Столичний іспит випускників «Одеської школи»

На початку ХХ століття одеські художники при­ймали у себе європейську еліту авангардних митців, а в 70–х ховали свої твори від влади по підвалах. Злети і падіння, що їх зазнавало українське мистецтво,багатьох художників окриляли, а комусь обрізали крила. Одеса чи не єдина вціліла від плину часу і зберегла свою традицію живопису навіть тоді, коли розвивати його було незаконно. Роботи близько ста одеських художників наразі поселились у стінах «Мистецького арсеналу», де на найближчі два тижні репрезентуватимуть «Одеську школу» від 50–х років ХХ ст. і до наших днів.

Секрет живучості одеського мистецтва, на думку одного з організаторів виставки Анатолія Димчука, — у його самобутності. «У радянські часи в Одесі примудрялись існувати як класична художня освіта, чи не найкраща в Україні, так і підпільне мистецтво, авангард», — розповідає засновник Dymchuk Art Promotion. Велике бажання розвиватися попри заборони виросло в одеських митців на основі традиції, з якою виховувалися тоді художники: наприкінці першого десятиріччя ХХ ст. Одеса стала одним iз центрів європейського авангарду завдяки всесвітньо відомим «Салонам» скульптора та художника Володимира Іздебського. Відтоді одеські училища почали зростати у якості своєї освіти, спираючись на міцну історичну італійсько–французьку традицію.

Довга та терниста історія одеського мистецтва в «Арсеналі» представлена у кілька етапів. Ліричний реалізм (1940—60 рр.) — це здебільшого міські пейзажі, натюрморти та портрети, що стали для таких художників, як Михайло Божий, Микола Шелюто, Альбін Гавдзинський та Влодимир Литвиненко, своєрідною втечею від офіційних канонів та сюжетно–ідеологічних вимог соцреалізму.

Наступний етап, нонконформізм (1960—80 рр.), завдячував своїм існуванням маленьким одеським квартиркам, у яких підпільно виставляли роботи Віктора Маринюка, Валерія Басанця, Олега Волошинова, Володимира Стрельникова та інших. За свої стилістичні експерименти цих художників було викреслено з офіційного мистецького життя, після чого вони були змушені шукати творчий вихід у камерних формах, сюжетах і маленьких «побутових» експозиціях. Тут, на величних стінах «Мистецького арсеналу», їхні роботи так само зібрані у «тісній» експозиції біля старого дивана та телевізора, що транслює старі випуски «Вєстєй». «Тоді не було умов для працi, були умови проти майстра, незалежної вільної людини, — згадує представник одеського нонконформізму художник Віктор Маринюк, — але саме той стан якнайкраще підштовхував митця виходити за рамки і боротися за свободу».

Даний фрагмент «Одеської школи» чи не найцікавіший з історичної точки зору. Відтворена атмосфера підпільного мистецтва тут зображена у вигляді відомої квартири колекціонера та музиканта Володимира Асрієва, що у період iз 1975 по 1979 роки у власному помешканні проводив незаконні виставки заборонених художників. За адресою Бебеля, 19 (тепер це вулиця Єврейська) відбувалися підпільні зустрічі поетів, музикантів та художників. Особливу пікантність ситуації додавало розташування квартири: у кварталі між КДБ і МВС, де «мистецтво­знавці у штатському» не лише протоколювали виставки, а й вели цілодобовий контроль за відвідувачами — активними або потенційними дисидентами. «Чи могли ми уявити, що через якусь кількість років усі ці маловідомі картини когось зацікавлять? — міркує нині сам Володимри Асрієв, що завітав на відкриття виставки. — Думаю це послужило своєрідним поштовхом до того, аби художники без остраху рухали мистецтво, розвивали напрям, тому що знали: їхні роботи побачать, завдяки ось таким таємним виставкам».

Наступники нонконформістів — Сергій Ануфрієв, Леонід Войцехов — агресивніше виступали проти канонів радянської влади і підняли «Нову хвилю» (1980—90 рр.) у живописі. Такий бунт форми та змісту згодом привів митців у яскраві 2000–нi, коли Contempoprary art став комерційно успішним. Від маленьких форматів та стриманих фарб митці перейшли до широкоформатних полотен і сміливих сюжетів. Серед представників Contempoprary art — Олександр Ройтбурд, Василь Рябченко, Дмитро Орешников, Олександр Шевчук, Ігор Гусєв, Сергій Зарва та багато інших.

Близько 500 творів живопису, графіки, скульптури та відео вже побували в Донецьку, а надалі планують відвідати Львів та Дніпропетровськ. У Києві виставка триватиме до 30 червня.