«Лікар є заручником між державою і пацієнтом»

Її робочий день починається о сьомій ранку і триває «до вирішення останнього важливого питання». Власне, головному лікарю Лікувально–діагностичного центру зовсім не обов’язково з’являтися «на посту» так рано: заклад, яким шостий рік керує Ніна Половинко, працює як добре злагоджений механізм. Усі — від охоронця і до лікаря–консультанта — вирішують ваші питання ще до того, як ви їх озвучили. «Нерозторопного» курортника вахтер відразу ж супроводжує в гардероб, а далі медсестра детально розпише йому «план дій» у лабіринті лабораторій і лікарських кабінетів. Але Ніна Феліксівна не може інакше — вона живе своєю роботою, переймається найдрібнішими нюансами, тож мусить знати: запущений нею «механізм» не дає збоїв. Яка ж ціна цієї впевненості й оптимізму, поцікавилися у лікарки, яка в неділю, 16 червня, відзначатиме з колегами своє професійне свято.

«Нажив болячок за 20 років, а за 20 днів хоче їх позбутися»

n Ніно Феліксівно, я звернула увагу, що кожного пацієнта, навіть із тих, кого бачите вперше, ви зустрічаєте як доброго знайомого: цікавитеся самопочуттям, питаєте, чи не має нарікань на обслуговування. А «новачкам» неодмінно нагадаєте: «Не забудьте про кардіограму!»

— У нас це правило номер один: перед призначенням процедур людина має пройти таке обстеження. Останнім часом серцево–судинні патології почастішали і різко «помолодшали». Приїжджають пацієнти з миготливою аритмією, із заміною клапана, після коронарошунтування. Не завжди зізнаються, що мають такі проблеми, а хочуть отримати максимально — всі процедури і відразу. Скажімо, лікар назначає озокерит (прогрівання) суглобів на одній руці. А пацієнт «підставляє» всі суглоби — на руках і ногах. Щоб немало було! Байдуже, що це недоцільно, а може й закінчитися плачевно, адже серце хворе, тиск підвищений. Хочу — і все! Нажив болячок за 20 років, а за 20 днів хоче їх позбутися. Така у нас медична культура і ставлення до власного здоров’я. Тому кардіограма — це «перепустка» до лікувально–оздоровчих процедур.

— Які захворювання, не «дотичні» до основного лікувального профілю курорту (захворювання шлунково–кишкового тракту), вам вдається виявляти?

— Багато подружніх пар звертаються з проблемою безпліддя. І коли робимо комплексні аналізи , виявляємо приховані інфекції, про які люди й не здогадувалися. Минулого літа наш моршинський священик привів дві молоді подружні пари. Вісім років живуть у шлюбі, а дітей не мають. Після обстеження і в жінки, і в чоловіка виявили хламідії. А це такий паразит, що з’їдає головку сперматозоїда, призводячи до безпліддя.

Значно зросла кількість грибкових захворювань. Чому так — не знаю... Ніби ж і про гігієну багато знаємо, і відпочивати їздимо — а проблем із шкірою, волоссям і нігтями — безліч. До нас приїжджають пацієнти, які вдома з певних причин не хочуть звертатися до шкірвендиспансеру, а тут — усе лікарю розкажуть. Недавно привезли дівчинку — все личко у висипах. Багато лікарів оглядали — нічого не могли зрозуміти. Виявилося, дитині на день народження подарували шиншилу, дитина бавилась і кліщ заліз під шкіру. Розібратися у проблемі допоміг мій добрий знайомий, професор Роман Некифорук з Івано–Франківська. Після цього відправила нашого дерматолога на стажування до Франківська.

«У семирічних діток — каміння в жовчному, кожна четверта жінка — без міхура...»

— Отже, і діти приходять до вас, не лише дорослі?

— На жаль, трапляється... У восьмирічної дівчинки знайшли великий камінь у жовчному міхурі. Обстежували 16–річну з болями у животі — та ж проблема. А недавно у семирічного пацієнта виявили два камінці відразу. Моя сестра працює у Львові в діагностичному центрі, курує 4 райони області. Вона приголомшена — кожна 4–та жінка без жовчного міхура. Оце вам наслідки медичного безкультур’я. Чого я, мовляв, піду до лікаря, якщо мені не болить. А вже коли терпіти не можемо — шкандибаємо в поліклініку. Якби ви бачили, як відпочивають німці, італійці, поляки. Нічого не болить, а вони ідуть на обстеження.

— Лікарі постійно наголошують на профілактиці. Адже багато недуг тривалий час не дають про себе знати вираженими симптомами...

— Часом людина каже: нічого не турбує, але слабкість — постійна... Яка причина? Всі фахівці оглянули — нічого підозрілого. Робимо аналіз — гепатит В або С. У пацієнта круглі очі — звідки? Я не знав... А в Україні від 6 до 8 мільйонів хворих на вірусні гепатити. Був відпочивальник із Дніпропетровська, в якого ми виявили таку недугу. Він чесно зізнався: «Лікарю, я 25 років бухав». А випивав де? У кафе, «забігайлівках», де продукти не зажди проходять достатню кулінарну обробку. Не завважив недугу вчасно — починається асцит: вода накопичується у животі, бо печінка припинила функціонування... Отруєння організму і летальний наслідок... Завжди повторюю: людина має постійно стежити за собою. Це питання культури власного здоров’я.

— Одна з найболючіших проблем сьогодні фінансова...

— Страшно, коли пацієнт не бачить свого сімейного лікаря 10—20 років. І приїжджають до нас у стані загострення недуг, коли ми вже не можемо призначати санаторно–курортне лікування — такі пацієнти потребують лікування в стаціонарі.

Водночас хочу наголосити: від нас, лікарів, залежить не багато: можливо, відсотків 8–10. Все інше — від пацієнта: як харчується, в яких умовах живе. Нагнітання негативних емоцій часто провокує зростання онкозахворювань, серцевих проблем, гіпертонії. Пригадую, ще під час навчання в медінституті ми набирали контрольні групи пацієнтів. В одній були люди, які мають постійний негативний вплив, в іншій — ті, що час від часу піддаються стресам, і в третій — ті, кому пощастило з життєвими обставинами. За нашими спостереженнями, пацієнти з постійним негативним впливом частіше отримували гормональний збій, що провокував онкозахворювання з гінекології, молочних залоз. Сьогодні кожна сьома–восьма жінка, яку обстежуємо, має гінекологічні негаразди, проблеми з молочними залозами. Помолодшали захворювання щитоподібної залози.

Нам кажуть: «Чіпляйтеся до багатих»

— Як вплинути на ситуацію, де шукати вихід?

— Ви ж бачите, в якому стані наша галузь охорони здоров’я. Пілотні проекти, які запроваджує МОЗ, себе не виправдовують. Найчастіше — то лише збиткування над людьми. А лікар є заручником між державою і пацієнтом. Ми, медики, змушені казати хворому — «купи ліки і принеси». А пацієнти ж різні. Хтось думає, що це потрібно лікарю. Інші розуміють: лікар просто не зможе надати потрібну допомогу. Бюджету немає. Моя товаришка з Івано–Франківська, яка завідує неврологічним відділенням Першої міської лікарні, привела до мене двох бізнесменів — директорів підприємств. Каже: ці люди купили мені у відділення ортопедичні матраци, вікна пластикові поставили. Треба їм віддячити. То ми тих спонсорів поселили в хороші умови, запропонували лікувальні послуги. Але скажіть — це нормально, коли лікарям кажуть — залучайте позабюджетні гроші. Іншими словами — чіпляйтеся до багатих людей. За схемою — ти мені допоможи, я віддячу.

До нас щодня хтось приходить ледве не зі сльозами — допоможіть, обстежте, не маю можливості заплатити. Хіба пенсіонер може оплатити найпростіше діагностичне обстеження? Звісно, максимально ідемо назустріч. Але я щомісяця закладаю у бюджет 70 тисяч тільки на реактиви для лабораторії. У Моршині живуть 30 дітей–інвалідів. Пообіцяла зробити їм кардіограми, аналізи крові і сечі. Як інакше? Хіба державі є коли перейматися проблемами своїх людей? Керівники охорони здоров’я ніби самоусунулося. Лікар — виживає. А ще нам треба постійно займатися самоосвітою. Моя донька здобуває нині другу вищу освіту. Купила дві книжки для навчання — 800 гривень. Може лікар дозволити собі таку літературу?

Свого часу міністром охорони здоров’я був Василь Князевич — мій одногрупник по медінституту. Я до нього постійно зверталася, пропонувала зміни, просила сприяти. Але й до цього часу наша медицина в такому стані, що підстав для оптимізму майже немає...

ДОСЬЄ «УМ»

Половинко Ніна Феліксівна

Народилася 26 січня 1958 року в селі Вишків Долинського району Івано–Франківської області в родині вчителів.

1975 року закінчила на «відмінно» Болехівську середню школу №2.

1984 р. закінчила Івано–Франківський державний медичний інститут. Після проходження інтернатури 1985 р. стала головним лікарем Витвицької лікарської амбулаторії Долинського району на Івано–Франківщині. Згодом завідувала відділенням Львівської міської поліклініки №2.

З квітня 2008 р. — головний лікар Лікувально–діагностичного центру СКК «Моршинкурорт».

Лікар двох вищих категорій, автор 25 наукових статей, співавтор двох медичних брошур. Під патронатом Ніни Половинко введено 40 нових методик.

ДО СВЯТА

«Вдячність пацієнтів — найвища відзнака»

— Ніно Феліксівно, як відзначатимете День медичного працівника?

— Традиційно зберемося нашим колективом на шампанське і цукерки, щоб подякувати один одному за самовідданість і професіоналізм. Мені пощастило працювати з фахівцями високого класу. Подивимося з колегами святковий концерт у курортному Будинку культури. Цього року наш заклад номінується на Всеукраїнський конкурс «100 кращих товарів і послуг» — представлятимемо Львівщину в санаторно–курортній галузі. Тож є підстави для гордості.

— Чому ви обрали медицину? Робота важка, відповідальна, не завжди адекватно оцінена у фінансовому плані...

— Батьки змалечку прищепили нам із сестрами любов до знань, книг, мислення. Перемагала на шкільних олімпіадах iз хімії та біології. У студентські роки серйозно зацікавилася наукою. А загалом з–поміж моїх двоюрідних, троюрідних братів і сестер — 12 лікарів. І моя донька Ілона вже працює лікарем, одночасно здобуваючи другу вищу освіту в Академії управління при Президенті України, є пошукувачем кандидатської в аспірантурі. Попри всі складнощі нашої професії, я люблю свою роботу. Коли читаю подяки від пацієнтів у книзі відгуків, розумію, що не помилилася з вибором. І це — найголовніше.