Бойове мистецтво, що закликає... до медитації

Із виходом «Великого майстра» на світовий екран здалося, що глядачі зітхнули з полегшенням: після голлівудської спроби у вигляді слабкої мелодрами «Мої чорничні ночі», відомий гонконгівський романтик Вонг Кар–Вай нарешті повернувся до національного кінематографа. Світовій кіноспільноті оцінити його втілення на екрані естетичної краси кунг–фу вдалося під час Берлінського кінофестивалю: стрічка була офіційним відкриттям кінофоруму. Наразі «Великого майстра» називають мало не найкращим у фільмографії Кар–Вая.

...На тлі громадянської війни, що розгорнулася в Китаї на початку 30–х, майстри бойових мистецтв намагаються зберегти та передати свої вміння наступному поколінню. В основі картини — життя відомого вчителя бойових мистецтв Іп Мана. Для китайців Іп Ман — не просто знаменитість, а справжній національний герой, у якого навіть є свій музей. Про нього вже знято кілька художніх, документальних та навчальних фільмів. За межами Китаю Іп Ман відомий як учитель Брюса Лі, але головною справою його життя став розвиток і поширення кунг–фу, перетворення свого рідного стилю Він Чунь iз таємного і кланового в загальносвітовий. Попри «біографічність» стрічки, чіткої лінії оповіді у ній немає. Відсутність будь–яких подробиць життя робить екранного Іп Мана ідеальним кіногероєм, не обтяженим хронологією часу.

У «Великому майстрові» Вонг Кар–Вай використовує символічну систему кунг–фу, яка в інтерпретації постановника боїв Юаня Хепіна (що поставив поєдинки в «Матриці», «Вбити Білла» та ін) перетворюється на справжній балет. Прийомами бою герої тут виявляють повагу та відчай, зізнаються у коханні або ненависті. Попри велику кількість кліше–сцен, притаманних для східного кіно, як то мудрець, що говорить метафорами, чи десяток негідників, що розлітаються від ударів кунг–фу, гонконгiвський майстер у своєму фільмі зумів оживити стару добру традицію філософського бою. Своєю манерою зйомки режисер показав, що «Великий майстер» — це не фільм про видовищні бійки, а швидше про доленосні поєдинки.

Візуальна складова картини показала, що у світі кунг–фу фільмів ще є чим здивувати. Бойові сцени під дощем, де краплі розлітаються від подолу до капелюха Іп Мана, або ж бій на станції вокзалу на тлі нескінченного потяга, що покидає платформу, заворожують своєю детальністю та плавністю рухів. Режисер пояснює, що такого ефекту не досягнув би, якби не витратив на підготовку фільму 10 років. Однак такий термін називає невиправдано малим, адже статус майстра кунг–фу надається після 20 років тренувань.

Чи не найбільший талант Кар–Вая полягає у вмінні відобразити на плівці пульсуюче та промовисте мовчання.

Демонструючи вміння вибудовувати віртуозні поєдинки, історію Іп Мана Вонг Кар–Вай перетворює на медитацію про плин часу, гармонію тіла та духу, внутрішню цілісність та здатність протистояти зовнішньому хаосу світу.