Магія зеленого дракончика

Я зустрівся з лікарем–педіатром Вірою Рудовською в її робочому кабінеті в Гомеопатичному центрі імені Дем’яна Попова. Добра слава про її лікарське вміння давно вже перетнула кордони України. Кількість маленьких пацієнтів, котрим вона повернула здоров’я, сягнула кілька тисяч. Скажімо, нещодавно до Віри Олексіївни приїздила на консультацію мама з Німеччини, яка привезла із собою аж... п’ятьох діток. Приводять до талановитого лікаря своїх дітлахів батьки, які самі в дитинстві лікувалися у Віри Рудовської. Звертаються з різними захворюваннями. Буває, що лікар–гомеопат для батьків — остання надія, бо позаду вже десятки кабінетів, сотні рекомендацій, але дитина продовжує хворіти...

Зелений дракончик на лікарському столі

Ось у кабінет зайшла молода мама з маленькою — років двох — дівчинкою на руках. Дитя так плакало, так пручалося, що здавалося цю живу сирену нічим не спиниш! У мами розпач в очах, на обличчі Віри Олексіївни спокій... Педіатр підійшла до дівчинки, посміхнулася:

— Як тебе звати?

— Оксана.

— А чому ти плачеш?

— Не хочу...

— Що не хочеш?

— Не хочу ліки, не хочу уколи.

— А що у тебе болить?

Дитина показала на животик. Мама, підтверджуючи, кивнула.

— Оксано, давай я тебе подивлюсь.

— Ні, не хочу... — i дівчинка знову розплакалась.

— Дивись, а у мене є дракончик зелений. Він пограється з тобою. Хочеш?

Узявши зі столу зеленого дракончика, зробленого з м’якої тканини, лікар приклала його до тільця дівчинки. Тут, там. Це була маленька хитрість педіатра — всередині дракончика був схований фонендоскоп — звичайна трубочка, котрою вже сотні років користуються лікарі.

— Хочеш погратися з дракончиком?

— Хочу...

Поки мала крутила фонендоскоп у різні боки, Віра Олексіївна обстежила животик дитини та продовжила прийом розмовою з мамою, після чого виписала гомеопатичні ліки. Швидко минули півгодини, і мама понесла маля до дверей. Дівчинка обернулася до лікаря:

— Можна прийти і ще погратися з дракончиком?

«Завдання педіатра — навчити батьків ЛЮ–БИ–ТИ дитину»

— Віро Олексіївно, у цiєї дівчинки серйозне захворювання?

— Ні, через кілька місяців вона видужає. Але цей випадок був показовий з іншого боку. Розумієте, зустрічаються іноді постійно стривожені мами. Вони схильні до самонавіювання. Приводять дітей: їм здається, що малюк хворий. Іноді такий стан дійсно може передатися дитині. Я завжди ставлю себе на місце такої мами. Їй ніхто не пояснив, що це зовсім не проблема, таке буває, із часом усе минеться.

— Я зрозумів, ви лікуєте душу матері, одночасно виписуючи гомеопатичний засіб маленькому пацієнту.

— Гомеопатію багато хто вважає психотерапією. Що ж, коли допомагає — яка різниця. Є ще батьки, котрі приводять дітей заради таблеток — як панацеї. Та часто вони йдуть незадоволеними. Є зовсім інші батьки — вони перестали боятися дитини, захворювань. Не хапаються за телефон, не викликають відразу «швидку»... Легко працювати з батьками, які пройшли школу допологової підготовки. У Києві є такі школи на пристойному професійному рівні. Там батькам пояснять, як iде внутрішньоутробний розвиток дитини, як буде проходити народження, як далі доглядати дитину. Такі батьки не бо–ять–ся дитини. Якось мені принесли маля, десятиденне... Воно почало нервувати. Тоді татко поклав малюка на долоню, повернув до себе обличчям і сказав: «Синочка, ну що таке? Все гаразд». І крихітка відразу ж заспокоїлась. Такі батьки розкажуть мені — дитина поводиться так і так, що ви порадите. Я спокійна за дитину, в якої такі батьки...

Мені здається, що завдання педіатра — навчити батьків ЛЮ–БИ–ТИ дитину. Це не мусі–пусі, суцільні поцілунки... У перекладі з німецької «любити» — це «тягнути», «допомагати». Не вирішувати проблему за дитину! А допомагати їй самій вирішити цю проблему.

Я працюю педіатром 40 років. І мені здається — більшість проблем iз дитячими захворюваннями, звичайно, якщо це не вроджене захворювання, — проблеми сім’ї...

Як жахливо, коли дитина страждає від сімейних негараздів! Навіть внутріутробно. Перинатальне виховання свiдчить про те, що після 24–х тижнів дитя можна виховувати. Ще ненароджені діти вже мають відчуття: дитина краще реагує на дотик мами або татка. Тому грудні діти вже відчувають напругу в сім’ї.

Починається розлучення — дитина хворіє. Іноді хвороба гуртує батьків, і вони знову разом. І тоді немовля починає одужувати. Знову пік сімейної напруги і... дитина знову хвора!

— Віро Олексіївно, до вас приводять дітей і важкохворих, іноді безнадійних...

— Є захворювання, які на сьогоднішній день невиліковні. Часто важкі захворювання — генетичні. Той самий діабет 1–го типу. У дітей не буває діабету 2–го типу, його діагностують лише у людей похилого віку. Тут завдання гомеопата в тому, щоб дитина адекватно реагувала на інсулін, — щоб не збільшувати дозу.

Батьки приводять дітей з важким ревматоїдним поліартритом, який має гормональну терапію. Ми не можемо її зразу відмінити! Але використовуємо засоби гомеопатії в надії, що з часом зможемо відмінити гормони.

Лікувати тіло і душу

— У розмові зі мною ви кілька разів використовували слово душа...

— Ми до кожного пацієнта підходимо індивідуально. До нас можуть прийти сім пацієнтів iз виразкою шлунка, кишечнику. Але не факт, що вони отримають однакові гомеопатичні препарати. Це залежить від багатьох причин — від душевного складу людини також. Особливо відповідально слід ставитись до дитячого організму! Ми намагаємося лікувати не тільки тіло, а й душу. Як же інакше — адже це нероздільне. Рана на тілі — це рубець. Він просто некрасивий. А якщо рана в душі — це рубець у душі. І його вже не позбудешся. Він скалічить душу.

Сьогодні добре розвинута технічна сторона медицини. Засунули людину в якийсь механізований мішок, провели повністю обстеження. Отримайте результати! І навіщо душа лікарю? Комп’ютер видав дані, й спробуй відхилитися хоч на йоту. Не варто казати, що технічний прогрес у медицині непотрібний... Але про душу ми забуваємо. Раніше за станом нігтів, зовнішніми ознаками, продуктам харчування пацієнта лікарі вміли визначити дисбактеріоз. Вони спілкувалися з хворими — їх цікавило все. Зараз довірилися машині.

Якось моя знайома обстежувалася в західній країні. Їй поставили діагноз, написали список ліків... і все. Вона ж хотіла поспілкуватися з лікарем — поспілкуватися на рівні душі. Можливо, їй і не потрібний такий великий список ліків — до того ж недешевих...

— Ваша молодша колега лікар–гомеопат якось розповідала мені, що вона була в захваті, як ви вилікували гемангіому на лівому оці маленького хлопчика. Гемангіома дуже швидко розросталась, і лікарі навіть прогнозували хірургічне втручання, не гарантуючи успіху...

— Що стосується гемангіоми — неправильного розвитку судин — батьки приводять досить часто маленьких дітей з таким дефектом. Гемангіоми бувають внутрішні і зовнішні. Внутрішні більш небезпечні — може бути кровотеча і тоді необхідне оперативне втручання. У випадку з хлопчиком я обмежилася гомеопатичними ліками. Зараз усе гаразд.

Зі скальпелем узагалі не треба поспішати — лише коли немає іншого виходу. В західній медицині — та й у нашій також — лікарі стали рідше видаляти аденоїди. У народі говорять — дитина повинна бути сопливою. Вона нежиттю вчиться хворіти. І набуде імунітет. А якщо в дитинстві не хворіла, то пізніше може хворіти дуже важко. Аденоїди — перша перешкода для інфекції. Щоразу, коли дитина захворює, вони розростаються. Не завжди нежить і аденоїди — показник до хірургічного втручання. Інша справа, коли у дитини є особливості будови тіла, вона часто хворіє й аденоїди виростають надто великі — знижується слух. Тоді — оперативне втручання. А в звичайній ситуації можна підсилити імунітет гомеопатичними засобами.

Сьогодні мама приводила двох дітей — хлопчика й дівчинку. У дівчинки, скаржилась мама, часто буває нежить. Я виписала їй мікродози. Але як лікаря більше хвилювала не нинішня ситуація — перспектива її майбутнього...

Небажані діти відчувають усе внутріутробно

— Тобто?

— У дівчинки аденоїди, але вони — не глобальна небезпека. Я припускаю, що в майбутньому в неї може виникнути серйозніше захворювання. Я дiйшла такого висновку, виходячи з сьогоднішнього огляду, особливостей її шкіри, як вона реагує, як переносить захворювання — дитячі... Виписала ліки.

— Зважаючи на її сьогоднішні захворювання і завбачаючи майбутні?

— Саме так. Чомусь вважається, що гомеопатія повинна лікувати, розраховуючи на ситуацію нинішню. У педіатрії це неправильно.

— А як хлопчик?

— Там зовсім інше. Мама розповіла, що хлопчик — менша дитина, був небажаним, коли вона завагітніла. Знову ті самі сімейні ускладнення. Ні, коли він народився, вона прекрасно до нього ставилася. Зараз вона прекрасна мама! Але ж був отой момент... небажання. Хоч як це не дивно — він відчув це ще внутріутробно.

Тому дитинка трохи ніби загальмована, малоконтактна. Мама розповідала, що хлопчик буває іноді неадекватним. Я підібрала йому ліки і думаю, що в майбутньому все у нього буде гаразд. Я люблю, коли з дитиною приходять разом і мама, і татко. А ще краще разом iз дідусем і бабусею. Коли я бачу всю родину разом, це дуже допомагає. У дідуся жовчо–кам’яна хвороба, у бабусі був інсульт. У батьків — свої захворювання. Що може взяти малюк?! Я можу прогнозувати на майбутнє: вже зараз підібрати мікродози, які зміцнять його імунітет до небажаного майбутнього.