Цей двоярусний міст, нижньою частиною якого рухаються ще й потяги до розташованого поруч залізничного вокзалу, в обласному центрі зазвичай називають старим. В офіційних документах він має номер 1, бо вперше з'єднав два береги Дніпра ще в далекому 1955 році. А десь у 60-х на мосту почали виникати дефекти у несучих металевих та залізобетонних конструкціях.
Отож у 2000 році представницька комісія Міністерства надзвичайних ситуацій України в акті обстеження визнала подальшу експлуатацію мосту небезпечною для руху транспорту та пішоходів. Навіть суто технічні подробиці ілюстрували серйозні ситуації вельми переконливо: поздовжні тріщини у поперечних балках, яких визнали дефектними 116 зі 195, сягали 800 міліметрів, залізобетонні плити геть зруйнувалися з оголенням арматури, що інтенсивно піддавалася корозії, і таке інше. Хоча цьому дивуватися і не доводилося. Міст проектувався у післявоєнні роки, коли найбільшими автомобілями були 5-тонні МАЗи. Про майбутнє тоді, звісно, задумувалися найменше. Та й хто міг передбачити, що по Амурському мосту колись поїдуть автомобілі з навантаженням до 30 тонн на одну вісь? Наскільки воно непомірне, можна було пересвідчитися, просто ставши ногами на проїжджу частину, — страшенна вібрація мимоволі викликала мороз по шкірі. Звісно, для такого глибинного капітального ремонту готових рецептів не було. Тому дифірамби проектантам, головним серед яких був науково-дослідний інститут «Дніпродіпротранс», можна співати довго. Зазначимо тільки, що реконструкція за старою технологією мала перевищити 180 млн. грн., за новою ж вартість зменшили до 72. Хоча навіть таких коштів у місцевому бюджеті не було й близько. Отож тепер багато хто віддає належне міському голові Дніпропетровська Іванові Куліченку, який запропонував Кабміну план поетапної реконструкції — щороку по два прольоти в літній час. Розосереджені подібним чином суми вже не настільки лякали.
Лаври ж завершення реконструкції мосту цілком заслужено дісталися нинішньому голові Дніпропетровської облдержадміністрації Володимирові Яцубі. Сам він, виходець з Амур-Нижньодніпровського району, за своє життя наїздився по ньому вдосталь. Отож до фінансування його ще й голландських фахівців залучили, і принципово нові технології у життя впровадили — одні тільки безшумні трамвайні колії з застосуванням широкополосних залізобетонних плат із впресованими в середину, отже, для стороннього ока малопомітними рейками — чого варті! Що б там не було, відкриття Амурського мосту для дніпропетровців стало вагомою подією, до якої принагідно навели порядок й на традиційно занедбаній привокзальній площі ім. Островського. Хоча зранку 23 липня її ледь не затьмарила інша. Ще б пак — з кранів у квартирах дніпропетровців ні з того ні з сього потекла гаряча вода, про яку вони вже й забули. Тож грішним ділом подумали, чи світ, бува, не перевернувся? Лише згодом зметикували: Президент у місті. Тепер про цей дивовижний збіг обставин розповідають як найсвіжіший анекдот. Хоча у ньому проглядається й цілком серйозний підтекст — якщо навіть мости відкривають, це ще зовсім не означає, що у нашому житті інших проблем немає.
На позавчорашній прес–конференції, як «УМ» вже повідомляла, начальник обласного управління охорони здоров’я Богдан Ониськів зазначив, що від наразі незрозумілої недуги померли семеро людей. Однак уже наступного дня, за неофіційною інформацією з компетентних джерел, стало відомо, що в області сталося щонайменше десять летальних випадків. Серед осіб, які померли, — і дві студентки одного з тернопільських вузів. А ще — не менше десятка людей перебувають у лікарнях у важкому стані. >>
«У «темниках» було вказано: обов'язково акцентувати на тому, що Янукович сидів поруч iз Путіним, — розповіла мені приятелька з ТБ. — Він що, тримав Путіна за ....., що на цьому так важливо наголошувати?!». Переглянувши російську пресу, стає зрозумілим, що не Янукович Пітуна, а Путін Януковича, а на додачу ще й Кучму тримав. Російський президент, запрошуючи високих київських гостей у підмосковну резиденцію Ново-Огарьово буцімто на святкування дня народження (келейне святкування і запізніле: день народження минув 7 жовтня, а випити на своє 52-річчя Володимир Володимирович більше нікого з високих гостей не запрошував), уже знав: він заявить про підтримку Москвою спадкоємності влади в Україні. Він не вельми симпатизує Януковичу, але за «підписки» Леоніда Даниловича той став єдиною наразі силою в Україні, яка робить Путіну те, що жінки роблять чоловікам, і задоволений Путін, за відсутності альтернативи і наполегливості люблячих киян, згодився. Ось як описує «новоогарьовський процес» російська газета «Коммерсантъ», якій не пощастило отримати «темника» з київської вулиці Банкової: «Спершу з машини вийшов Кучма. Він вийшов і поцілував Путіна кудись у шию. За ним до російського президента підійшов Віктор Янукович... і старанно зробив те ж саме, силкуючись скопіювати всі рухи душі старшого товариша. Це було непросто, позаяк Янукович значно вищий за Кучму. Але йому вдалося». >>
Учений зі світовим ім'ям, засновник і президент Міжрегіональної Академії управління персоналом, голова правління Всеукраїнського благодійного фонду «Милосердя» 50-річний Георгій Щокін потрапив до лікарні внаслідок побиття. Як повідомив «УМ» керівник центру громадських зв'язків столичної міліції Дмитро Андрєєв, напад вчинили четверо невідомих, озброєних дерев'яними палицями-кийками. Сталося це позавчора на початку 12-ї години дня. Від нападу пана Щокіна не змогли захистити навіть двоє охоронців, які разом з президентом МАУП потрапили до лікарні. >>
Маршрутні таксі стають дедалі небезпечнішим видом транспорту, адже рідко який тиждень нині вони не фігурують у зведеннях Державтоінспекції. Минулий тиждень не став винятком, відзначившись аж двома ДТП за участю маршруток — на Рівненщині та в Криму. >>
Банк Швеції вчора оголосив прізвища лауреатів Премії з економічних наук ім. Альфреда Нобеля за цей рік. Вона заснована вже після смерті Нобеля, але за своєю значимістю прирівнюється до Нобелівської премії. >>
У суботу в Афганістані відбулися перші демократичні президентські вибори. Інтерес до них був надзвичайний. З 10,5 мільйона мешканців країни з правом голосу до виборчих дільниць з'явилися більше 10 мільйонів. І не побоялися при цьому погроз талібів влаштувати терористичні замахи, не побоялися вистоювання у довжелезних чергах, в яких вони гаяли час, вигукуючи: «Демокрасі, демокрасі!». >>
