматочки екзотичних країн, у деталях. >>
Упродовж останніх років вибагливі телеглядачі, які цінують свій час, усе частіше відмовляються від перегляду ефірів так званих великих каналів, де навіть у новиннєвих блоках орієнтуються на «інформацію розваг» — інфотеймент. >>
У Донецьк прибула група з 20 представників російських ЗМІ, перед якими поставлено завдання «фіксації обстрілів мирного населення українськими військовими», а також «консультацій» з організації провокацій, — повідомили в групі «Інформаційний спротив». >>
