Амбіції «Ядерних відходів»

Короткометражна стрічка «Ядерні відходи» Мирослава Слабошпицького притягує все більше уваги та визнання попри свій відчужений настрій. Кохання у Чорнобильській зоні на тлi індустріальних засніжених пейзажів, фільм у відверто холодних тонах, однак, розтопив серця багатьох європейських кінофестивалів. Наразі, окрім «Срібного леопарда» кінофестивалю у Локарно, Гран–прі російського «Кіношоку» та «Золотої медалі» Белградського міжнародного кінофестивалю, в актив режисера потрапила ще й номінація на нагороду Європейської кіноакадемії (категорія — «кращий короткометражний фільм»).

Як повідомляє сайт фестивалю, «журі високо оцінило сильне авторське висловлювання і порівняння того, як поводяться з радіоактивними відходами та викинутими людськими життями. Створені режисером персонажі гідні захоплення, фільм дає ідеальний опис ядерної природи, середовища, ворожого для всього живого. У стрічці показано місце, де всі діалоги обриваються. Історія рухається сама по собі, в повільному, механічному темпі, і це приводить нас туди, де відчужена душа людини».

«Ядерні відходи» став першим фільмом в історії українського кіно, що потрапив до списку претендентів на європейського «Оскара» iз часів заснування нагороди у 1989 році. Попри таку історичну мить, сам режисер запевняє, що переживати у зв’язку з цією подією він навіть не має часу, адже зайнятий зйомками нового фільму «Плем’я». «Я лише трохи по­хвилювався, дізнавшись про те, що картину номінували, — додає Мирослав, — новину про це вперше прочитав норвезькою мовою на сайті кінофестивалю в Гримстаді пізно ввечері. Гугл–перекладач погано перекладає норвезьку, тому я не був певен аж до наступного ранку, доки не отримав листа від Європейської кіноакадемії».

Саме норвезький кінофорум у Гримстаді висунув стрічку на здобуття премії. Нагадаємо, за умовами конкурсу, 15 фестивалів класу А, акредитовані Європейською кіноакадемією, мають право висувати свого претендента на премію за найкращий короткометражний фільм. До елітного клубу, окрім норвезького форуму, входять також фестивалі у Берліні, Роттердамі, Локарно, Венеції тощо. «Думаю, все склалося навіть краще, ніж могло бути, а хвилюватися почну вже у грудні, коли називатимуть переможця», — підсумовує режисер.

А доки європейські судді виноситимуть свій вердикт стосовно «Ядерних відходів», сам режисер із плином часу не береться наново судити свою стрічку. «Якщо отримав нагороду, отже, зробив усе правильно, — жартує Мирослав. — Насправді, критичнішим до фільму я став не зараз, а був тоді, коли ми його тільки відзняли. Ти бачиш усе, що вийшло і що не вийшло, натомість iз часом обставини зйомок стираються з пам’яті й лишається лише результат».

Наразі ж Слабошпицький, за власним висловом, «по вуха загруз» у зйомках нового фільму, що обіцяє стати новою сторінкою в історії українського кіно, адже формою спілкування там буде лише жестикуляція . «Плем’я» — це історія непростого життя дітей з інтернату для глухих. За задумом автора, у стрічці не буде ані мови, ані субтитрів, лише жести. І хоч безпосередньо зйомки ще не розпочались, експерименти з кіновиробництвом уже тривають повним ходом. «У нас абсолютно інноваційна історія з кастингом, адже, ви розумієте, неможливо прийти в акторську агенцію і попросити глухих акторів, ніхто вам у цьому не допоможе, — пояснює Мирослав Слабошпицький. — Ми оголошували кастинг через соціальні мережі, школи. Люди приїздили з усіх регіонів країни — від Криму до Західної України. Були і з Білорусі, і з Росії». Окрім кастингу, Мирослав співпрацює з багатьма консультантами, директорами спеціальних шкіл, УТоГом (Українське товаристов глухих). Уже наприкінці літа розпочнуться зйомки, однак до вручення нагороди Європейської кіноакадемії картина ще не буде готова. «У нас більша частина фільму відбувається у засніжену зиму, тому, відповідно, потрібно буде зупинити знімальний процес до зими, коли добре випаде сніг. Я так розумію, що в Києві це відбувається в березні», — жартує режисер.