«Динамо»: вчора, сьогодні, завтра

Що відбувається з київським «Динамо»? Чому, попри прихід Олега Блохіна, команда — вперше за часи незалежності України — скотилася на третє місце в чемпіонаті? Ці питання непокоять багатьох уболівальників. Давайте спробуємо розібратися, згадавши, з чого починався занепад. Може, тоді й з’являться рішення щодо виходу з кризи.

Учора

У 1961 році «Динамо» (Київ) уперше порушило гегемонію московських клубів на чемпіонство СРСР. Відтоді почалася ера киян у радянському футболі.

Чим було для нас — мільйонів українських уболівальників — київське «Динамо»? Не помилюся, якщо скажу, що для нас це була збірна України. Ми вболівали за «Динамо», але мали на увазі за Україну. Особливо раділи перемогам над московськими клубами. Напевно, це сиділо в нас на генетичному рівні. За Київ уболівала вся Україна!

По суті, «Динамо» було збірною України. Для кожного українського футболіста було за честь перейти в «Динамо». У цій команді були найкращі умови для тренувань, великі можливості стати чемпіоном СРСР і потрапити в збірну Союзу. Матеріальні стимули теж були найвищими в Українській РСР: квартира в Києві, автомобіль, висока зарплата, навчання в інституті. Питаннями забезпечення команди «Динамо» займався ЦК Компартії України, її особисто курирували перші секретарі ЦК КПУ.

Сьогодні

Після того як Україна стала незалежною, ставлення до «Динамо» не змінилося. Уболівальники бачили його тільки першим. І переможний рух ще тривав. Цьому сприяло кілька факторів.

«Динамо» було приватизовано. Це дозволило влити в нього великі фінансові ресурси й підтримувати високий рівень добору футболістів, тренерів, умов тренувань та матеріального стимулювання.

Прихід до влади в українському футболі власника «Динамо» Григорія Суркіса. Це дало можливість йому створити фактично монопольні умови для киян у чемпіонаті країни та у збірній. Не секрет, що в ті часи арбітри були на боці «Динамо». Дійшло до того, що для суддівства матчів «Шахтаря» й «Динамо» залучали іноземних рефері, тому що українським не було віри.

Повернення в «Динамо» Валерія Лобановського. Він прийняв команду, яка була створена Йожефом Сабо. Це він повірив у талант Андрія Шевченка й Сергія Реброва та дав їм можливість грати, проявляти себе. Але й інші футболісти «Динамо» були їм під стать. Упродовж 90–х київський клуб залишався своєрідною збірною країни. Заслуга Лобановського в тому, що він відшліфував гру команди, й вона по–новому заблищала і в Україні, і в Європі.

Це був пік «Динамо», і це стало початком спаду, який триває й понині. Пішли з команди Шевченко й Ребров. Почали запрошувати іноземців. І вже сам Лобановський нічого не міг зробити для втримання команди на високому європейському рівні.

Ситуація в економіці України змінилася. Накопичилися великі капітали в Донецьку, Дніпропетровську, Харкові. ­В «Динамо» з’явилися серйозні конкуренти — насамперед «Шахтар». Фі­нансова перевага Суркісів, яка була підкріплена політичною перевагою їхньої партії СДПУ(о), закінчилася.

У тих складних умовах боротьба з динамівцями за чемпіонство вимагала від керівництва «Шахтаря» неординарних дій, вироблення стратегії розвитку клубу та її успішної реалізації. І ці завдання були реалізовані.

А «Динамо»? Його керівництво намагалося чіплятися за старе. Після відходу з життя Лобановського почалася судомна заміна тренерів, масова купівля іноземців у сподіванні на те, що вони врятують клуб. Не врятували. Більшість придбань лише підтвердили слабкість селекційної політики ФК.

Але вся стратегія втримання на плаву за будь–яку ціну виявилася помилковою. Це завдало великої шкоди не тільки «Динамо», а й усьому українському футболу. Багато молодих талановитих гравців, «підписаних» клубом, «згоряли» в Києві, бо їм не було місця в основному складі. Замість них грали переважно посереднього штибу іноземці–заробітчани.

І от у 2013 році «Динамо» вперше стало бронзовим призером чемпіонату України. А якщо подивитися ігри перших чотирьох команд прем’єр–ліги між собою, то «Динамо» перебуває взагалі на четвертому місці з 3 очками — після «Шахтаря» з 14 очками, «Металіста» з 10 очками й «Дніпра» з 7 очками.

Чи є в «Динамо» конкурентні переваги серед цієї четвірки? Їх немає. У фінансовому плані «Динамо» нині теж на останньому місці. За умовами тренувань усі ці клуби приблизно рівні, кожна з команд має приблизно однакових за кваліфікацією тренерів. Рівень суддівства зріс — на нього нарікати не слід.

За рахунок чого тоді лідирує «Шахтар» в останні роки? За рахунок якіснішого менеджменту, що дозволило донеччанам вибудувати ефективну стратегію клубу, здійснити добір і виховання гравців, підібрати кваліфікований і стабільний тренерський склад. «Металіст» і «Дніпро» також ідуть цим шляхом і майже наздоганяють «Шахтар», який, до всього, має кілька «фарм–клубів» у ПЛ.

Завтра

Схоже, в наступних чемпіонатах України перевага одного з фаворитів буде визначатися тонкими, випадковими факторами — такими, як, наприклад, втрата клубом провідних гравців внаслідок травм або переходів у інші клуби, психологічна атмосферою в команді, навіть ненавмисні суддівські помилки. Перемагати буде та команда, яка зуміє уникнути цих загроз і збереже стабільність. Невипадково Рінат Ахметов каже, що в наступному році чемпіон України визначиться в останньому турі.

Політика «надування щік» себе вичерпала. Ймовірність стати чемпіоном у 2014 році для «Динамо» дуже низька. Команда розбалансована, не має свого ігрового почерку, її гра нецікава, а кілька позицій — зокрема, форвард — залишаються головним болем клубу. Команда перебуває на розпутті, дієва стратегія її розвитку відсутня.

Уболівальники київського «Динамо» мають набратися терпіння. Ситуація в українському футболі докорінно змінилася. Київське «Динамо» — вже не «збірна», не краща команда.

Як на мене, «Динамо» потребує стабільності ігрового й тренерського складу. У команді багато цікавих гравців — і українців, і іноземців, але вони не можуть розкритися. Для цього потрібна довіра й постійна ігрова практика. Потрібна система, і футболісти про неї повинні знати. Нова чехарда нічого не дасть.

Олег Блохін — великий футболіст і талановитий тренер. Найголовніше — в нього є сильне бажання й велика воля до прогресу. Так, виховати чемпіона з «Динамо» вийде не відразу, але вийде обов’язково. Здається, на це піде не менше двох сезонів.

Але сьогодні для виходу на європейський рівень гри однієї стратегії стабільності замало. Потрібна оригінальна потужна концепція розвитку команди на багато років.

Стратегія «Реала» — купівля зірок світового футболу — київському «Динамо» не підходить: грошей не вистачить, та й Роналдо з Ігуаїном у Київ не поїдуть.

Стратегія «Шахтаря» на запрошення в команду молодих талантів із Бразилії та виховання з них великих майстрів вимагає значних фінансових витрат і часу. Тут «Динамо» спізнилося. Для цього потрібний ще й такий тренер, як Луческу, який любить і розуміє бразильців. Щоб з ними спілкуватися, румун вивчив португальську.

Для київського «Динамо» оригінальною стратегією може стати повернення до традицій славного минулого і створення вже на новому рівні «збірної України». Для цього футбольних талантів у нашій країні більш ніж досить.

Потрібно тільки чесно, відкрито й неупереджено поводитися з молодими талантами, виховувати, навчати не тільки футболу, а й людської культури. Вселити в них віру в себе, показати їм перспективу. І результати прийдуть.

Юрій ПОЛУДЕННИЙ,
любитель футболу

ДО РЕЧІ

Завтра київське «Динамо» представить свого нового генерального спонсора. Як очікується, місце «Приватбанку» Ігоря Коломойського, який припинив співпрацю з клубом, швидше за все, займе банк «Надра», що належить Дмитру Фірташу.

За інформацією «Форбс.ua», ця фінансова установа Фірташа перераховуватиме клубу братів Суркісів близько 25 млн. грн. на рік.

«Приватбанк» був генеральним спонсором «Динамо» протягом шести років. Раніше на футболках команди рекламувався «Промінвестбанк» (1996—2004).