Цей двоярусний міст, нижньою частиною якого рухаються ще й потяги до розташованого поруч залізничного вокзалу, в обласному центрі зазвичай називають старим. В офіційних документах він має номер 1, бо вперше з'єднав два береги Дніпра ще в далекому 1955 році. А десь у 60-х на мосту почали виникати дефекти у несучих металевих та залізобетонних конструкціях.
Отож у 2000 році представницька комісія Міністерства надзвичайних ситуацій України в акті обстеження визнала подальшу експлуатацію мосту небезпечною для руху транспорту та пішоходів. Навіть суто технічні подробиці ілюстрували серйозні ситуації вельми переконливо: поздовжні тріщини у поперечних балках, яких визнали дефектними 116 зі 195, сягали 800 міліметрів, залізобетонні плити геть зруйнувалися з оголенням арматури, що інтенсивно піддавалася корозії, і таке інше. Хоча цьому дивуватися і не доводилося. Міст проектувався у післявоєнні роки, коли найбільшими автомобілями були 5-тонні МАЗи. Про майбутнє тоді, звісно, задумувалися найменше. Та й хто міг передбачити, що по Амурському мосту колись поїдуть автомобілі з навантаженням до 30 тонн на одну вісь? Наскільки воно непомірне, можна було пересвідчитися, просто ставши ногами на проїжджу частину, — страшенна вібрація мимоволі викликала мороз по шкірі. Звісно, для такого глибинного капітального ремонту готових рецептів не було. Тому дифірамби проектантам, головним серед яких був науково-дослідний інститут «Дніпродіпротранс», можна співати довго. Зазначимо тільки, що реконструкція за старою технологією мала перевищити 180 млн. грн., за новою ж вартість зменшили до 72. Хоча навіть таких коштів у місцевому бюджеті не було й близько. Отож тепер багато хто віддає належне міському голові Дніпропетровська Іванові Куліченку, який запропонував Кабміну план поетапної реконструкції — щороку по два прольоти в літній час. Розосереджені подібним чином суми вже не настільки лякали.
Лаври ж завершення реконструкції мосту цілком заслужено дісталися нинішньому голові Дніпропетровської облдержадміністрації Володимирові Яцубі. Сам він, виходець з Амур-Нижньодніпровського району, за своє життя наїздився по ньому вдосталь. Отож до фінансування його ще й голландських фахівців залучили, і принципово нові технології у життя впровадили — одні тільки безшумні трамвайні колії з застосуванням широкополосних залізобетонних плат із впресованими в середину, отже, для стороннього ока малопомітними рейками — чого варті! Що б там не було, відкриття Амурського мосту для дніпропетровців стало вагомою подією, до якої принагідно навели порядок й на традиційно занедбаній привокзальній площі ім. Островського. Хоча зранку 23 липня її ледь не затьмарила інша. Ще б пак — з кранів у квартирах дніпропетровців ні з того ні з сього потекла гаряча вода, про яку вони вже й забули. Тож грішним ділом подумали, чи світ, бува, не перевернувся? Лише згодом зметикували: Президент у місті. Тепер про цей дивовижний збіг обставин розповідають як найсвіжіший анекдот. Хоча у ньому проглядається й цілком серйозний підтекст — якщо навіть мости відкривають, це ще зовсім не означає, що у нашому житті інших проблем немає.