«У людей хата горить, а винним роблять мене»

На Черкащині вийшов у світ другий том історико–краєзначої, художньо–публіцистичної оповіді «Криві Коліна — крізь терни і роки», який називається «Криві Коліна — долі людські» (про перший том цього видання «УМ» розповідала торік). Таким оригінальним сільським літописом, два томи якого нараховують майже півтори тисячі сторінок, може похвалитися навіть не кожне велике місто в Україні. Ініціатором, автором та меценатом видання є житель села Криві Коліна Тальнівського району Володимир Мовчан.

У списку добрих справ — дороги, храми і літопис

Спільно із журналістом Іваном Нерубайським та педагогом Василем Олійником, на основі архівних документів не лише України, а й Росії та Польщі, вони склали детальний літопис рідного села за минулі 250 років — від початку його створення і до сьогодення. У цій книзі розміщено детальні та цікаві розповіді про сільські родоводи від діда–прадіда з масою старовинних та сучасних фотодокументів. Тож видання, в якому через сільську громаду Кривих Колін простежується героїчна історія рідної України, може зацікавити не лише мешканців цього села, а й інших областей. До речі, книгу, вага одного тому якої три кілограми, розіслано до бібліотек вищих навчальних закладів України.

«Це видання допоможе нашим співвітчизникам краще пізнати свій рідний край, вона є вагомим надбанням у вихованні сучасних та майбутніх поколінь, стане доброю знахідкою для широкого кола читачів і яскравим прикладом любові до рідного краю» , — зазначає Іван Вакарчук, ректор Львівського Національного університету імені Івана Франка.

«Впевнена, що кожна кривоколінська сім’я берегтиме книгу, як святу реліквію, передаватиме її з покоління в покоління. І наші нащадки через сотні років знатимуть історію мальовничого села понад Гірським Тікичем», — додає жителька Кривих Колін Ніна Лисенко. Варто додати, що, окрім фінансування літопису рідного села, Володимир Мовчан, який довгий час жив у Росії, а в роки незалежності повернувся на свою малу батьківщину, зробив чимало добрих справ для рідного краю. Завдяки йому в Кривих Колінах капітально відремонтовано школу, збудовано центр освіти, культури і дозвілля, встановлено чотири металеві пішохідні містки через річку Гірський Тікич, що в’ється селом, вигинаючись у справді «криві коліна». А ще заасфальтовано дорогу від села до райцентру, встановлено один iз найкращих в Україні пам’ятників Тарасу Шевченку та зведено храм Воскресіння Христового Київського патріархату.

Добрі справи Володимира Мовчана відомі не лише у Кривих Колінах. Їх знають у районі та області. Приміром, коштом цього чоловіка, який щиро любить рідний край, у районі утримується футбольна команда, це він фінансував будівництво величного храму у місті Тальне, золоті бані якого видно ще на в’їзді в місто. І це — лише частина тих добрих справ, які традиційно робить Володимир Мовчан для рідного краю і його людей.

Ложка дьогтю

Та тільки без ложки дьогтю, як нерідко водиться у нас, і тут не обійшлося. Недавно на телеканалі «Інтер» в ефір вийшов сюжет, у якому на Володимира Мовчана, як кажуть його земляки, вилили відро бруду. Тема сюжету — в жителів села Колодисте Тальнівського району, котре неподалік Кривих Колін, забирають землю. І тамтешні мешканці запевняють, що їхня земля потрібна саме Володимиру Мовчану.

«У гонитві за сенсацією «Інтер» повністю побудував сюжет на неправді, все перевернуто з ніг на голову. Бо насправді люди з Колодистого незаконно використовували ту землю», — пояснює «УМ» Михайло Солошенко, начальник юридичного відділу Тальнівської райдержадміністрації, який працює на цій посаді два роки.

За його словами, у репортажі виходить так, що у людей забирають землю, але не уточнюється, яку саме землю — пай, город? А йдеться про ділянку землі державного резервного фонду. Ще п’ять років тому, каже він, жителі села Колодисте через сільську раду звернулися до райдержадміністрації з проханням, аби їм виділили ділянку землі з державного резервного фонду (рілля) нібито для використання під городи. У районі людям пішли назустріч і розпорядженням Тальнівської райдержадміністрації їм було передано в оренду 75,6 га землі.

«Ця земельна ділянка була формально розподілена між жителями Колодистого по 0,95 га, але фактично використовувалася окремими особами, які мали технічні засоби для її обробітку», — уточнює Михайло Солошенко. І додає: переглядаючи договір оренди цієї землі перед його закінченням, він очам своїм не повірив. Бо чорним по білому там ішлося про те, що передається в оренду земля державної власності (рілля) для сіножаті та випасу худоби.

Що це значить? Це значить, що договором змінено цільове призначення землі, а це незаконно. Враховуючи, що термін дії договору закінчується 31 грудня 2012 року, було прийнято рішення про відмову у поновленні такого договору. Більше того, наголошує юрист, з 1 січня набули чинності зміни до земельного законодавства, якими повноваження райдержадміністрації передані Держземагентству.

«Але в нашій бідній державі виходить так, що районне держземагентство не має реальної можливості передати ці вільні земельні ділянки на торги, бо треба, щоб вони були оформлені у вигляді лота — розроблена технічна документація, оцінка землі, кадастрові плани. А на все треба кошти, яких немає. Тобто в законі написали, а реально це виконати не можна», — зауважує Михайло Солошенко.

Він каже, що тим часом у Колодистому люди засіяли землю — хто з осені, хто з весни. І в районі вирішили не ускладнювати ситуацію, а надати їм можливість зібрати врожай з єдиною умовою, що вони укладуть тимчасову угоду й заплатять орендну плату.

«Сьогодні уже червень, але ні тимчасової угоди, ні орендної плати досі немає. Ці люди, по суті, здійснили самозахоплення державної землі й незаконно її використовують. А в репортажі подають так, ніби в людей справді забирають їхню землю. Хоча у кожного з них у власності є присадибні земельні ділянки, є паї, але вони хочуть ще більше», — обурюється районний юрист.

Сам Володимир Мовчан неабияк здивований тим, що він виявився крайнім у справі з землею в Колодистому. «Я ні в кого ніякої землі не просив, заяви про такі наміри нікуди не писав. Мене дивує, що в людей хата горить, а винним роблять мене. Чому телерепортер не приїхав і не запитав: «А це ви, дядьку, в Колодистому купили хату та перебудували її під церкву?». Бо яка влада, таке й телебачення», — підсумовує Володимир Мовчан.