Дні, які повернули гідність

Наближається черговий релігійний ювілей — 1025–річчя хрещення Русі–України. Якось так виходить, що більшість новин про приготування до святкових імпрез походять із Москви. Саме глава Російської православної церкви, патріарх Кирил чіткіше за інших змалював програму ювілейних акцій: мовляв, урочистості почнуться 24 липня в Москві, «в день пам’яті святої благовірної княгині Ольги, бабки князя Володимира, — можна сказати, першої християнки у владі», буде богослужіння в храмі Христа Спасителя, на яке запрошено предстоятелів помісних православних церков, передбачається також «народний фестиваль», і вже потім «усі перемістяться в Київ, де відбудеться урочисте богослужіння на Володимирській гірці». Туди теж запрошують глав православних церков та держав.

Подібний ювілей Україна проходила не так давно — 25–27 липня 2008–го в Києві відбулися масштабні святкування 1020–річчя хрещення Київської Русі. За оцінкою експертного співтовариства, саме ті три липневі дні можна вважати історичними не лише для розвитку українського православ’я. Вперше за історію України до участі у святкуванні була залучена фактично вся повнота світового православ’я.

Автор цих рядків у 2007—2010 роках працював головним консультантом з питань державно–церковних відносин секретаріату Президента України (коли Президентом був Віктор Ющенко), брав безпосередню участь в організації святкування — як відповідальний секретар оргкомітету та оперативного штабу з підготовки та проведення заходів, у підготовці відповідних аналітичних матеріалів, доручень та проектів указів глави держави. Тож є привід згадати, як це було тоді.

Ініціатива йшла «знизу»

Це був один із випадків, коли ініціатива знизу знайшла підтримку нагорі, тобто у вищого керівництва держави. Обов’язок держслужбовців — вчасно помітити такі прагнення та підтримати на державному рівні. Інше — злагоджені дії всіх державних інституцій задля досягнення конкретного результату. Це також було здебільшого досягнуто, якщо не брати до уваги, що Прем’єр–міністр Юлія Тимошенко самоусунулась від участі в тих заходах або віддала перевагу тому, аби залишитися, у буквальному розумінні, збоку.

Ініціатором відзначення була Українська православна церква в юрисдикції Московського патріархату. Синод УПЦ наприкінці 2007 року заявив про наміри відзначити 1020–ту річницю хрещення Київської Русі як на церковному, так і на державному рівні.

Ця своєчасна ініціатива знайшла щирий відгук з боку УПЦ Київського патріархату, Української автокефальної православної та греко–католицької церков. Радо вітали ці наміри представники інших християнських церков та релігійних організацій. Звучали пропозиції, щоб день хрещення Київської Русі — 28 липня — проголосити державним святом.

Так для Президента була сформована позиція провідних християнських церков щодо відзначення ювілейної дати київського хрещення. Віктор Ющенко своїм указом від 24 березня 2008 року створив державний оргкомітет з підготовки та проведення святкувань на державному рівні. До комітету були делеговані представники УПЦ МП, УПЦ КП, УАПЦ, УГКЦ, а очолив його Леонід Кравчук.

Уроки святкувань 1888 та 1988 років

Посильну допомогу в підготовці заходів тоді надала НАН України, її академічні інститути гуманітарного профілю, провідні університети. Було вивчено матеріали архівів щодо відзначення ювілейних церковних дат, зокрема, осібно, заходів у Києві з нагоди 900–річчя та 1000–річчя хрещення Київської Русі.

Перший ювілей у 1888 році під гаслом «900–летие крещения русского народа» відбувся з імперською величчю — різні заходи тривали впродовж одного тижня. Варто зауважити, що це було четверте святкування у другій половині ХІХ ст. величі Російської імперії, і мало воно завершитися в Києві на 900–річчя хрещення. До цього в 1862 році у Новгороді відзначали 1000–річчя з часу заснування Російської держави з освяченням спорудженого пам’ятника тисячоліття Росії. В 1862 році було проведено святкування 1000–річчя з нагоди слова Божого і богослужінь на слов’янській мові, яка заснувала слов’яно–руську писемність. Ці святкування повторено 1885 року з нагоди 1000–річчя святого Мефодія, який завершив працю брата Кирила.

Варто нагадати, що святкування 1888 року в Києві відбувалися на тлі репресій проти українців після сумнозвісних Валуєвського циркуляра (1863) та Емського указу (1876) про заборону української мови. Стосовно причетності українців до 900–річчя хрещення, то хіба що можна згадати відкриття під час святкувань пам’ятника гетьману Богдану Хмельниць­кому на Софійській площі.

Із другим, у 1988 році, відзначенням 1000–річчя — за часів радянської влади — взагалі трапився казус, бо всі головні святкування було проведено у Москві та інших містах Росії. І лише за наполяганням тодішнього екзарха РПЦ в Україні митрополита Філарета до програми святкувань залучили й Київ.

В Оперному театрі ім. Шевченка було проведено ювілейне засідання. Та навіть сирітське київське святкування викликало в Україні значне духовне піднесення. На вулиці буяла перебудова.

Заради правди потрібно знати, що політбюро ЦК КПРС до відзначення 1000–річчя хрещення спонукали українці. УАПЦ в діаспорі та УГКЦ у Римі за два роки до ювілею розгорнули таку широкомасштабну акцію навколо майбутнього 1000–річчя, що кремлівським ортодоксам довелося заховати «настольную книгу атеиста» надовго у шафу.

Що сказав Вселенський патріарх

Головною подією ювілейних святкувань 2008 року був візит в Україну Вселенського Патріарха. Концептуальне звернення Патріарха Варфоломія до українського народу — це була конкретна програма дій задля реалізації української ідеї — утворення Єдиної помісної православної церкви, відновлення історичної справедливості, повернення до своїх коренів, свого повноцінного місця в сім’ї православних народів.

На жаль, це звернення не відоме широкому загалу, не видрукуване масовими тиражами. Наведу деякі цитати з цього історичного документа:

«Ініціатива громадських, політичних, релігійних і духовних провідників великого народу України щодо проведення офіційного святкування 1020–ї річниці твердого рішення Великого князя Володимира прийняти християнську віру від Вселенського патріархату як офіційну релігію для народу Київської держави і, відповідно, для всіх удільних руських князівств є не тільки зобов’язанням перед побожним народом України, а й є важливим для його майбутнього в час швидких і вирішальних змін у світі. (...)

Вибір віри був з різних сторін вирішальним фактором для історичної долі всіх народів світу. З одного боку, тому що він наповняв та оживляв їхні специфічні особливості інтелектуальної ідентичності, а з іншого боку, що він, більшою чи меншою мірою, визначив суть їхньої національної свідомості. (...)

Громадянський, політичний, церковний і, в цілому, інтелектуальний провід українського народу має спільний обов’язок використати якнайширше в допустимих межах даний Богом дар хрещення не лише для того невідкладного виправлення різної плутанини і травми історичного минулого, а й для відновлення об’єднуючої ролі, яку відігравала Православна церква у свідомості христолюбної української нації. Продовження цієї плутанини в етнофілетичних чи політичних цілях, невідповідним духовного характеру Церкви забрало б об’єднуючу силу хрещення і ще більше загострило б існуючий небезпечний поділ церковного тіла, поділ, що руйнує не лише духовну єдність, а й громадянську гідність українського народу і несе в собі очевидні проблемні наслідки для майбутнього України».

Підступи Російської церкви

Загалом, якщо спостерігати прямі телетрансляції київських ювілейних заходів, розглядати красиві фоторепортажі в ЗМІ, складалося враження того, що все відбувалося ідеально — маємо майже братерське єднання християнського народу, торжество православ’я. Проте дійсність була зовсім іншою. Знайшлись сили, які не бажали і протидіяли проведенню київського ювілею у запропонованому оргкомітетом форматі.

Ця сила — Російська православна церква із могутньою підтримкою державного апарату РФ. Дуже вже болючим є для РПЦ це «вічне питання» спадщини Київської Русі, точніше — одноосібного володіння цією спадщиною та потрактування її задля власної політичної мети. На жаль, ця велика спадщина ще не стала духовною сутністю як для українців, так і для росіян.

Напередодні київського ювілею РПЦ 24—29 червня 2008 року терміново зібрала архієрейський собор, на якому головною темою був розгляд так званого «українського питання». 27 червня собор ухвалив визначення «Про єдність Церкви». Наведемо деякі тексти цього документа мовою оригіналу:

«Днепровская купель крещения явилась общим истоком подвижничества и духовной жизни, государственной и христианской культуры наших народов. Здесь родилась Святая Русь, которая есть Родина для всех нас, наше общее цивилизационное пространство. Его целостность подвергалась тяжким испытаниям. На протяжении веков многие силы пытались разрушить или радикально перекроить это пространство. Но по милости Божией эти попытки не достигли цели. (...)

...Пересмотр канонического статуса Украинской православной церкви является неполезным для современной церковной жизни Украины. Такой пересмотр не может стать инструментом консолидации Церкви в условиях, когда украинское общество поляризовано на восток и запад. Подобное развитие событий создает угрозу целостности украинского государства, благоденствие которого дорого всем чадам Святой Руси.

Угрозы церковному единству в настоящее время существуют не только в пределах Поместной Русской Церкви, но и в жизни Вселенского Православия. Они исходят прежде всего из неосторожных попыток ревизии многовековых устоев церковных взаимоотношений, запечатленных в священных канонах Церкви. Дорожа единством со всеми Поместными Православными Церквями и с Матерью — Церковью Константинопольского Патриархата, с которым многовековыми историческими узами неразрывно связано наследие Святой Руси, Собор выражает глубокую озабоченность в связи с тенденциями пересмотра канонической традиции, проявляющимися в высказываниях и действиях некоторых представителей Святой Константинопольской Церкви. (...)

...Настоящий Собор призывает Святейшую Константинопольскую Церковь впредь до общеправославного рассмотрения перечисленных новшеств проявлять осмотрительность и воздержаться от шагов, могущих взорвать православное единство. Особенно это относится к попыткам пересмотра канонических пределов Поместных Православных Церквей».

Дві різні візії

Зробимо аналіз двох приведених уривків — і побачимо дві різні візії у сенсі місця в історії та місії України. З одного боку, це шлях у сім’ю європейських народів, які знають і цінують внесок українського народу в світову духовну спадщину, а з другого — утримання українців в парадигмі імперських міфів і духовній самоізоляції.

Отже, чинився безпрецедентний тиск і на Вселенського патріарха, і патріархів помісних православних церков з тим, щоб вони не брали участі у ювілейних заходах хрещення Київської Русі. В Україні було проведено «замасковану» мобілізацію внутрішніх сил — прибічників так званої доктрини «русского мира».

Про всі ці «таємниці» святкування 1020–річчя хрещення, сподіваюся, розкаже у мемуарах Віктор Андрійович Ющенко. Повчальна історія святкування цього ювілею потребує окремого дослідження та розділу в підручниках історії.

У київській промові Патріарх Варфоломій назвав очевидні для європейської спільноти речі своїми іменами: незаконні загарблення території України Петром І та приєднання Київської митрополії до Московського патріархату в XVII ст. На Софійській площі Вселенський патріарх нагадав християнському світові про право Матері–Церкви виправити історичну несправедливість та про незаперечне право українського народу мати свою Помісну православну церкву. Під час святкувань стало очевидним і те, що цю позицію Вселенського патріархату поділяє і більшість помісних православних церков.

Відзначення на державному рівні 1020–річчя хрещення зробило добру справу. Ця подія повернула українському народові гідність. Тепер щорічно 28 липня в Києві та по всій Україні все більше людей долучається до відзначення вікопомних подій хрещення. Підтвердження цьому — багатотисячні хресні ходи до пам’ятника князю Володимиру.

Андрій ТКАЧУК

НЕЗДІЙСНЕНІ ПРОЕКТИ

Ще 10 листопада 2009 року Президент Ющенко підписав Указ «Про святкування в Україні 1025–річчя хрещення Київської Русі». До ювілею 2013 року передбачалося здійснити широкомасштабний план заходів стратегічної ваги, зокрема, підготувати й почати випуск багатотомної Української православної енциклопедії, Енциклопедії сакрального мистецтва України, Каталогу зруйнованих храмів і монастирів, створити художні й документальні фільми про історичний шлях християнства в Україні тощо. На жаль, цим планам до ювілею не судилося здійснитися. Роботу із їх реалізації із зміною влади призупинено.

Незабаром відзначатимемо 1025–річчя хрещення. Але чи стане цьогорічне святкування наступним кроком до утворення Української єдиної помісної православної церкви? Чи Російська церква реалізує в нас той план, що був окреслений у її ідеологічній відозві–2008, що працює на єдність лише так званого «русского мира»?..