З духом святинь і світ — як ікона

      «Коли ходиш у гори і дивишся на їхню красу — це ніби молишся. Я розглядаю світ, всю його велич як малюнок Божий, як ікону...», — каже лідерка Київського православного молодіжного братства святих Бориса і Гліба Марина Кузьминська. Це братство діє у столиці з 2002 року (голова — Святослав Варення). Братчики проводять літо в мандрівках святими місцями України і переконуються, що літній відпочинок найкращий тоді, коли і тіло, і душа відчувають. Про те, як догоджають обом цим «зайцям» братчики Борисо-Глібського братства, Марина розповіла читачам «УМ».

      — Марино, а чому саме православне братство?

      — По-перше, як ми знаємо, братства існували на теренах України ще у XVI—XVII століттях, але, на жаль, згодом ця традиція була втрачена. По-друге, у нашому місті проживає дуже багато молодих людей, які сповідують православ'я і мають потребу єднатися і спілкуватися. Хоча, звичайно, ми сподіваємося в майбутньому консолідувати православну молодь не тільки столиці, а й України. У нас держава православна, і це дарує відчуття духовної спорідненості.

      — Цікаво, як до вас приходять нові братчики? Чи справді ними можуть стати люди «з вулиці»?

      — У нас є дві категорії братчиків: власне члени і прихильники, проте принципової різниці між ними немає. Щонеділі ми збираємося в навчальному корпусі Київської духовної академії при Михайлівському монастирі, куди приходять всі бажаючі, зокрема ті, які дізналися про збори з рекламних оголошень молодіжної духовної школи чи «Вісника». Тобто потрапити до братства має змогу будь-хто — ми радо вітаємо тих, хто живе з Богом.

      — А чим займається братство, окрім літнього відпочинку, мандрівок і молодіжної православної газети «Вісник» під егідою Київського патріархату?

      — Першим напрямом є молодіжна духовна школа. До духовної академії приходять викладачі, які читають богословські предмети — апологетику, догматику, історію церкви тощо. На лекціях панує дружня атмосфера: ми сідаємо колом і урок проходить за принципом питання-відповіді. Загалом це зустріч молоді, яку об'єднує Бог і організаційна діяльність.

      Другий напрям — це опікування сиротинцем у Бучі. Певна частина братчиків на чолі з дияконом Романом допомагає їм, як може. Звичайно, значну фінансову підтримку ми надати не можемо (самі бідні студенти!), тому опіка зводиться до культурно-розважальних програм, адже діти в першу чергу потребують саме людської доброзичливості. Хоча не обходиться і без подарунків, — на день святого Миколая студенти розігрують виставу і за власні копійки купують іграшки.

      Екскурсії по християнських святинях України або ж паломництво належать до третього напряму нашої діяльності. Масштабне паломництво є загальною православною практикою і відбувається щороку. Збирається гурт друзів і обирає маршрут за принципом... наукового тику (сміється)! Ми хочемо пізнати спочатку своє, а вже потім чуже, хоча, по правді, на «чуже» не вистачає коштів. На нашій практиці — вже два паломництва — на Чернігівщину, та до Манявського Скиту й по Івано-Франківщині, і третє планується найближчим часом — на Волинь.

      — Чим або ким зустріла вас Івано-Франківщина?

      — Нашими побратимами з Франківської духовної семінарії! Ми приїхали до міста на поїзді, походили вулицями, відвідали храми, поспілкувалися iз священиками і помолилися. Далі «помістилися» у двох мікроавтобусах, які відвезли нас у Манявський Скит. Там ми пробули три дні, і, оскільки тамтешній храм був майже зруйнований, допомагали священнослужителям у відбудові і по господарству.

      — Глибоко віруючі люди стверджують: є святі місця, від одного перебування в яких людина, молячись, може оздоровитися чи навіть вилікуватися від, здавалося б, невиліковної хвороби. Ви бували в таких «цілющих» місцях?

      — У горах Маняви є цілюще джерело, яке виникло, як розповідають, коли в цих місцях сталося явлення Богородиці. Десь у XII столітті це джерело забило просто з каміння. Там і сьогодні лежить каміння у формі мушлі, і просто з нього б'є вода! Люди вірять, що джерело — від Бога, оскільки коли монастир закрили, воно припинило бити. І тільки нещодавно при відкритті монастиря та освяченні його патріархом джерело знову почало бити. Зараз люди ходять на прощу до джерела і розповідають, що там відбуваються зцілення. Кілька років тому одна жінка, яка була сліпа, приходила на прощу до джерела і прозріла. Чи вона пила чи вмивалася — точно не відомо, але вона молилася. Її зцілила віра.

      — Які ще дивовижі вам випало побачити?

      — Ми їздили до одного з найбільших водоспадів Карпат—Манявського. Вода була крижана, але ми все одно купалися. Потім... Ходили в гори, де село Шевченкове і річка Вінниця впадає в Дністер. Там кручі, на них яблуневий сад. І панорама — оком не охопити. Така краса, що просто не можна передати. По лінії маршруту лежало село Приозерне, в якому колись був графський маєток. Зараз він напівзруйнований і відбудовується під монастир. Звичайно, ні коштів, ні сил майже немає, тобто отець Андрій, який опікується монастирем, усе робить мало не власноруч. Зараз там живуть три монахи. Узагалі у нас специфіка така, що люди, які їдуть на прощу, не кидаються за дискотеками чи гулянками. Головна мета — побачити і відчути дух святинь.

      — Чи можна сказати, що ви обмежуєте себе?

      — Ми цього не відчуваємо. Принаймні не маємо потреби у дискотеках. У нас є ватра — ми дуже любимо співати, кожного вечора ми збираємося коло ватри і співаємо українських релiгiйних пісень. Іншою розвагою є гра «Таємний ангел»: на початку паломництва кожний шляхом жеребкування обирає людину, якій буде робити всякі приємні речі. Але «підопічний» не повинен знати, хто його ангел. Якось один таємний друг подарував дівчині ящірку. Це було фантастично, бо... вона не боїться плазунів!

      — Я не належу до братства, але хочу приєднатися до прочан. Це можливо?

      — Усе можливо! Ми відкриті до спілкування. У нас немає такого: «Ти невіруючий, тому ми не будемо спілкуватися з тобою!». Віримо в слова блаженного Августина, що будь-яка душа — християнська. Тобто якщо людина шукає Бога, то всі ниточки приводять її до нього, а наше завдання — допомогти усім шукаючим, поділитися своїми знаннями. Крім того, паломництво — це один зі шляхів зрозуміти, наскільки єдині всі православні. Тому запрошуємо всіх бажаючих на цьогорічну прощу на Волинь, що відбудеться 24—31 липня. Паломники відвідають православні осередки і святині Луцька, Кременця, Дубна, Свято-Георгіївський монастир і заповідник «Козацькі могили» під Берестечком, Почаївську лавру, а також історичні пам'ятки цього регіону.

Розмовляла Олена ШУЛЯК.