Повінь на Львівщині, серпень 2008. Фото автора.
Україна знову в очікуванні підтоплень. Вітчизняні синоптики на початку цього тижня попередили — велика вода, яка охопила країни Східної та Центральної Європи, загрожує і Україні. Причина — не лише повені у басейні Дунаю, а й тривалі опади в Україні. Так, за прогнозами синоптиків, значне підвищення рівня води слід очікувати протягом 20—25 днів. «На сьогоднішній день ми відзначаємо підйом рівнів води в басейні Пруту, Тиси, в басейні Дністра до 50 сантиметрів», — повідомив у понеділок заступник директора Українського гідрометеорологічного центру Анатолій Прокопенко.
Через два дні забив на сполох і Прем’єр–міністр Микола Азаров: «Значна кількість опадів у західному регіоні призвела до підтоплень у Волинській, Львівській, Рівненській областях, на річках Прип’ять та Західний Буг. Значні опади очікуються ще. Повторюю — треба бути готовими до протидії екстремальному розвитку ситуації».
Але чи достатньо нині завчасного попередження і настанов iз кабінетів для уникнення руйнівних наслідків паводків?
«У селі в двох місцях стоять гучномовці. У кабінеті сільського голови є апарат–підсилювач, він має заготовлені тексти про те, що піднімається вода чи виникає інша загроза. Голова сільради тисне на кнопку і зачитує приблизно такий текст: «Увага–увага, говорить штаб цивільної оборони. Будьте обережні! За даними Гідрометцентру, протягом доби передбачається підйом рівня води на річці Дністер», — розповідає про роботу системи оповіщення в двох селах Тлумацького району Івано–Франківщини керівник апарату райдержадміністрації Іван Шкварок.
Оповідь чиновника про типову для радянських часів і примітивну на сьогодні систему викликала зацікавленість у колег з інших областей, немов той описував якісь надсучасні технології з майбутнього. Однак стан справ у сфері цивільного захисту в Україні такий, що навіть «радянські технології» для більшості регіонів залишаються мрією.
Як працює система інформування населення, що проживає в басейні Дністра, наприкінці травня обговорили у Львові. Тут відбувся міжнародний семінар у рамках спільного проекту Європейської економічної комісії ООН, Програми охорони навколишнього середовища ООН та ОБСЄ «Зниження вразливості до екстремальних паводків та зміни клімату в басейні річки Дністер». Висновки більше сумні.
«В останні 20—30 років паводки на річці Дністер почастішали. Вони несуть колосальні збитки для економіки, інфраструктури та безпеки країн. Але найбільше страждає місцеве населення, яке не завжди вчасно отримує інформацію про загрозу паводків, а також не має достатньо знань, як діяти в таких надзвичайних ситуаціях», — каже координатор семінару, представниця екологічної мережі «Зой» (Женева) Леся Ніколаєва.
Відповідальними за надання інформації про ризики паводків, а також за роботу з місцевим населенням насамперед є органи місцевого самоврядування та відповідні управління з надзвичайних ситуацій на місцевому рівні. Але, як зауважив ще один міжнародний експерт представник секретаріату ініціативи «Довкілля та безпека» (ENVSEC, Женева) Ніколай Денісов, система відповідальності в Україні залишилася досі радянська, коли за бюрократією губиться суть. «Радянський Союз у вас, звісно, ще залишився. Зокрема, технології, організаційні структури — вони ще радянські. Хоча не завжди це погано, добре, що хоч вони працюють. Але відчувається радянська система відповідальності, коли занадто багато відомств дублюють функції, — каже Ніколай Денісов. — Також немає вільного доступу до багатьох баз даних, інформація часто закрита, і це зрозуміло, бо за радянського часу інформація продукувалася для держави, а не для народу. А в Європі інформація, в першу чергу, продукується для платників податків».
Вільний доступ до метеорологічних карт, оперативної бази даних при надзвичайних ситуаціях, цілодобові «гарячі» лінії — за таким принципом працює з населенням британське Агентство охорони довколишнього середовища. Його представник Філ Ротвелл порівняв ситуацію в Україні зі станом інформування населення в його країні десятирічної давності, коли не більше половини британців були навчені правилам поведінки під час підтоплень і не мали доступу до оперативних даних.
Сьогодні кожен може підписатися на спеціальну sms–розсилку і отримувати завчасне попередження від влади про загрози підтоплень його міста–села і власного домогосподарства. Перед і під час паводків агентство широко застосовує соціальні мережі, де розповсюджує тематичні ролики. Також активно залучає поліцію для оперативного інформування людей про загрозу, що наближається.
Міжнародна екологічна мережа «Зой» провела дослідження стану інформування населення щодо загроз паводків у басейні Дністра, як в Україні, так і в Молдові. Назбирався традиційний для пострадянських країн набір недоліків, що свідчить про відсутність будь–яких реформ у галузі. Хіба постійно змінюються вивіски через перейменування відповідальних структур.
Так, згідно з аналізом, у наших країнах відсутні автоматизовані системи оповіщення в населених пунктах, а «радянські» гучномовці та сирени давно вийшли з ладу. Практично немає сучасних карт зон можливого катастрофічного затоплення сіл, здебільшого використовуються старі або застарілі мапи, електронні теж відсутні, а моделювання і прогнози зміни стоків і затоплення ведуться фрагментарно.
Експерти відзначили невисокий рівень підготовки фахівців iз цивільного захисту, а можливості навчання та підвищення кваліфікації місцевих формувань обмежені через брак практичних і фінансових можливостей. Та й технічне оснащення місцевих формувань цивільного захисту — у незадовільному стані.
«Коли в Польщі мені розказали, що невелике містечко покрите гучномовцями на основних вулицях, і їх близько сотні, це вразило. Бо для нас це все — мрії. Нам для цього потрібні кошти», — ділиться закордонним досвідом керівник Департаменту з питань громадянського захисту Львівської облдержадміністрації Олексій Титаренко. Чиновник пояснює, що модернізація системи оповіщення відбувається за кошти місцевих бюджетів. «Якщо таких коштів немає, то чекаємо», — додав він. Чекати, вочевидь, доведеться ще довго, якщо глянути на суми, які виділяють iз Києва на заходи з протидії паводкам. «За однією програмою, яка діє через облводресурси, виділено на поточний рік близько семи мільйонів, і це занадто мало, бо був запит на 48 мільйонів», — скаржиться Титаренко.
Наразі основні ресурси для оповіщення населення на Львівщині — це телебачення та дротове радіо. І хоча телевізійне покриття в області — 90%, за словами Титаренка, не всі дивляться телевізор, та й радіоточки працюють не так масово.
Розповідь Івана Шкварка про роботу гучномовців у Тлумацькому районі викликала на семінарі неабиякий ажіотаж серед колег з інших регіонів, хоча на весь район наразі вдалося встановити лише чотири апарати у двох селах. «От львів’яни питають, де брав і почому. Так у Львові і брали, на радіозаводі. Знайшли оголошення в інтернеті, по телефону все обговорили, перевели гроші — і все. На це пішло 5 тисяч гривень. Купили поки для двох сіл, які під час повені 2008–го найбільше постраждали», — пояснює Шкварок.
Щорічний бюджет районної програми запобігання і ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій — лише близько 20 тисяч гривень. І тільки 15 тисяч коштувало райдержадміністрації закупити буклети для шкіл про правила поведінки у надзвичайних ситуаціях.
Попри скромні, точніше смішні цифри, франківчани вважають свій регіон прогресивним у сфері інформування населення. «У нашому районі немає проблем, ми створили всі умови. Запровадили систему «АТРІС», яка при потребі оперативно повідомляє всіх відповідальних осіб, і вони впродовж години збираються. Обласна адміністрація має договір iз мобільним оператором — і керівникам районів, сіл й активістам надходять sms–ки про штормове попередження», — хвалиться Шкварок.
Але як усе ж повідомляти про загрозу безпосередньо людям у селах, де немає гучномовців? На семінарі прозвучала пропозиція повернутися до давніх методів і використовувати церковні дзвони. «Як і звучання електронних сирен, так і церковний дзвін, а саме відповідна послідовність звуків могла би означати сигнал «Увага всім!» — каже заступник директора Департаменту з питань цивільного захисту Львівської облдержадміністрації Сергій Беляєв. Цей сигнал мав би попередити, що негайно треба увімкнути радіо і телебачення та чекати повідомлення.
У сусідній Молдові використання церковних дзвонів не передбачено законом, але їх iз власної ініціативи прописують у планах цивільного захисту керівники в регіонах. «Наскільки мені відомо, церковні дзвони як резервний сигнал передбаченi в усіх країнах СНД, де проживають християни, тобто де є дзвіниці», — повідомив заступник керівника Служби цивільного захисту і надзвичайних ситуацій Республіки Молдова Віталій Мутаф. Але ще важливіше, на його думку, — залучити церкву як авторитетний для селян інститут для мобілізації людей. Мовляв, люди часто пасивні, хоча могли б бути безпосередньо залучені до протидії паводкам та допомоги в ліквідації їхніх наслідків.
«Рятувальники повинні лише брати участь у рятувальних операціях та невідкладних заходах. Але часто люди у формі щось ремонтують, носять мішки, будують греблі. Проте всі превентивні заходи мають здійснювати місцеві мешканці та спеціалізовані організації. У нас люди звикли нарікати, що їм ніхто не допомагає, при цьому забувають, що треба допомагати самим собі», — переконаний Мутаф.
Формувати загони добровольців та аварійні бригади на місцях — завдання влади, що відповідає за цивільний захист населення. Однак, за словами Сергія Беляєва, часто авторитету влади на місцях не достатньо. Тому ідея молдовських колег нашим чиновникам сподобалася. «У селах під час недільної служби часто порушують серйозні питання громадсько–політичного і суспільного життя. То чому священикам не торкнутися питань, що стосуються запобігання надзвичайним ситуаціям?» — резонно зауважує Беляєв.
60-річна Тетяна Горячевська пригадує, що спершу син Олександр не посвячував її з чоловіком у свої задуми. Він був інженером-теплотехніком за освітою, після закінчення вишу працював на Полтавському тепловозоремонтному заводі за фахом. >>
Українці вже звикли до того, що війна в нас називається АТО, окупанти — сепаратистами, а біженці — переселенцями. Кажуть, що так зручніше «батькам нації» вести міжнародні перемовини. Це, у свою чергу, теж виявилося лише черговою брехнею і призвело фактично до капітуляції України перед так званими тимчасово непідконтрольними територіями. >>
Село Черневе, що в Глухівському районі на Сумщині, — невелике, ледве чотириста мешканців набереться. Проте неабиякі пристрасті вирують нині в цій сільській глибинці, розташованій усього за якихось п’ять кілометрів від російського кордону. >>
Ця історія починається з Майдану. Олексій Кабушка пригадує, що потрапив на Майдан іще тоді, коли його, по суті, не було. Дізнавшись про те, що Віктор Янукович відмовився підписати у Вільнюсі договір про євроінтеграцію, відчув, що потрібно вирушати до Києва. Приїхав на Майдан годині о 19-й, але там нікого не було. Чоловік навіть розгубився: невже він сам такий? >>
Доки ми з Юрієм Скребцем спілкувалися, він увесь час відволікався на телефонні дзвінки. Усі вони переважно стосувалися поранених українських воїнів, життя яких від самого початку бойових дій на Донбасі дніпропетровські лiкарi рятують постійно і цілодобово. >>
Чорнобиль і через 30 років після аварії на атомній станції є загадкою. Ми відправилися туди в організований тур, прихопивши власний старенький дозиметр 1987 року випуску... Нагадаю, напередодні 30-х роковин із часу вибуху на ЧАЕС Президент підписав указ про створення Чорнобильського радіаційно-екологічного біосферного заповідника. >>
