Дорога до печерного храму

      Рукотворна печера, знайдена чернігівськими спелеоархеологами, дає змогу дослідникам стверджувати, що на території Чернігівської області був один із найбільших в Україні печерних монастирів. Пустинне-Рихлівський Миколаївський монастир є унікальною пам'яткою не тільки історії та культури, а й природи. Розташований він у Коропському районі за три кілометри від селища Понорниця, неподалік річки Десна. Мальовничі краєвиди з височезними урвищами, порослими лісом, ярами, озерами, віковими дубами, в дуплах яких можуть розміститися кілька чоловік, руїнами старого монастиря... Тим більше що життя тут немов завмерло, як у казці про сплячу красуню. Експедиції археологів — ось і все, що порушує спокій монастиря.

      За писемними джерелами, засновником Миколаївського монастиря був полковник Василь Многогрішний у 1666 році. Але за його ж твердженням, «уже несколько сот лет на этом святом месте возносилась хвала ему — Угоднику Божию Святителю Христову Николаю». Так це чи ні, доведуть подальші дослідження, а зараз найдавнішою звісткою з цього питання є жалувана грамота 1585 року, яка надає право на землю церкви святого Миколая. Виникнення монастиря пов'язують з легендою про бджоляра, який, оглядаючи в лісі бортні дерева, побачив на високому клені ікону Святого Миколая. На цьому місці спочатку побудували каплицю, у якій 9 травня та 6 грудня (старий стиль) священик з Оболоння здійснював літургію, а згодом звели і церкву.

      Перший ігумен Серапіон відомий за документами 1674 року, монастир тоді складався з дерев'яних будівель та печер, побудованих поблизу місця явлення ікони в густому лісі. Відомі імена трьох пустиннослужителів-печерників: Євстафій, Єлисей та Ілля. У 1742 році ктитором (благодійником) монастиря стає Федір Каченовський. За ініціативою та на кошт цієї дуже багатої людини в наступному, 1743, році розпочинається оновлення Миколаївської обителі, під час якого замість дерев'яних споруд зводять муровані храми та келії. Вже у 1749 році освячують кам'яну церкву Федора Стратілата, а за п'ять років розпочиналося будівництво п'ятибанного Миколаївського собору — головного храму монастиря. Велика пожежа в 1754 році спустошила монастир, але, незважаючи на всі негаразди, у 1760 році Миколаївський собор було освячено. Це був другий храм у монастирі, який присвятили Святому Миколаю. Першу маленьку церкву цього святого звели невдовзі після пожежі ще у 1757 р. Четвертий кам'яний храм у Рихловському монастирі з'явився у 1767 році. Ним стала надбрамна церква Іоанна Предтечі.

      Середина XVIII століття стала періодом розквіту монастиря, за указом імператриці монастир щорічно отримував по 500 рублів з українських прибутків. Він мав великі земельні володіння та отримував різноманітні внески. Відомо, що у 1771 році тут мешкало 6 ієромонахів, 6 ієродияконів, 1 трапезний та 18 ченців. У XIX столітті будівництво в монастирі продовжується, споруджується величенький гостьовий двір. У цей час у розпорядженні мешканців обителі були три кам'яні житлові будівлі та двоповерхова трапезна. На кінець століття Рихлівський монастир мав 152 ченці на чолі з ігуменом.

      Тридцяті роки XX століття стали для монастиря трагічними. Саме тоді почалася планомірна руйнація пам'ятки. Усі чотири храми розбили на цеглу, з якої у Понорниці звели лікарню та інші споруди. Недоторканими залишилися лише гостьовий двір та келії, які пристосовували для потреб створеного на території монастиря колгоспу. Кінець двадцятого століття викликав у Рихлах нову руїну, спричинену економічною скрутою в державі. Люди залишають пристосовані до житла келії, зачинив двері сільський клуб. Покинуті людьми споруди руйнуються.

      Утім Рихлівська пам'ятка привертає увагу і священиків, і вчених. Першою досліджувати монастир почала в 2001 році міжнародна еколого-археологічна експедиція. Молоді волонтери-екологи з Німеччини, Англії, Італії, Франції та Бельгії, завзято розчищали паркові алеї та озера. Археологія ж лягла на плечі української частини експедиції, до складу якої увійшли співробітники Чернігівської обласної інспекції з охорони пам'яток історії та культури, національного історико-архітектурного заповідника «Чернігів стародавній» та студентів-істориків. Саме тоді археологам пощастило і серед інших цікавих знахідок вони знайшли першу печеру. Завдяки допомозі місцевих мешканців ця велика штучна підземна споруда була розкопана та досліджена. Розташована печера за межами монастирської садиби у схилі великого, густо вкритого лісом яру на глибині 15 метрів. Печера вирубана в міцній глині, її довжина — 100 метрів. Галереї прорізають товщу гори по колу. Це надавало можливість оглядати підземелля та головну її святиню — келію з мощами — великій кількості паломників. Відвідувачів печери було справді чимало. Про це свідчать численні написи на стінах галереї. Вони ж підтверджують і думку дослідників про час створення цієї підземної споруди — кінець XVIII — початок XIX століття.

      А цього літа на спелеоархеологів знову чекало відкриття. Вони знайшли нову печеру довжиною понад 50 метрів. Розповідає один з першовідкривачів рихлівських печер, відомий чернігівський краєзнавець і спелеоархеолог, завідувач відділу печер національного історико-архітектурного заповідника «Чернігів стародавній» Володимир Руденок:

      — Цю печеру ми знайшли завдяки допомозі місцевих мешканців, зокрема краєзнавця Юрія Кучерова. Так само, як і попередня печера, вона розташована за обійстям монастиря у великому мальовничому яру. Залізти туди спочатку можна лише поповзом. Вхід завалений і досить вузький, але через декілька метрів уже можна встати і трохи розігнутися. Галерея закінчується нішою, від якої в сторони розходяться дві маленькі келії, в яких жили монахи. Ми можемо датувати цю печеру останньою чвертю XVIII століття. Саме про це свідчать графіті (написи) на стінах підземної галереї і келій, залишені священнослужителями.

      Спелеологи, вважають рукотворні, вириті у грунті, а не вирубані у камені, печери досить підступними. Земля може обвалитися. Але печери у Рихлах чудово збереглися. Досвідчене око чернігівських спелеоархеологів помітило в яру ймовірні сліди й інших печер, на які ще чекає дослідження. Але цьогорічна знахідка все ж знакова.

      — Ця нова печера дозволяє говорити про існування на території України великого підземного монастиря, — стверджує Володимир Руденок. — Звичайно, необхідно провести ще багато досліджень, але те, що ми виявили, дозволяє поставити підземні споруди Миколаївського монастиря в один ряд з такими відомими підземними монастирями, як Києво-Печерська лавра, Антонієві печери в Чернігові, Святогірський монастир.