Рішення Конституційного Суду України стосовно подання 48 народних депутатів про офіційне тлумачення низки положень Конституції та закону про місцеві вибори, які стосуються дати визначення столичних виборів, практично переадресувало пас щодо визначення дати виборів Київради на поле парламенту. Адже, як і раніше, цю компетенцію ніхто не скасовував.
Депутати просили КС надати висновок про можливість проведення чергових та позачергових виборів до органів місцевого самоврядування в різний час, а не одночасно. КС відповів таким чином, що і його рішення потребує додаткових тлумачень та можливостей трактування з огляду на валентність політичної доцільності — йдеться про «уніфікацію строків проведення усіх чергових виборів депутатів... і забезпечення можливості реалізації механізму одночасного їх проведення... Усі чергові вибори депутатів (...) мають відбутися в останню неділю жовтня п’ятого року повноважень рад чи голів, обраних на чергових виборах 31 жовтня 2010 року, тобто в останню неділю жовтня 2015 року. У цей термін повинні відбуватися і вибори депутатів місцевих рад, сільських, селищних, міських голів, обраних на позачергових виборах».
Такі розхожі формулювання надають можливість «регіоналам» стверджувати, що київські вибори абсолютно легітимно проводити в 2015 році. Проте тоді нинішній склад дипкорпусу Київради перебуватиме на посаді сім років, що виглядає більш ніж сумнівно з огляду на п’ятирічний конституційний термін депутатства.
Партія регіонів вказує, що буде вносити до Верховної Ради постанову про дату виборів відповідно до рішення КС, і його двоїстість потенційно надає можливість пролонгації повноважень нинішньої Київради. Більше того, ймовірніше, так і буде, адже озвучуються широкі плани. «Щоб прийти до згоди і прийняти єдиний закон про столицю, де об’єднати посади голови Київської міської державної адміністрації і голови Київради, щоб у столиці був дійсно один господар», — заявив депутат–«регіонал» Володимир Макеєнко.
Чинний голова КМДА Олександр Попов уже встиг оголосити, коментуючи рішення КС, що «Київська міська рада легітимна до обрання нового скликання, і Конституційний Суд це підтвердив своїм рішенням». Хоча юридична очевидність подібних тверджень все ж таки залишається доволі спірною.
При цьому в рішенні КС до кінця не зрозумілим залишається питання щодо строку повноважень депутатів, які були обрані на позачергових виборах, — наскільки їх перебування у раді може перевищувати депутатську п’ятирічку і чи не можна оскаржувати подібну пролонгацію в суді? І хто цим буде займатися?
Принаймні опозиція почала про це говорити. Але протестувати під стінами Київради та говорити про це в ЗМІ — не значить вирішити питання. Спадковість влади — це відомий принцип, але ж скільки має тривати така влада без спадковості?
П’ять років тому, в травні 2008–го, відбулися позачергові вибори депутатів Київради та столичного голови. Отже, 2 червня нинішнього року закінчився 5–річний термін повноважень міських депутатів, а відповідно до цього виникають питання стосовно легітимності діяльності та рішень цієї інституції.
Майже рік тому, 12 липня 2012–го, було достроково припинено повноваження київського міського голови Леоніда Черновецького.
Різноманітних оцінок стосовно ситуації з призначенням дати виборів Київради та міського голови Києва не бракувало. Ще рік тому голова Центрвиборчкому Володимир Шаповал так казав про мерські вибори у столиці: «Те, що ці вибори повинні пройти у поточному році, очевидно. Є певний порядок їх призначення, регульований законом. Вакансія мера, тобто міського голови, на даний момент є, і вона повинна бути заповнена».
Секретар Київради Галина Герега ще 19 липня 2012 року звернулася з клопотанням до Верховної Ради щодо призначення позачергових виборів київського міського голови. Проте час спливав, відбулися парламентські вибори, а легітимного мера в Києві досі немає. Сьогодні те саме буде відбуватися з депутатськими перегонами до Київради.
Приклад виборів київської влади для українського політичного паноптикуму є доволі красномовною демонстрацією того, наскільки нинішня політична система керується у своїх рішеннях не так законами та принципами, самоврядними інтересами громади, як політично–партійною доцільністю. Доцільністю, що ґрунтується на бажанні впливу та збереження контролю над ключовими посадами, — зокрема в Києві та особливо напередодні 2015 року. Пам’ятаючи факт, що три чверті киян на парламентських виборах–2012 підтримали опозиційних кандидатів.
Про Магдебурзьке право для Києва навіть не згадують. Логіка тут приблизно така: якщо кандидат на посаду міського голови від Партії регіонів не може перемогти — виборів у місті краще взагалі не проводити.
Олександру Попову, призначеному на Київ Президентом Януковичем, хронічно не щастить із місцевими справами та зі стихіями — то сніг у березні випаде, то каштани не того кольору розквітнуть. Водночас не існує жодних гарантій, що до 2015 року ситуація з прихильністю киян до Попова зміниться на його користь чи пропрезидентська політична сила зможе виростити собі нового кандидата.
Непросто виглядає ситуація з київськими виборами й на тлі взаємин усередині опозиції. Блок Тимошенко, «УДАР» та «Свобода» переважною мірою займалися не смисловою програмною підготовкою київських виборів, а розкладанням політичних пасьянсів із прицілом на президентські вибори. Зокрема, в лютому цього року Віталій Кличко активно заперечував інформацію про те, що він домовився з «Батьківщиною» про свою кандидатуру як про єдиного висуванця на посаду мера Києва. Адже таке кандидування могло б змішати потенційні президентські плани лідера «УДАРу».
Опозиція досі так і не має єдиного узгодженого кандидата в мери Києва, єдиного та прозорого сценарію дій. Про намір підтримати кандидатуру позафракційного депутата Петра Порошенка на виборах мера Києва оголосили партії «Батьківщина» та ВО «Свобода», натомість «УДАР» ще не ухвалив остаточного рішення, принаймні публічно.
При цьому здатність визначити спільного кандидата в мери Києва може стати для опозиції таким собі «пілотним проектом» із діяльності та комунікації на виборах Президента України 2015 року, продемонструвати можливості порозуміння та узгодження інтересів та напрямів дій. Поки що цей іспит не складено.
Теоретично опозиція може домогтися голосування ВР щодо виборів у Києві. 30 травня представники опозиції зареєстрували проект постанови про проведення позачергових виборів влади Києва 27 жовтня 2013 року — мовляв, КС говорив про чергові вибори, а не про позачергові. Але це не так просто. Наприклад, 2 квітня опозиційні сили змогли назбирати за подібне рішення тільки 209 голосів, а 16 квітня за ухвалення постанови щодо призначення дати виборів проголосували ще менше — 200 депутатів.
Та й якби депутати ВР хотіли призначити дату виборів чи–то мера, чи–то Київради, вони б це давно зробили, не шукаючи юридичних зачіпок у суто політичному питанні. Натомість наразі логіка — «немає прохідного єдиного кандидата — отже, немає виборів» — так чи інакше спрацьовує і для влади, і для опозиції.
У Києві відбуваються протести з приводу узурпації влади в місті, але немає масових виступів, які б продемонстрували, що далі нехтувати інтереси киян стає неможливим та небезпечним для влади. Чи то немає довіри до політиків у місті, чи немає виразних слів для громади з боку протестантів. Опозиція в цілому не мобілізує київську громаду, а тільки говорить про це.
Плани дій виглядають розпливчасто, якщо ПР таки збирається обирати київську владу в 2015 році та радикально переписувати закон про столицю.
Київська організація ВО «Батьківщина» оголосила про рішення «обнулити» партійні списки депутатів міської ради та скласти депутатські мандати 2 червня. Але це рішення лишається нереалізованим. «Це досить складне питання, і, згідно з законом, це потрібно було зробити за два дні до закінчення повноважень Київради, а цього зроблено не було. Вийти з цієї ситуації можна тільки призначивши вибори в Києві», — пояснив народний депутат від «Батьківщини» Олександр Чорноволенко.
«УДАР» не братиме участі в засіданнях нелегітимної Київради після 2 червня, але й від мандатів міських депутатів відмовлятися не стане. За словами лідера партії Віталія Кличка, його депутати «інформуватимуть» киян про те, що коїтиметься в міськраді.
Владі невигідні київські вибори через значний ризик програшу та втрати контролю над містом, рішеннями та фінансовими потоками. Опозиції можуть бути невигідними вибори з огляду на відсутність узгодженої позиції по кандидату на посаду мера.
Утім, наскільки питання політичної доцільності може превалювати над законними правами громади? Зволікаючи з датою виборів, політикам слід усвідомити, що такі дії можуть не залишитися поза увагою киян. Адже імітація законності через юридичні зачіпки запам’ятається виборцям і принесе свої політичні сходи в 2015 році не на користь «пролонгаторам». До речі, тоді місту виповниться 1533 роки...
Вона наголосила, що вибори мають проходити в строки, визначені законодавством. «Я теж киянка, і для мене чітко зрозуміло, що кияни мають право мати свого обраного мера міста та, відповідно, ради», — цитує радника Президента агенція «Українські новини».
Ставнійчук наголошує, що питання призначення дати виборів є винятковим повноваженням Верховної Ради.
Також парламент відхилив законопроекти, що стосуються відновлення діяльності в місті Києві районних рад.
Спікер парламенту Володимир Рибак заявив, що питання виборів у Києві знято з порядку денного після рішення Конституційного Суду і що у ВР немає голосів за призначення позачергових виборів у столиці на 27 жовтня 2013 року, як це пропонує опозиція.
Навіть зважаючи на демографічну катастрофу, виїзд мільйонів українців за кордон і потребу інтеграції нашої діаспори, прийняти легалізацію множинного громадянства, не можна було підтримувати цей законопроєкт у такому вигляді. >>
Унаслідок вибуху в ранці 17 грудня в Москві загинули генерал-лейтенант Ігор Кіріллов та його помічник. Напередодні СБУ заочно повідомила генералу про підозру. >>
Голова Служби безпеки України генерал-лейтенант Василь Малюк запевнив, що СБУ рішуче розбереться з діяльністю політиків-колаборантів. >>
Рада Європейського Союзу в понеділок, 16 грудня, ухвалила 15-й пакет економічних та індивідуальних обмежувальних заходів проти Росії, у який увійшли 54 людини та 30 організацій. >>
У Сирії після падіння режиму експрезидента Башара Асада почалося «полювання» за статками його родини, які та накопичувала десятиліттями. >>
До 15 років увʼязнення в Україні заочно засудили голову Держдуми рф Вʼячеслава Володіна. Його визнали винним у посяганні на територіальну цілісність і недоторканність України. >>
