Влада і хворі

Надання медичної допомоги незаможним хворим незалежно від віросповідання та національності — основна мета створеної в 1903 році Народної лічниці, яка згодом була названа на честь митрополита Андрея Шептицького. Адже владика Андрей підтримував її і духовно, і матеріально. Це була щонайсучасніша як на той час медична установа. Її будівля і прилеглі території збереглися — там на початку 1990–х відновлено Шпиталь ім. Шептицького. Утім сьогодні (в рік 110–річчя лічниці) частину території віддано під будівництво «житлово–офісного комплексу». І це — поряд із пам’яткою всесвітнього значення — собором святого Юра, в буферній охоронній зоні ЮНЕСКО. І забудовники, і зацікавлені в будівництві церковні ієрархи запевняють громадськість: ніякої шкоди українській культурі від цього будівництва не буде. Громадськість, думки якої ніхто не питав, не вірить...

400 метрів за пам’ять

У 2010 році працівники шпиталю несподівано дізналися, що територію, впритул прилеглу до лікарні, продано. А це будівля стерилізаційної, котельня, гаражі й фруктовий сад, куди виходять подихати свіжим повітрям хворі. З’ясувалося, що Львівська архієпархія Української греко–католицької церкви, яка з певного часу орендує у міста цю територію, відчужила оті приміщення приватному інвесторові ще в 2008 році. Тож виник план будівництва. Однак після скандалу в 2010–му, коли ці плани були більш–менш оприлюднені, справа затихла. Вигулькнула вона ось тепер, після квітневого рішення одного з районних судів на користь забудовників. А 24 квітня цього року архієпископ львівський Ігор Возьняк у своєму листі до міського голови Андрія Садового попросив Львівську міськ­раду «якнайшвидше позитивно вирішити питання щодо виділення земельної ділянки площею 0,45 га по вул. Озаркевича, 4 а у м. Львові в оренду ТОВ «Розвиток нерухомості».

«Підприємство хоче побудувати там офісно–житлову будівлю. У ній фірма зобов’язалася виділити церкві 400 метрів офісної площі, — спробував розтлумачити ситуацію для «УМ» економ курії львівської архієпархії УГКЦ отець Володимир Ониськів. — У функціонуванні шпиталю нічого не зміниться, хворим гірше не стане. Шпиталь належить церкві, і вона збирається його вдосконалювати. На тих 400 метрах, що нам дадуть в офісах, планується облаштувати діагностичні кабінети та допоміжні приміщення для шпиталю». Цікаво, як тяжкохворі й неповносправні на візках будуть перебігати в ті «офісні приміщення» на рентген чи УЗД, та ще в негоду. «Ця ідея вже узгоджена з працівниками шпиталю?» — питаю. «Очевидно, що так», — не дуже впевнено відповідає економ.

Що скаже Мінкультури?

Може статися, що забудовники також нечітко уявляють призначення отих «офісних приміщень». Так, в інтерв’ю газеті «Погляд» директор ТОВ «Розвиток нерухомості» Микола Дмух нещодавно зізнався, чому він узагалі став мати справу з церквою: «Ця земельна ділянка межує з об’єктами церкви... Тому ми звернулися до церкви, аби отримати її згоду... Якщо церкві потрібно буде якісь приміщення, ми, звичайно, підемо назустріч». Тим часом на територію шпиталю вже заїжджала важка будівельна техніка. Та через вуличні протести громадськості будівельники на деякий час затихли.

З деяких пір пан Дмух став переконувати журналіств, що в «житлово–офісній будівлі буде не більше 6 поверхів (а не 12, як планувалося раніше), ну ще мансарда і двоповерховий підземний паркінг (і це на геологічно нестабільних землях, що, до того ж, зберігають археологічні пам’ятки багатьох століть). Знесення котельні поставить під питання опалювання шпиталю і сусідньої державної поліклініки, яка тримає там свої котли. Більше того — на території, яку планують забудувати, є братська могила убитих під час бойових дій у Львові в 1944–му. Їх поховали тут черниці, що працювали в шпиталі. У 1998–му поминальну службу над ними здійснив кардинал Любомир Гузар, було встановлено пам’ятний хрест.

«Ця територія є буферною зоною ЮНЕСКО, забудова на якій може впливати на сприйняття пам’ятки всесвітнього значення, — підтверджує «УМ» голова львівської організації Товариства охорони пам’яток Андрій Салюк. — Утім буферна зона досі не затверджена рішенням міськ­ради. Проте, щоб забудовувати в таких зонах, потрібно прийняти історико–містобудівне обґрунтування. Років три тому таке обґрунтування було відхилене на науково–консультативній раді при управлінні з охорони історичного середовища. Але в деяких мас–медіа є коментарі інвесторів, що вони, мовляв, мають його, питання погоджене». Пан Салюк переконаний, що ця справа має розглядатися на рівні Міні­стерства культури. Також важливо, щоб церква йшла на діалог.

У чотирьох стінах лікарні

Меткі львівські газетярі з’ясували, що фірма–забудовник причетна до нардепа–регіонала Володимира Зубика. Він відомий через низку афер на ринку нафтопродуктів. Злі язики плещуть, що якесь із його підприємств не сплатило до бюджету понад три мільярди гривень податків. У 2008 році ТОВ «Розвиток нерухомості» придбало ці приміщення у приватного підприємства «Акватер» за... 75 тисяч 806 гривень. Утім невідомо, скільки було заплачено церкві. Дивно, але 30 травня у Львівській міськраді за надання землі шпиталю ТОВ «Розвиток нерухомості» проголосувало 48 депутатів Львівської міськради. З них 40 — «свободівці». Така от опозиція до влади.

«Невідомо, чому цей проект почав втілюватися в життя без жодного інформування громадськості, без проведення слухань, ретельних геолого–архітектурних досліджень, врахування складного рельєфу ділянки, без обговорення доцільності будівництва саме у цій рекреаційній зоні, з грубим порушеннями існуючого історичного архітектурного ансамблю», — говориться у зверненні Українського лікарського товариства до влади міста та до керівництва УГКЦ. «На мою думку, будь–яке рішення щодо забудови, яке зачіпає інтереси громадськості, треба приймати як підсумок дискусії в громаді. Потрібно вислухати голос кожного, — прокоментував «УМ» глава УГКЦ Блаженнійший Святослав Шевчук. — Знаю, що архієпископ львівський владика Ігор висловив своє бачення в листі. Відомо, що немає непомильних рішень». На думку предстоятеля УГКЦ, Шпиталь ім. Шептицького має бути збережений в усій своїй повноті, бо то є спадок — не тільки церкви, а й міста Львова.

«Шпиталь — це не лише одна будівля, а цілий оздоровчий комплекс, з територією для реабілітації тих, хто видужує. Це сад, куди хворі можуть вийти на прогулянку. З тією метою митрополит ту землю і закуповував, — розповідає дослідник життя і діяльності Андрея Шептицького, завідувач сектору релігієзнавства Центрального державного історичного архіву у Львові Оксана Гайова. — Так чинити із заповітом — це непошана до того, хто заповідає. Якщо не можемо розвинути справу митрополита Андрея, то принаймні маємо її зберегти. Все, що митрополит робив на початку минулого століття, є не менш, а може, ще й більш актуальним для сьогодення».

Не та тепер церква?

«Наприкінці 1980–х у Львові відновилося товариство «Народна лічниця», було обрано громадську раду з відомих людей, не лише лікарів, — розповідає голова товариства «Народна лічниця» доктор Юрій Дашо. Він відроджував шпиталь у 1990–х і згодом передав усе церкві. — Міськрада, на прохання товариства, передала йому в користування будівлю шпиталю». Розпорядженням Львівської міськ­ради від 22 квітня 1994 року «Про використання приміщень будинку № 4 на вулиці Озаркевича у Львові» приміщення передавали Українській греко–католицькій церкві на її прохання, «для виконання вперше в Україні проекту організації благодійного Шпиталю ім. митрополита Андрея Шептицького». Терапевтичне відділення лікарні №3 перевели звідти до іншої будівлі, яку за свій кошт відремонтувала церква.

Як розповів керівник медчастини шпиталю Володимир Семенів, із березня 1995 до липня роботу було перервано, шпиталь товариства «Народна лічниця» ліквідовано, персонал звільнено. У липні відкрився Шпиталь ім. Шептицького — дочірнє підприємство архієпархії УГКЦ, яке почало працювати в режимі денного стаціонару на 60 ліжок. З часом тут розвинувся амбулаторний поліклінічний сектор. У 1999–му додався відділ домаш­ньої опіки, спонсорований німецьким Карітасом, у 2004–му — відділ паліативної опіки, у 2005–му — мікрохірургії.

«Усі благодійні кошти з–за кордону до шпиталю йшли через церкву. Ідеї збудувати сучасну лікарню впиралися в нерозуміння, — розповідає Юрій Дашо. — Колись при шпиталі працювали професори, що двічі на тиждень безкоштовно консультували, а були й штатні працівники. Митрополит забезпечував зарплату. А тепер у шпиталі, де з людей ніколи не брали грошей, потрібно оплачувати перебування». Так, перебування в хоспісі коштує смертельно хворим понад 200 гривень на добу. Платними є і діагностичні послуги. Хоча пенсіонерам передбачено пільги. Утім невідомо, якою стане ціна за послуги в «офісних приміщеннях» планованої новобудови.

ДОВІДКА «УМ»

Українське лікарське товариство пропонує створити в історичній, найпершій подарованій митрополитом будівлі амбулаторії музей Народної лічниці, у переддень 150–річного ювілею владики Андрея (відзначатиметься через 2 роки).

Товариство «Народна лічниця» створено в 1903 році. У тому ж році митрополит подарував йому невеликий будинок, де облаштували амбулаторію. Ініціатором створення Народної лічниці був лікар Євген Озаркевич (його іменем названо вулицю, де стоїть шпиталь). За задумом Озаркевича, лічниця мала стати центром української медичної науки, а в перспективі — базою для медичного факультету Львівського українського університету. Згодом митрополит Андрей став її найбільшим меценатом. У 1927 році тут працювало 16 лікарів, лікувалося майже 17 тисяч людей. Пацієнтами лічниці були безробітні, школярі й студенти, а ще митці й актори, заробіток яких на той час був мізерним.

У 1930–му почався громадський збір коштів на сучасну будову. Кошти на будову збирав Ювілейний комітет на честь митрополита Шептицького на чолі з єпископом Іваном Бучком, який вирішив «створити живий пам’ятник Митрополитові у формі шпиталю». У 1933 році відбулося освячення і відкриття шпиталю. Іван Бучко на відкритті зазначив, що, поза тим, що нація переживає наразі складні часи, «маємо радіти разом із Народною лічницею, бо її досягнення є досягненнями цілого народу».