26 березня була лікарня... «Ти ж не помирай! Де ми тебе хоронити будемо, як такі морози вдарили?» — якось жартували ми. Він любив жарти, а тоді й подумати не могли, що все це здійсниться. Він підписав згоду на операцію, а на середині її серце зупинилося. Його ще підтримували як могли, казали купувати уколи. Ми купили. Сказали: їхати додому. Ми поїхали. Потім пролунав дзвінок. Його не стало. Ми не могли повірити і зараз не можемо. Це так, наче була частина життя, а тепер не стало. Залишилася пустка.