«Саме тому наш парламент є політичним інвалідом»

Член головного проводу КУНу В’ячеслав Березовський, виходець із родини офіцерів Радянської армії, став націоналістом, як він каже, шляхом світоглядного розвитку і вивчення праць ідеологів українського націоналізму. В молоді роки був організатором політичного клубу на Вінниччині, із 90–х років працював у регіоні з націонал–демократом Анатолієм Матвієнком та ін. Перед минулими виборами до парламенту пан В’ячеслав перейшов до Конгресу українських націоналістів із ВО «Свобода» й тепер дошкульно критикує свою колишню партію.

У порядку виключення

— Пане В’ячеславе, ви були заступником голови вінницької обласної «Свободи», чому вас виключили з цієї партії?

— До того як прийти у «Свободу», я до 2008 року був заступником голови обласного осередку Конгресу українських націоналістів. Коли з’явилася «Свобода», то здавалося, це нова політична сила, яка відстоює українські ідеї, піднімає ідею боротьби за українську Україну. Це надихало. «Свобода» видавалася таким гарним, потужним «Мерседесом» у порівнянні із застарілим автомобілем КУНу. Здавалося, що машини ці їдуть в одному напрямку, тільки на партійній «Свободі» ми могли швидше досягнути мети. У 2008–2010 роках узагалі багато активістів правих партій залишали свої політсили і починали співпрацювати зі «Свободою». Так само вчинив і я — допомагав створювати осередки «Свободи» в районах області. Мені здавалося, що у «Свободі» я зможу більше себе реалізувати, більше зробити для України.

Спочатку в мене була посада заступника обласного керівника з питань дотримання дисциплінарного статуту ВО «Свобода», далі — заступника з питань партійно–політичної освіти. Під час виборів тоді керував окружним виборчим штабом, був довіреною особою Тягнибока.

Однак я зробив висновок, що, на відміну від «Свободи», у всіх діях КУНу були щирість і правдивість, а якість членів Конгресу, на відміну від новоспечених «свободівців», незрівнянно вища. Те, що «Свобода» піднімала на щит постаті ідеологів українського націоналізму та їхні гасла, зовсім не означає, що вони є дійсно націоналістичною партією. Серед керівництва місцевого рівня виявилося багато кар’єристів, які прагнули піймати удачу на хвилі піднесення цієї сили, а ідеали українства були для них тільки засобом досягнення меркантильної мети. Ці протиріччя виявлялися дедалі чіткіше, тому в моїй душі нагромаджувався внутрішній спротив проти того, що я бачив у ВО «Свобода». Критична межа була перейдена тоді, коли до керівництва вінницькою обласною організацією прийшов такий собі бізнесмен Олексій Фурман, який сплутав керівництво осередком політично активних націоналістів зі стилем управління своєю приватною фірмою. Його суперечливі, а часом і недостойні дії були неприйнятними для мене. Зрештою наш осередок перетворився на протиборчий клуб, який прямував до самознищення, у результаті чого значна кількість ідеологічно переконаних членів партії повиходила з неї.

Загалом вийшло так, що на початку своєї «розкрутки» керівництво «Свободи» використало людей найбільш стійких, політично зрілих, які могли закликати до цієї політичної сили інших. А затим таких переконаних патріотів, які не змовчать навіть перед головою партії, почали спонукати до виходу самих, або виключати, як, наприклад, мого колегу — заступника голови полтавської обласної організації з питань партійно–політичної освіти Олександра Панченка. Ситуація повторилася на Житомирщині, Рівненщині, у Київській, Дніпропетровській та інших областях. А в Чернівецькій обласній раді «Свободу» нещодавно покинув голова її депутатської фракції. Бачачи таку тенденцію, я не жалкую, що залишив «Свободу» ще на початку цього відцентрового процесу. Хоча там залишилось немало порядних людей, моїх друзів.

На мою думку, на сьогодні «Свобода» дійшла до критичного моменту, коли ріст кількості членів партії залишив далеко позаду якість цього членства. Показовим є те, що голова вінницької обласної «Свободи» пан Фурман володіє та керує підприємством «Козак+», на сайті якого вказано його представництво у Росії «Козак–М». Такий факт успішної економічної діяльності цього підприємства у «феесбешній» Москві є дещо дивним. Після того як він оголосив мені догану і виключив із партії, я звертався до партійного суду, спілкувався із керівником «Свободи». Але зробив висновок, що не варто залишатися в політичній силі, де «грошові мішки» цінуються вище, аніж переконані націоналісти.

Тож я очолив вінницьку обласну організацію КУНу, яка хоч і не є такою мітинговою і розпіареною, як ВОС, але заснована учасниками українського визвольного руху. Якщо брати Вінницю, то всі вісім повстанців–ветеранів ОУН–УПА тут є членами Конгресу. «Свобода» цим похвалитись не може, та, мабуть, вони там були б чужими.

«КУНівці по столах у парламенті не стрибали б»

— Чим, усе ж таки, КУН кращий за «Свободу»? Може, недарма він не має підтримки виборців?

— По–перше, Конгрес уже був парламентською партією. У мене досі у вухах стоять радіотрансляції з Верховної Ради з гордим оголошенням: «Ярослава Стецько, Конгрес українських націоналістів!». Тоді нашою партією керувала легендарна лідерка, вдова лідера ОУН(б). Тоді відстоювати українське питання було набагато важче, ніж зараз. У парламенті було потужне комуністичне лобі, «червоні директори», яких доводилося переконувати розбудовувати цю державу з нуля й наповнювати українським духом.

Я не можу собі уявити, щоб зараз, перебуваючи в парламенті, теперішній голова Конгресу Степан Брацюнь особисто брав «тушку» Табалова за чуба і «на камеру» витягав його з зали, або щоб «конгресівці» влаштовували бійки, стрибали по столах, а потім, мило посміхаючись, обговорювали з «регіоналами», хто якого ґудзика кому обірвав. Скидається на те, що такі політичні «розваги» відбуваються за певним сценарієм, розробленим тими, хто сидить за лаштунками політичного процесу й має на меті дискредитацію української націоналістичної ідеї. Саме тому український парламент є політичним інвалідом — у ньому представлені ліві сили, олігархи, проросійські рухи, центр та ультра–«соціал–націоналісти» від «Свободи». Немає там лише представників правого крила українського політикуму, яке так ненавидять імперські проповідники колишньої метрополії.

Чому керівники Конгресу не можуть втрапити до ефіру, наприклад, до Шустера чи Кисельова? Тому що за участь у програмах пропонується оплата за колосальними розцінками. А «Свобода» наче ні за що не платить, проте, незважаючи на стиль поведінки її речників, систематично там піариться, наче більше немає в українському політикумі інших носіїв ідеї здорового українського націоналізму.

Справді відповідальні представники автохтонного українського націоналізму своєю толерантністю та вихованістю могли б давати приклад іншим учасникам дискусії, не розділяти українську глядацьку авдиторію, а навпаки, укріпляти дух однодумців та переконувати опонентів не краяти державу, а розбудовувати її у всьому розмаїтті. Але ж, на мою думку, тому власниками телеканалів є пропагандисти «бригад», «братков», «мєнтов», «воров», «воинов», «развєдчіков», «чєкістов» — словом, «руского міра». Ідея об’єднаного українського суспільства, яке потужними кроками йде до Європи, є для них ворожою. Тому, за розрахунками російських політтехнологів, на президентських виборах–2015 у другому турі є бажаною пара Янукович—Тягнибок. Як свого часу була пара Кучма—Симоненко. Виборцям у 1999 році нічого не лишалося робити, як голосувати за проросійського Кучму як «менше зло». І зараз у другому турі влада хоче бачити не Кличка, який однозначно має більший рейтинг, і не союзника Тимошенко Яценюка, а Тягнибока, яким можна залякувати південно–східний електорат, щоб знову провести до влади Януковича.

«Свобода» свідомо завищила ціну потрапляння до її списку»

— Але ж у КУНу не просто багато спільного у світогляді зі «Свободою», а лідер вашої партії пан Брацюнь казав в інтерв’ю, що перед виборами–2012 пропонував Олегові Тягнибоку створити національне об’єднання...

— Так. Наше керівництво вело важкі перемовини із керівництвом «Свободи» про об’єднання. Конгрес мав вибір — об’єднуватися з УНП і «Нашою Україною» або зі «Свободою». На мою особисту думку, варто було партіям Тягнибока, Ющенка і Костенка об’єднатися разом. Тоді це об’єднання могло б набрати набагато більше голосів і мало би в очах нашого електорату набагато більшу вагу, ніж зараз мають окремо «Свобода» і те об’єднання, в якому брав участь Конгрес.

Коли я спілкувався з головою партії і запитав його, як Віктор Андрійович ставиться до такого об’єднання, він сказав, що позитивно. А хто не хоче? Не хоче Тягнибок.

— І тепер він у парламенті, а ви — ні.

— Так, «Свобода» була впевненою у своїй перемозі. Якщо на початку виборчої кампанії соціологи давали «Свободі» рейтинг 5%, то за результатами виборів вони взяли 10%. Самі! Але хіба це не вигідно тим ляльководам, які перебувають за межами парламенту чи навіть держави — не допустити до трибуни здорові правоцентристські сили? Тому у Верховній Раді і буяє ультра–сила, економічна програма якої на 70% збігається з програмою комуністів, а деякі дії — вочевидь на користь Росії, як, наприклад, у питанні сланцевого газу. До цього часу не прозвучало переконливої відповіді на оприлюднений факт того, що адреса головного партійного сервера ВО «Свобода» знаходиться на території Російської Федерації! (Насправді сервер — у США, але інтернет–трафік «Свободи» весь іде через Росію. У «Свободі» кажуть, що це робиться з метою протидії DDoS–атакам. — Ред.)

Керівництво «Свободи» не взяло до виборчого списку жодного представника Конгресу саме з меркантильних міркувань. З нашого боку були пропозиції взяти двох людей — теперішнього керівника КУНу Степана Брацюня та колишнього, відомого як голову «Нафтогазу» Олексія Івченка. У відповідь «Свободою» були заявлені такі фінансові вимоги, які виявилися завідомо не підйомними для нашої політичної сили. Тим паче що місця давали не в першій п’ятірці, а в першій десятці та 21–ше місце. Через такий завідомо завищений фінансовий бар’єр Конгрес не зміг піти разом зі «Свободою» на вибори.

«Конгрес не усамітнюється»

— Можливо, на місцях реалізовувати положення партійної програми можна й без депутатських мандатів — наприклад, через роботу з громадськістю?

— В обласних кураторів, які отримали депутатський мандат, набагато більше повноважень, вони можуть ефективніше впливати на ситуацію. Будь–яке звернення народного депутата розглядається за іншими критеріями і з більшою повагою. ЗМІ, та й будь–який керівник, по–різному сприймають громадського діяча, який не має парламентської підтримки, і народного депутата.

— Чому тоді КУНу не видно під час мітингів і вуличних акцій, на яких «розкрутилася» «Свобода» до такого високого рівня підтримки?

— Ми проводимо певні акції. Питання в тому, що вони не завжди є цікавими для журналістів. Наприклад, під час відзначення Дня Героїв у Вінниці 23 травня ми запрошували журналістів, щоб вшанувати пам’ять Коновальця, Петлюри, Міхновського, але їм це, виявляється, не цікаво. Натомість вулична хода зі смолоскипами та барабанним боєм «лоскоче» нерви обивателю та піднімає рейтинг ЗМІ. Відверто кажучи, і фінансова потуга Конгресу не така, як у «Свободи».

— А звідки «Свобода» отримує гроші на розвиток?

— Особисто мені у «Свободі» ніхто грошей не давав. І звідки вони бралися для підтримки її розвитку, важко говорити. Я знаю тільки те, що вінницький офіс партії на Хмельницького, 53 є приватною власністю підприємця Олексія Фурмана.

— Чим займається КУН у позапарламентській опозиції?

— Конгрес зараз проводить активну переговорну діяльність. Веде перемовини з об’єднанням УНП і Руху — новим Народним рухом, «Собором», «Нашою Україною», — представниками правого політичного спектру. Таке саме завдання стоїть і на місцевому рівні — намагаємось співпрацювати з українськими громадськими організаціями. Минулої осені на Покрову біля пам’ятника Січових стрільців у Вінниці з’єдналися в один мітинг КУН, УНП, молодіжний громадський рух «Автономний опір». Вражаючим було те, коли десятки молодих хлопців та дівчат стояли у довгій черзі, щоб потиснути руку ветеранам УПА. Відзначали також річницю з дня народження Степана Бандери, куди запрошували і НРУ, і «Батьківщину», і «Свободу», і ПРП. Тобто Конгрес не замуровується у своїй хатинці. До нас вступає ініціативна молодь — не масово, але приходять. Їх приваблює наша щирість. Ми, українські націоналісти, зобов’язані і намагаємося утримувати та поширювати ту незриму лінію боротьби за нашу дер­жавність і розбудову української України.

Мені дуже подобається вислів Симона Петлюри: «Нація вище класів, а держава — понад партії». Я вірю в українського виборця, для якого вибір на користь правоцентристів — лише питання часу.

ДОСЬЄ «УМ»

Березовський В’ячеслав Миколайович

Голова вінницької обласної організації Конгресу українських націоналістів (із 2011 року; доти — член ВО «Свобода»). Член головного проводу КУНу.

Народився 11 серпня 1963 р. у смт Крижопіль Вінницької обл.

Директор приватної фірми «Лев».

Балотуючись до парламенту по 11–му округу (де колишній «губернатор» Домбровський незаконно вирвав перемогу в опозиціонерки Солейко і зрештою позбувся депутатського мандата), Березовський із 1,9% голосів посів восьме місце серед дев’яти кандидатів.

Має двох дорослих дочок.